«Візьміть, будь ласка, це для вас» – як працює мережа, що збирає гроші на синьо-жовтих стрічках

«Візьміть, будь ласка, це для вас – подарунок. Пов’яжу сюди на ручку… дивіться, як красиво. Я студентка, то буду вдячна за підтримку». «Я збираю кошти на пікап для брата, він на фронті, а стрічка буде вам як вдячність…» – ці фрази чули багато мешканців та гостей у центрі великих міст. 

Київ, Львів, Одеса, там, де багато перехожих і туристів, працюють переважно дівчата, які нав’язливо пропонують «безкоштовну» синьо-жовту стрічку, а потім наполегливо вимагають за неї гроші, – чи то для оплати начання, чи для інших благородних потреб. 

Те, що виглядає як патріотична підтримка або благодійність, – організований бізнес із усіма атрибутами мережі: адміністратори, «офіс», інструкції й система мотивації працівниць. Розслідування журналістів проєкту «Вголос», які інтергрувались у цю схему показує: те, що називають «роботою для студентів», часто має ознаки шахрайства, працює не перший рік і поки не збирається зникати, «як роса на сонці».

СХЕМА НА ВУЛИЦЯХ: ЯК «ПРАЦЮЄ» СТРІЧКА

Сценарій приблизно однаковий: до перехожого підходить одна дівчина, пропонує пов’язати стрічку «на знак підтримки», називає себе студенткою або переселенкою, дякує за «підтримку». Поки людина погоджується, поруч з’являються ще одна-дві «товарки», які підсилюють психологічний тиск, вони починають жалітися, апелювати до емоцій, натякати, що «це на навчання», «це для брата на фронті» або що «це спільна акція». Якщо людина відмовляється – стрічку часто просто знімають, інколи з образами, що дуже неприємно для перехожих. 

Ціна «за підтримку» формально не називається: звучить «дай скільки не шкода», але на практиці діє внутрішній мінімум і цільова планка. У мережі, яку описали журналісти, менш як 40 гривень брати заборонено; іноді дівчата наполегливо вимагають сотні гривень і навіть більше.

ПІД ПРИКРИТТЯМ: ЖУРНАЛІСТИ ВСЕРЕДИНІ СХЕМИ

Авторка розслідування влаштувалася «на роботу» до однієї з таких груп і пройшла повний цикл: від співбесіди до першої зміни на вулиці та повернення в «офіс» для здачі каси. Адміністраторка, яка проводила співбесіду, показала, що робота має чітку організацію: «офіс» у центрі міста, інструктаж, графіки, точки, де можна безперешкодно працювати і система обліку грошей. Кожна зміна триває кілька годин, працівниці зазвичай  працюють «в парі», отримують для роздачі фіксовану кількість стрічок і мають здавати виручку – справжнісінька касова дисципліна в тіні. 

В офісі такої «роботи для студентів» журналістка помітила «атрибути» підпільного бізнесу: зошити для обліку виручки, «правила гри», мотиваційні премії (наприклад, найкращій зі збору коштів обіцяли новий iPhone) і навіть розмови про те, як «добивати» людей на кошти у конкретні дні. Адміністраторка прямо наказувала: «Добийте тих людей, бо вони вчора збудилися», – і вказувала на табличку з графіками та «точками продажу». Така системність робить схему ефективною – і важко помітною для контролюючих органів.

Журналісти уточнили і фінансові аспекти: стрічка у гуртовому продажі нині коштує небагато – від 7 до 12 гривень за метр; шматок для руки в середньому обходиться приблизно в 4 гривні. Натомість дівчата «збирають» десятки або сотні гривень від одного перехожого. За день одна працівниця може зробити касу в кілька тисяч гривень; частина виручки здається в «касу» (за схемою 50/50), решта – її. У журналістки за перший день сумарний заробіток становив 880 гривень, з яких половина пішла в касу. 

