Лікарі рятують серце, яке перетворилося на бомбу сповільненої дії

У медицині ця вроджена патологія серця має назву гіпертрофічна кардіоміопатія. Вона здатна передаватися з покоління в покоління і є доволі поширеною, хоча людина може взагалі про неї не знати, аж поки, наприклад, раптово не втратить свідомість. Медики називають цю ваду бомбою сповільненої дії, що може вибухнути у будь-яку мить.

В Україні операції з запобігання раптовій серцевій смерті проводять уже кілька років. Фахівці Національного інституту серцево-судинної хірургії імені академіка Амосова разом із колегами з регіональних медичних центрів виконують операції на зупиненому серці, в умовах штучного кровообігу.

Бажання потрапити в операційну і власними очима побачити роботу лікарів, які в прямому сенсі тримають у руках і реставрують чужі серця, у нас було дуже давно. Проте спочатку через коронавірус, потім через велику війну і близькість фронту це питання постійно відкладалося. Лише минулого тижня ми почули від лікарів довгоочікуване: «Ви можете зробити репортаж з операційної».

СТРАХ ВТРАТИТИ СВІДОМІСТЬ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

З людиною, яку невдовзі побачимо на операційному столі, знайомлюся за кілька днів до операції. Це 69-річний Анатолій. Зустрічаємося з ним у лікарняній палаті, між проходженням доопераційних обстежень. Ні на крок від нього не відходить дружина – пані Наталя.

Подружжя розповідає, як одного ранку дорогою на роботу (вони працюють разом у міських теплових мережах) Анатолій втратив свідомість і впав просто на асфальт.

- Ми йшли зранку на роботу, розмовляли – і тут тиша. Повертаю голову, а він падає. Прямо як стояв, так і впав. Підбігла до нього, він швидко прийшов до тями, – згадує жінка.

- Запаморочилося в голові, упав. Після цього пішов до кардіолога, мені призначили обстеження, діагноз поставили, направили в обласну лікарню, – додає Анатолій.

Близько року чоловік проходив лікування, але після консультації кардіохірургів стало зрозуміло, що все ж треба робити операцію. Пан Анатолій працює газоелектрозварювальником і дуже переживає, що знову може втратити свідомість, але цього разу вже на робочому місці й коли поруч не буде дружини.

- Чи знаєте, як операція буде проводитися? Можливо, в інтернеті дивилися? – питаю.

- Самі не шукали. До нас приходив інтерн і все нам детально розповів. Ми запитали, скільки триває операція. Сказали, що від трьох годин. У нас були великі очі, коли почули. Але нам пояснили, що багато часу йде на підготовку: підключення апаратури, плюс відкривати грудну клітину будуть, – кажуть.

Пані Наталя називає себе «групою підтримки» свого чоловіка, бо він боїться більше, ніж вона.

- Нам лікарі сказали, що до нас прийдуть журналісти перед операцією і після. Тож ми вже точно знаємо, що все має бути добре, раз ви до нас прийдете і потім, – жартують.

У день операції ми з фотокором приїхали в лікарню близько 9:30. Перш ніж зайти в операційну, одягаємо халат, шапочку, маску, бахіли. Нас попереджають, аби нічого, зовсім нічого не торкалися, бо там усе стерильно. Про всяк випадок перепитують, чи не боїмося крові, щоб лікарям не довелося раптом що відволікатися ще й на нас.

Скажу чесно, навіть не сподівалася, що нам дозволять працювати на відстані буквально метра від пацієнта. Коли двері операційної відкрилися, ми ніби опинилися у фільмі про лікарів.

Операційний стіл, лампа, купа моніторів, старша операційна сестра, анестезіолог, анестезистка, лікарі – загалом 9 фахівців. Кожен знає, що має робити. Коли ми увійшли, команда саме працювала над відкриттям грудної клітини, готуючи доступ до серця.

- Обережно тільки. Той стіл стерильний… і цей також. Тут узагалі нічого чіпати не можна, – ще раз нагадала старша операційна.

ІТАЛІЙСЬКА МЕТОДИКА ПЛЮС УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД

Поки команда готує пацієнта, у мене є кілька хвилин для розмови з кардіохірургами. Операція проходитиме під керівництвом професора, заступника директора Нацiонального інституту серцево-судинної хірургії ім. М.Амосова Костянтина Руденка за участі завідувача відділення кардіохірургії Запорізької обласної клінічної лікарні Вячеслава Осауленка.

