Цифрова прірва: що діти в Інтернеті бачать, а дорослі – ні

Після виходу мінісеріалу «Юнацтво», який побив рекорди переглядів і був у топах тривалий час, у суспільстві з новою силою заговорили про цілу низку складних для батьків і дітей тем – від гендерної дискримінації до болісної, подекуди непроглядної прірви «цифрового» нерозуміння між батьками й дітьми. Діти часто залишаються сам на сам із світом не завжди дружнім до них.

В одній зі сцен серіалу головний герой Адам пояснює батькові, що звичайне емодзі 💯 – яке для більшості дорослих означає «згода», «сто відсотків» або просто ентузіазм – насправді використовується в середовищі «інцелів» (підліткова агресивна субкультрура, – ред.) як підтвердження однієї з базових тез цієї мізогінної субкультури. Йдеться про переконання, що 80% жінок приваблює лише 20% чоловіків і що «інші» мають обманювати жінок, бо «інакше шансів немає». «Ви повинні їх, жінок, дурити, бо інакше не отримаєте їх нормальним шляхом», – каже Адам, ніби між іншим, але це твердження оголює щось куди більше за підлітковий виклик. Зрештою, подібні «невинні» тези перетворюються на вбивство однокласниці. І не лише у фільмі таке трапляється, на жаль.

Цей момент – як дзеркало: для багатьох батьків, навіть уважних, навіть турботливих, стало раптовим відкриттям: за начебто нейтральними символами може ховатися агресивна ідеологія або виклик, що потребує дорослого втручання, поки не сталось трагедії. Цифровий світ підлітків – не лише інший словник. Це інші цінності, інше уявлення про межі допустимого. І в цій реальності дитина часто не «під захистом», а наодинці зі складним, суперечливим, іноді небезпечним середовищем. Що бачать у цьому цифровому світі діти і підлітки? Чи бачать дорослі ці проблеми? Які небезпеки чекають на них і чи можемо ми – суспільство і держава – максимально убезпечити усіх від наслідків такого контенту.

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО В МЕРЕЖІ? НЕ ЛИШЕ СЕКСУАЛЬНЕ.

Небайдужі українці з різних сфер вже з десяток років намагаються відстежувати виклики та шукати стратегії подолання таких проблем. Цього разу йшлось на презентації всеукраїнського дослідження про досвід українських дітей в Інтернеті у воєнні роки. Його провели громадська організація Dignity Online у співпраці з Державною службою якості освіти, дослідницьким центром Proinsight Lab. та іншими урядовими організаціями. Йдеться про так званий «агресивний» контент, з яким в першу чергу зустрічаються діти і підлітки.

«9 років тому, коли ми починали свою діяльність», – розповідає Анастасія Дякова, засновниця ГО Dignity Online (by #stop_sexтинг): «Ми мали ідею захистити кожну дитину в онлайн-світі саме від сексуального насильства і експлуатації». Втім, за роки роботи виявилось, що змінились і зросли загрози, які стосуються вже не лише сексуального насильства. Небезпечний контент зустрічає користувачів вже з перших днів спілкування в Інтернеті. «До нас звертаються діти і батьки, державні службовці, громадські організації, медіа в Україні в за кордоном з усіх питань, які можуть статися з дітьми в інтернеті».

Анастасія каже, що з початком повномасштабного вторгнення вони очікували зменшення кількості такого контенту, але ні. Небезпеки у воюючій країні в реальності та у віртуальному світі зростають і оточують дітей та підлітків звідусіль. Масштаб цих проблем вражає. 

Зосередившись саме на віртуальному просторі, активісти зробили важливий перший крок – почали з опитувань дітей, аби зрозуміти, які саме проблеми їх оточують, як реагують вони на агресивний контент і, врешті-решт, – скільки часу витрачають на онлайн-світ. Адже, «змінити ми можемо те, що ми знаємо, вивчаємо, заміряємо», – каже Анастасія. І поки що маємо результати єдиного дослідження (воно складається із двох хвиль опитувань, – ред.), яке проводиться в Україні.