Отже, маржа величезна: собівартість символічної стрічки кілька гривень, а щоденна виручка окремих «точок» значно вища, і, звісно, «без урахування податків». Якщо такі мережі працюють одночасно в кількох містах і роками, загальні обороти можуть бути значними. За словами авторів розслідування, мережа існує вже близько восьми років і за цей час накопичилося багато скарг від перехожих.

ІСТОРІЇ, ЯКІ НЕ ПОТРАПЛЯТЬ В ПОЛІЦІЮ

Укрінформ поспілкувався з кількома «жертвами» подібної схеми. Скажімо, Сергій (прізвище та ім’я чоловік просив не називати) потрапив на гачок ще військовослужбовцем, то ж тоді стежити за новітніми схематозами не мав часу і можливості. Він мав відрядження до міста Лева, де біля вокзалу до нього підійшла «приємна така чорнявка, дуже мила дівчинка». Вона подякувала Сергієві за службу і запропонувала пов’язати стрічку на руку. А вже, розговорившись, розказала про брата, який, мовляв, теж на східному фронті і вона шукає можливості зібрати йому «на корча». «Мені навіть нічого не здалось підозрілим, я просто витягнув гроші і віддав їй». Сергій і досі сподівається, що це була справжня історія, і що його 2 тисячі таки допомогли придбати потрібну техніку. Вже згодом, за словами Сергія, він побачив «в миру» окремі точки в Києві, де постійно «працюють» продавці стрічок. Втім, чоловік не збирається звертатись про правохоронців. «Сам винен», – каже. Але все ж, каже, що сподівається на те, що це не був «розводняк».

Мар’яна М. разом із подругою саме прогулювались центром Києва. До них підбігла усміхнена дівчина і одразу запропонувала стрічку на руку. Мар’яна простягла руку, бо думала, що це просто волонтерська акція. «Мені не складно ж, нехай буде». Але співрозмовниця, пов’язуючи стрічку одразу почала говорити про навчання і що це нагода допомогти їй у скрутний час. «Мені було незручно, адже це стрічка, національний символ, нас в школі вчили не викидати, берегти. Ну і якось відмовляти було не дуже зручно». То ж Мар’яна запропонувала 50 гривень. Співрозмовниця почала тиснути, що це маленький донат, що навіть морозиво зараз коштує дороже, що вони ж розуміють, як воно – вчитись і шукати кошти. То ж Мар’яна розсталася із 200 гривнями. А вже після розмови зрозуміла, що це щось не дуже легальне. «Нас оточили дівчата і навперебій говорили, що це добра справа, що ми молодці, що треба підтримувати один одного і що на благодійність не варто шкодувати грошей». 

МІЖ ЗАКОНОМ І СОВІСТЮ: «СІРА ЗОНА» СТРІЧКОВОЇ БЛАГОДІЙНОСТІ

Юристи, з якими поспілкувався Укрінформ, визнають: ситуація з «вуличними стрічками» справді складна для однозначної правової оцінки. Формально тут немає прямого шахрайства – адже немає примусу й жодних фальшивих документів чи підроблених історій про «збір на ЗСУ». Проте є маніпуляція, що грає на емоціях і довірі.

«Шахрайство – це введення в оману, – пояснює один із юристів. – Але питання в тому, чи розуміє людина, який товар отримує. Якщо вона має реалістичні очікування – бачить стрічку, розуміє, що це не офіційний збір, і все одно добровільно дає кошти, то юридично тут немає складу злочину. Хіба що розглядати це як нелегальну роздрібну торгівлю – тоді це питання до податкової».

Фактично, схема існує на стику між комерцією та благодійністю. До речі, кураторка такої схеми мала документи як підприємець із правом торгівлі, то ж спробуй «підкопатись». Якщо дівчата кажуть, що «збирають на навчання» або «на допомогу братові», а люди віддають гроші добровільно, це потрапляє до великої «сірої зони» – не цілком законної, але й не явно кримінальної.