- Люди, які мають таку патологію, як правило, скаржаться на задишку, запаморочення, втрату свідомості, порушення ритму серця. Але найбільша проблема – це те, що захворювання може стати причиною раптової серцевої смерті. Про такі випадки ми чуємо в новинах, коли раптово помирають школярі на уроках фізкультури або молоді спортсмени на тренуваннях чи змаганнях. Людина не знає, що фактично живе з бомбою уповільненої дії всередині, яка може вибухнути в будь-який момент. Але ми навчилися вчасно робити діагностику за допомогою УЗД, КТ, МРТ і її виявляти, – пояснює Руденко.

Лікар додає: в генах хворих людей відбуваються мутації, які призводять до того, що серцева стінка потовщується і за рахунок цього кров не може нормально потрапляти із серця в аорту. Тобто вихід із серця фактично перекрито. Крім того, незадовільно функціонує мітральний клапан.

- Наше завдання – зменшити перегородку, аби звільнити вихід із серця, і зробити корекцію мітрального клапана, його реконструкцію. Звичайними словами якщо говорити, то відремонтувати клапан, – додає кардіохірург.

Костянтин Руденко прийшов у медичну сферу як лікар у 1999 році. Останні 10 років він присвятив вивченню патології міокарда, гіпертрофічній кардіоміопатії. Упродовж року переймав досвід італійського кардіохірурга Паоло Феррацці – автора революційної методики, на честь якого вона і названа.

- За досвідом і рівнем наших результатів ми включені в десятку найбільших центрів світу. У є нас експертний центр, який був побудований і функціонує на базі Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова. На даний момент ми маємо найбільший досвід в Європі з виконання операцій. Сьогодні будуть 949-та та 950-та операції. Ми останні 9 років розвиваємо всеукраїнський проєкт із запобігання раптовій серцевій смерті. 23 регіональні центри долучені до цього, і те, що сьогодні будемо робити на базі Запорізької обласної лікарні, – дуже важливо. Місцеві фахівці – дуже серйозного рівня, – каже Руденко.

Лікар пояснює, що людина вже народжується з такою хворобою. Найменшому пацієнту, який був прооперований за методикою Феррацці, лише 7 місяців, найстаршому – 85 років.

- Сьогоднішньому пацієнту 69 років, і ця корекція, по-перше, дасть змогу загальмувати розвиток захворювання. По-друге, ми заберемо скарги, які є: задишка, запаморочення, порушення ритму серця, втрата свідомості. Третє – зменшимо ризик раптової серцевої смерті, і четверте – зробимо життя адекватним і якісним. Вірогідність раптово померти у людей з такою патологією – від 3 до 5% щорічно. Тобто зі 100 людей, які мають хворобу, до п’яти на рік – помирають. Після операції ми знижуємо ризик. Минулого року ми зробили 165 операцій, і намагаємося збільшувати кількість. У п’ятницю оперували в Вінниці. Сьогодні разом із місцевими хірургами оперуємо у Запоріжжі. Підкреслюю – разом, бо досвід і якість регіональних фахівців на дуже високому рівні, – додає.

- Оцініть складність операції по п’ятибальній шкалі, – прошу лікаря.

- Я би дав усі п’ять, – говорить.

Перелічую всіх, кого побачила в операційній. Питаю, чи саме через складність операції в ній залучено стільки фахівців.

- Кардіохірургія потребує серйозної командної роботи. Я, як правило, приїжджаю зі своєю командою. Але в Запоріжжі сформований потужний, сильний, досвідчений колектив, і тому я сьогодні приїхав сам, будемо працювати разом із запорізькими колегами, – каже.

Лікар обробляє руки антисептичним розчином, одягає халат, шапочку, маску, рукавиці. Він працює в спеціальних окулярах – оптика дозволяє «наблизити» зону операції та підсвітити потрібну ділянку. Це потрібно для того, щоби рухи лікаря були максимально точними.

Він заходить до операційної, вітається з командою, вони перекидаються парою-трійкою фраз, і стає зрозуміло, що вони дійсно вже не вперше працюють разом.

ВАЖЛИВЕ РУКОСТИСКАННЯ

Поки серце зупинене, його захищає так званий кардіоплегічний розчин. Як пояснив лікар, розчин дає змогу консервувати серцевий м’яз, аби він не загинув під час операції. Замість серця працює апарат штучного кровообігу.

Кардіохірурги вирізають зайву частину міжшлуночкової перегородки і роблять реконструкцію мітрального клапана.

Операція триває близько 5 годин, з яких 51 хвилину серце поставлене «на паузу».

- Ми маємо хороші результати за рахунок якісної передопераційної підготовки і планування самої корекції. Обовʼязково робимо МРТ або КТ серця і чітко робимо дизайн операції. Напевне знаємо, в яких ділянках нам треба працювати, а де небезпечно. У стравоході пацієнта стоїть датчик, який дозволяє подивитися, наскільки повно ми зробили корекцію, – говорить Руденко.