Українські діти, за словами спікерки, перебувають у світі сповненому загроз. «На жаль, ми бачимо що ризики які були, – залишилися. Це перегляд небезпечного контенту, небезпечні групи у соцмережах, сексуальне насильство, кібербулінг і багато інших ризиків». Окремий виклик – це пропаганда та маніпуляції, які також «сипляться» на голови молодих українців.

Докторка наук, соціологиня Ольга Овчар, директорка агенції Proinsight Lab., яка проводить вже другу хвилю дослідження дітей та підлітків говорить, що кожна дитина в інтернеті зустрічається щодня з так званим неприємним контентом. «Під цим словом розуміємо контент пов'язаний з руйнуваннями, військовими діями, з насильством і жорстокістю серед людей і над тваринами, – це окремий «насильницький» контент, також до такого шкідливого змісту ми зараховуємо інформацію про самоушкодження, окремо також досліджували контент сексуального змісту».

Те, що цифровий світ розвивається неймовірно швидко, а разом з ним і небезпеки, демонструють і дослідження. Скажімо, у першу хвилю замірів, а це 2020 рік, серед переліку питань і загроз не ставили генерацію фейкових ШІ-зображень (так звані діпфейки). Тоді такої загрози ще не стояло на порядку денному. За 5 років значна частина злочинів, а то й переважна, уже відбувається за допомогою фейкових зображень, створених ШІ, – і цю проблему дорослі констатують вже постфактум. 

На жаль, сексуальне насильство, цькування, вимагання, порноконтент, агресія і знецінення – ці явища були відомі і у доцифрову епоху. Втім, методи боротьби у цифровому світі значно складніші і передовсім через… мовчання дітей.

ЩО КАЖЕ СТАТИСТИКА?

Статистика, яку мають дослідники, жахає. Насправді, лише 27% дітей, які вже зустрілись із погрозами або розповсюдженням сексуального контенту, розповіли про це дорослим. Щодо реагування дітей на контент з сексуальним насильством чи експлуатацією, 60% відповіли, що не розкажуть про побачене нікому, 83% поділяться із другом/подругою і готові розказати дорослим про переслідування лише 33% опитаних. То ж чи існує довіра і порозуміння між дорослими і дітьми?

Дослідження «Сексуальне насильство над дітьми та сексуальна експлуатація дітей в Інтернеті в Україні» має дві хвилі опитувань. Тематика стосується всіх видів насильства і «неприємного» контенту, а також стратегій поведінки дітей в Інтернеті. У порівнянні з 2020 роком, час, який витрачають діти на «зависання» в інтернеті зріс. «Багато онлайн-навчання і через безпекову ситуацію діти залишаються вдома і відповідно їм більше нема чим зайнятися, вони проводять свій час в Інтернеті” – каже Ольга Овчар.  Три чверті дітей проводять в Інтернеті понад три години щодня, а менше години щодня – таких користувачів зменшилось до 2.1%.  

Куди вони заходять? Є п'ять застосунків та додатків, якими користуються опитувані українські діти: YouTube-87.7%, Telegram- 85%, TikTok- 83%, Viber- 81.7% і Instagram – 63.3%. І що ж вони там бачать? «Більш як 80% вперше побачили насильницький контент саме в соціальних мережах», – констатує соціологиня. Результати опитування показують, що кожна дитина хоча б раз на тиждень зустрічає в Інтернеті насильницький контент. Більша частина дітей – 69,9% – побачили такий зміст неочікувано для себе, а отже не були готовими до нього, і лише 5% опитаних самостійно шукали такі матеріали.

«Якщо говорити про емоційні реакції дітей на насильницький контент то ми бачимо, що діти відчувають тривогу (45.5%), страх (41.9%) та злість (40.1%)» – не найпродуктивніші емоції. «Є певні відмінності між хлопчиками і дівчатками щодо емоційної реакції на насильницькі матеріали. У хлопчиків частіше, ніж у дівчат, спостерігалися зацікавленість, інтерес та збудження, в той час як у дівчаток чітко домінують – страх, тривога, роздратування і гнів у відповідь на подібний контент».  

40% опитаних дітей регулярно бачать зображення або відео пов'язані з оголеними частинами тіла або певними діями сексуального характеру, 13% також регулярно бачать сексуальний контент із людьми, з якими особисто знайомі. Кожна третя дитина хоча б кілька разів зустрічалася з подібними ситуаціями в особистому досвіді – це отримання питань з сексуальним підтекстом, зустріч наживо з незнайомцем з Інтернету, отримання фото- або відео чужого оголеного тіла або хтось просив надіслати фото оголеного тіла.

«Одна з цих ситуацій, що мене вразила, трапляється більш як удвічі частіше порівняно з 2020-м роком – а саме зустрічі наживо з онлайн-незнайомцями. Тобто діти зустрічаються з тими, з ким вони до цього тільки переписувалися в Інтернеті».

Важливо також зазначити, що принаймні половина з тих, хто робив подібне по відношенню до дітей це є їхні знайомі поза Інтернетом. Тобто, знущання має обличчя реальних знайомих. «Близько половини з цих шантажистів – це однолітки. Підлітки, які шантажують і знущаються над іншими підлітками».

КОМУ РОЗКАЗАТИ?

Питань щодо небезпек в Інтернеті в опитуванні значно більше, ніж може вмістити матеріал. Тож більше деталей розміщено за лінком. Втім, окрім викликів і загроз, найбільше непокоїть мовчання жертв такого насилля.

Чи розповідають діти про те, що вони зустрічають в Інтернеті? Чи обговорюють загрози? Мовчання – це саме та стратегія, на яку розраховують злочинці і шахраї, які полюють за дітьми у соцмережах і не лише. І ця стратегія приймається дітьми, на жаль.

Майже 60% опитаних дітей нікому не розповідають про побачене, а якщо розповідають, то скоріше це друзі і тільки третина з тих, з ким це сталося розповіла комусь із дорослих.

Більшість дітей, якщо отримують погрози чи неприємні пропозиції – блокують таку людину на сторінці, але майже третина (28%) нічого в цій ситуації не зробили. «Тобто або вони не знають, що робити, або не вважають, що це важливо і що потрібно щось робити», – пояснює соціологиня.  

ЩО РОБИТИ?

Окрім статистики, яку зібрали соціологи, стрімке зростання випадків насильства над дітьми в онлайн-просторі фіксують і правоохоронні органи. Про те, як цьому протидіяти, говорили представники державних органів, телеком-індустрії, правоохоронної системи та цифрової освіти.

Анастасія Антонець, комунікаційна менеджерка з питань кібербезпеки, наголошує: ключову роль у безпеці дитини відіграють саме батьки, а не школа чи державні органи. «Це, передовсім, відповідальність батьків – зробити так, щоб дитина пускала вас у свій цифровий світ. Побудувати довірливі стосунки не контролюючи, а підтримуючи і супроводжуючи. Щоб будь-яка загроза викликала першу реакцію – звернутися до мами або тата».

На її думку, змінити ситуацію можна лише через зміну моделі виховання в родині, перетворивши патріархальний метод на сучасний: менше критики, докорів й тиску на дитину, більше слухання і підтримки, тоді дитина не боятиметься звернутись за порадою у випадку скрути, шантажу чи переслідувань. Це особливо важливо у підлітковому віці, коли дитина прагне незалежності. Анастасія сказала важливу річ: «Ми ніколи повністю не убезпечимо дітей, бо цифрові загрози розвиваються так само стрімко, як і технології». То ж дорослим треба також вчитись, дізнаватись і цікавитись розвитком цифрового світу.

Василь Богдан, керівник ювенальної превенції Нацполіції, наголошує: стара модель лекцій і «сухих фактів» більше не діє. Потрібен інший підхід, який намагаються знайти у поліції, застосовуючи нові форми спілкування і розповіді про небезпеки цифрового світу. «Недостатньо просто прийти й розповісти дітям щось на лекції. Потрібен інтерактив, залучення, живий діалог». Втім, розуміння змін у підходах важливо, але важливіше діяти, а з цим проблеми. Він також звертає увагу на тривожну статистику: 28% дітей взагалі нікуди не звертаються у випадку небезпеки. І що важливо, – діти не довіряють ані батькам, ані правоохоронцям.

Чи закрити, заборонити, «забити дошками» вхід в Інтернет? Є у світі подібні приклади, але вони – скоріше виняток. Більшість експертів схиляються до того, що кожен віртуальний ресурс треба вивчати і використовувати на користь. У цьому переконана Ярослава Дьо, головна спеціалістка управління розвитку цифрових навичок та цифрової освіти Міністерства цифрової трансформації України. Вона підкреслює, що ризики завжди існуватимуть, але закрити чи відмовитись від технологій, зокрема й штучного інтелекту, вже неможливо. Заборони соцмереж не є ефективними і часто використовуються у країнах із обмеженням свободи. Наше завдання в Україні, як і в європейських практиках, – навчити дітей безпечному використанню цифрового надбання. «50% дітей вже використовують штучний інтелект. Наше завдання – навчити це робити правильно. Заборонити не вийде, треба баланс безпеки й користування».

Мінцифри разом з МОН розробили рекомендації щодо використання ШІ в освіті – саме з урахуванням безпеки дітей. Також є окремі курси для батьків, «Біла книга з регулювання ШІ в Україні».

Олеся Волошина, заступниця керівника Департаменту захисту прав дітей та протидії домашньому насильству Офісу Генпрокурора, навела офіційні цифри Генпрокуратури, які підтверджують масштаб проблеми. «Кожен третій загальнокримінальний злочин проти дитини в Україні скоєний із використанням кіберпростору. І 89% з них – це сексуальна експлуатація, пов’язана з порнографічним контентом».

Те, що ані діти, ані батьки не користуються захистом і підтримкою держави, підтверджує і статистика: лише в 10% випадків відкриття справ відбувається за заявами дорослих чи дітей, і 70% злочинів виявляють оперативники в ході моніторингу Інтернету. Ще одна тривожна тенденція – «омолодження» постраждалих: «За рік частка дітей до 14 років серед постраждалих зросла з 50% до 63%», – зазначила Олеся Волошина. Також вона наголосила, що в Україні відносно добре прописана юридична сторона відповідальності. Головне – не бути байдужим і повідомляти про такі випадки. Це має стати золотим правилом усіх користувачів Інтернету. Не ігнорувати, а повідомляти.

Заступник голови Держслужби якості освіти Іван Юрійчук вважає, що навчальні заклади зобов’язані мати, а вчителі знати прості інструменти для швидкого реагування, покроковий алгоритм у випадку таких ситуацій. «Це можуть бути готові рішення – кілька слайдів, коротке повідомлення на уроці, прості алгоритми, які діти можуть запам’ятати. Але між «має бути» і «є» – поки що велика прірва». Школа ще не має чітких інструментів реагування на насильство в Інтернеті. 

Усі експерти одностайні в одному: просто заборонити Інтернет або штучний інтелект – не вихід. Потрібна системна робота – від батьківської довіри до алгоритмів дій у школах і аналітики правоохоронців.

ЩО Ж НА ВИХОДІ?

Українські підлітки занурюються в онлайн без елементарних знань про безпеку. У цифровому просторі вони щодня стикаються з насильницьким контентом, фейками, маніпуляціями, мовчать про цькування і довіряють незнайомцям. Війна лише посилила їхню вразливість.

Це не проблема лише батьків, учителів чи держави. Це наше спільне завдання – дати дітям орієнтири і захист. Потрібні системні рішення, міжсекторальна співпраця й нові підходи до освіти й виховання. Особливо зараз, коли навіть найменший, образно кажучи, порух метелика, може стати точкою входу для складної розмови.

Так відбулось з серіалом «Юнацтво» – після шоку від його перегляду багато батьків вперше сіли поруч із дітьми, щоб поговорити. Можливо, цифровий світ, попри всі свої загрози, підштовхує нас до змін?

До змін, які зроблять дитинство в Україні, бодай онлайн, безпечнішим, ніж жорстока воєнна реальність за вікном.

Ярина Скуратівська, Київ

Фото Павла Багмута

Перше фото cripo.com.ua