Юристи визнають: ефективних правових механізмів для протидії цьому немає. «Це дуже прикра ситуація, яку поки що можна долати лише розголосом, – каже правниця, з якою говорили журналісти. – Бо навіть якщо очевидно, що схему побудовано на маніпуляції, вона не порушує закон безпосередньо. Це радше етична, ніж юридична проблема». «Ви молодці, що говорите про це», – сказав один із юристів і додав: «Тут поки сліпа зона для нас».

Найголовніше, що спрацьовує у цій сірій зоні напівтіні – національна символіка. Саме вона стає больовою точкою, через яку багато кому не вдається вислизнути з рук нав’язливих торговців. Саме тиск на патріотичних почуттях і навіть почуттях провини спрацьовує у цій гримучій комбінації. 

Люди, які щиро реагують на українські символи, хочуть підтримати когось чи щось справжнє. А натомість стають частиною тіньового бізнесу, який паразитує на довірі та почутті солідарності. І поки держава не має дієвого інструменту, щоб розмежувати справжню благодійність від фальшивої, єдине, що може спрацювати, – публічність і небайдужість самих громадян.

Саме тому важливо розуміти, є чудова альтернатива «не влипнути» у такий схематоз на ваших емоціях, – 200 чи 500, чи кілька тисяч гривень «відкупного» можна цілком легально віддати в організації, які викликають довіру. Вміти протистояти і таким схемам – це навички життя в сучасних умовах. Пов’язана стрічка у вас на зап’ясті не індульгенція, а схема. 

ПСИХОЛОГИ ПОЯСНЮЮТЬ, ЯКІ МЕХАНІЗМИ ЗАПУСКАЮТЬ «ПРОДАВЦІ СТРІЧОК»

У першу чергу спрацьовує патріотичний та сильний емоційний тригер. Рідний символ на руці апелює до почуття національної належності – люди хочуть «бути своїми» і не образити того, хто просить. Це соромно відмовляти. Але не соромно відмовитись, якщо ви пам’ятаєте про те, що є чимало ініціатив, які чекають на вашу підтримку, і вони не будуть кидатись на вас із тиском на почуття провини.

Соціальний тиск і раптовість. Зазвичай продавці підходять швидко, спрацьовує ефект несподіванки, діють у парі чи трійці – складніше ввічливо відмовити двом чи трьом. Найкраще, що ви можете зробити – не зупинятись, не говорити, не пояснювати.

Інформаційне прикриття. Заяви про «навчання», «пікап для брата на фронті» чи «збір для ЗСУ» викликають довіру. Коли ці розповіді не перевіряються, довіра перетворюється на джерело для експлуатації. 

Ще рік тому у великих містах працювали схеми зі збору коштів на вулицях. Пригадуєте одягнених у військову форму хлопців, які під музику і у прозорі коробки збирали пожертви для потреб ЗСУ? Точкові спроби подолати і зупинити цю схему не працювали, – з однієї станції метро вони перебирались на іншу і так тривало досить довго. І лише голосні рейди поліції та чинних військових змогли покласти край такому ошуканству. Нав’язлива торгівля національної символікою працює саме тому, що поки до неї не дійшли руки усіх небайдужих. А вже пора, здається. 

Синьо-жовта стрічка, як символ, є простою і сильною формою висловлення підтримки – і це робить її вразливою до експлуатації. Коли емоційний символ перетворюють на інструмент заробітку, це підкопує довіру до вуличної благодійності і завдає шкоди репутації міст. 

І справа не в окремих «нахабних» випадках, а в організованій схемі з офісами, адміністраторами та чітким алгоритмом дій. Міста, правоохоронці і самі громадяни мають працювати разом, щоб не дозволити патріотичним символам стати приводом для шахрайства. 

Ярина Скуратівська, Київ

Перше фото з відкритих джерел.