Нам сказали, що пацієнт почне приходити до тями в операційній і за кілька хвилин після завершення операції потисне руку медикам. Зізнаюся, коли дивилася, як проходить операція, не вірила, що це можливо.

- Просинайтесь, Анатолію, операція завершилася, все добре. Відкривайте потроху очі, вже все позаду, – анестезіолог кілька разів повторює цю фразу, і пан Анатолій починає розплющувати очі.

- Стисніть праву руку… Ось так, молодець. А тепер ліву… – командує медсестра.

За кілька хвилин пацієнта вивозять з операційної і перевозять у реанімаційне відділення. У коридорі весь цей час чекала Наталя. Коли побачила чоловіка, то не стримала сліз. Каже, тепер можна й поплакати.

- Ну що, поцілунки будуть? – з усмішкою питає анестезіолог і дає зрозуміти, що Наталя може це зробити.

У реанімаційному відділенні Анатолій перебуватиме 1-2 дні, далі його переведуть у палату і почнеться реабілітація, йому дозволять ходити.

За кілька хвилин у палату увійшли Руденко й Осауленко.

- Коли пацієнт відчує ефект від операції? – запитую.

- Одразу. Як правило, полегшення людина відчуває одразу, – впевнено відповідає Руденко.

Він підійшов до ліжка Анатолія, привітався, коротко розповів про операцію – а тоді й відбулося рукостискання, в яке я не вірила, поки не побачила на власні очі.

КАРДІОХІРУРГИ ПРИРЕЧЕНІ НА ПОСТІЙНЕ НАВЧАННЯ

Лікарі підійшли до дружини Анатолія, розповіли про подальші дії. Адже виявилося, що вада була складною і через деякий час потрібно буде встановлювати кардіовертер-дефібрилятор.

- Це прилад, який як сторож забезпечує безпеку, щоб не було загрозливих аритмій. Це вже не така велика операція, але її треба буде планово робити, – пояснив Костянтин Руденко.

А ще він порадив дітям Наталі та Анатолія пройти обстеження, щоби попередити можливу хворобу.

На годиннику була друга дня. За кілька хвилин на команду знову чекала операційна і другий пацієнт.

- У вас зараз друга операція. Важко в такому ритмі? – запитую.

- Це непросто, бо кожен тиждень їздимо оперувати в регіональні центри, і ще є основна робота в інституті Амосова. Але завдяки популяризації методики і через актуалізацію проблеми раптової смерті ми маємо пацієнтів і наш центр вийшов на провідні місця в Європі. Справа хірурга – прооперувати, але виявити і спостерігати – це напрямок кардіологічної служби, і тут дуже велика роль сімейних лікарів, – каже.

- Втомилися?

- Трошки так, але треба працювати.

- Якщо зробите перерву, умовно, на півроку, – операційна вам цього не вибачить?

- Як казали академік Микола Амосов і академік Геннадій Книшов, кардіохірурги приречені на постійне навчання. У цьому одночасно цікавість і складність нашої професії.

Руденко вчергове відзначив високий рівень запорізьких колег, акцентуючи увагу на досвіді Вячеслава Осауленка. Мовляв, операції робляться разом і це важливо. Особливо коли йдеться про такі непрості випадки.

- Досвід набувався протягом багатьох десятиліть. Залучення фахівців провідних медичних інститутів та проведення спільних операцій – це стала практика. Такі операції проводяться не лише в кардіології, а й в офтальмології, нейрохірургії, ортопедії, трансплантації. Ми розвиваємо цю практику і вважаємо перспективною. Наше головне завдання – своєчасно і на високому рівні надати допомогу. Яким чином і за рахунок яких механізмів ми це робимо – це деталі. Тому ми залучаємо провідних фахівців і будемо це робити. Ми намагаємося, щоб це було у нас в потоці, системно, методично і на високому рівні, – сказав головний лікар Запорізької обласної клінічної лікарні Ігор Шишка.

- Ви тримаєте в руках чужі серця. Це ж така неймовірна відповідальність! – кажу наостанок Костянтину Руденку.

- Безумовно. Тим більше, що основний етап проходить на відключеному серці. Кожного разу, коли ти його запускаєш, є небезпека того, що може щось піти не так. Але сучасні технології, сучасні медикаменти і знання знижують рівень ускладнень і летальності до мінімуму. Незважаючи на складність операції, рівень летальності нижче 0,9%. Хвороба важка, складна анатомія, але ми навчилися діагностувати, навчились оперувати, і маємо такий результат, – відповідає.

Тисну руку на знак вдячності за таке неймовірно складне вміння знешкоджувати «бомби уповільненої дії» всередині людей.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнка