Якщо війна надовго: що робити українцям з «відкладеним життям»
Перемир’я не складається. Ворог демонструє готовність воювати. Генсек НАТО Марк Рютте минулого тижня у Брюсселі заявив, що Росія продовжить становити загрозу для країн Альянсу ще багато років, навіть після укладення мирної угоди з Україною: «У центрі уваги на 2032 рік – як захистити територію НАТО від росіян, нашої довгострокової загрози».
Загрози і небезпека – надовго, а багато українців і так вже четвертий рік живуть відкладеним життям. На паузі плани будувати житло, народжувати дітей, навіть ремонт починати. Намагалися знайти відповідь: скільки так може тривати і якої родинної чи персональної життєвої стратегії притримуватися нам в умовах, м’яко кажучи, нестабільності.
ПЛАН №1: УСВІДОМИТИ, ЩО ПЛАНИ – ІЛЮЗІЯ
Є нестабільність – є й прагнення забезпечити собі майбутнє, оптимізувати сімейний бюджет. Меблі, подорожі, нерухомість, валюта – у що вкладати гроші в нашій ситуації, окрім як у колективний захист – підтримку Сил оборони? Чи є сенс намагатися накопичити кошти (зокрема, на старість), на що буде розумно витрачати великі суми сьогодні й завтра? Людей, яких ці питання непокоять, чимало. Бо якщо доведеться евакуюватися – диван чи нову квартиру в кишеню не вкинеш. А якщо мало не щоночі над головою кружляють «шахеди», ідея робити внески у приватний пенсійний фонд у розрахунку на виплати років через 20 здається сумним жартом.
«Ризики різняться в залежності від регіону проживання і на рішення впливатиме віддаленість лінії фронту. Але жити абсолютно відкладеним життям не рекомендую», – говорить Михайло Колісник, професор Київської школи економіки і президент клубу фінансистів України CFO Club Ukraine. Наші батьки в очікуванні комунізму відкладали «на кращі часи» чайні сервізи, скатертини і гроші «на книжку», та так і не покористувалися ними. Тому експерт з фінансів радить не брати з них приклад, а просто адаптувати плани під реальність. І навіть нерухомість купувати – зараз, мовляв, досить низькі ціни і вдалий час для цього.
А що ми не все контролюємо – то нам і раніше це насправді не вдавалося. «Людині це властиво – мати ілюзію контролю. Вона хоче думати, що володіє ситуацією, та в дійсності ми контролюємо в житті значно менше, ніж гадаємо», – говорить пан Михайло. Тож перше, що українцям варто зробити – усвідомити це і прийняти.
Як жити, усвідомивши цю відсутність контролю і вірогідність постраждати від воєнних дій? Ізраїль довгі роки живе під обстрілами, в стані постійної війни, завершення якої не проглядається в найближчій перспективі, нагадує професор. Люди все одно навчаються у вишах, купують житло, виховують дітей. «Це треба і далі робити, відкорегувавши свої споживчо-інвестиційні рішення. Припинити повністю діяльність, чекати невідомо чого – найгірша стратегія з усіх можливих», – впевнений він.
Весь фокус – визначитися, як корегувати. Пенсійні заощадження, наприклад, роблять в цивілізованих країнах, де можна опиратися на визначеність майбутнього. «Десь у Німеччині можуть бути родини, люди, що користуються пенсійними накопиченнями, які почали робити ще їхні предки у 19 столітті», – говорить Колісник. Покоління за поколінням навіть не витрачають до кінця, а ще й докладають до них фондів. І є дослідження, які вказують, що люди з бідніших сімей, що живуть у більш мінливих умовах з досить сумними перспективами на майбутнє схильні не заощаджувати, а витрачати зараз. В Україні через невпевненість у завтрашньому дні саме так чинитимуть багато людей, вважає експерт. В той же час у країнах третього світу проблему вирішують просто народжуючи багато дітей. «Можна порекомендувати українцям збільшувати народжуваність (хоча у нас побояться так робити)», – каже професор. Та схоже, саме ця схема інвестицій у майбутнє до нас зараз ближча, ніж пенсійні заощадження громадян країн з високим рівнем ВВП на душу населення.
ІНВЕСТИЦІЇ ДЛЯ ДУШЕВНОГО СПОКОЮ І ЕКОНОМІКИ
У що вкладати зараз? У себе і своїх дітей: навчання, підвищення кваліфікації, здоров’я. Все те, що в суспільстві, де гарантій на майбутнє нема ніяких, можна отримати і «за плечима не носити». Наприклад, якщо хтось давно відкладав лазерну корекцію зору – саме час. «Це називається human capital. Будь-які інвестиції, що збільшують вартість оцього людського капіталу вітаються і з точки зору персональних фінансів є правильними», – говорить Михайло Колісник.
При цьому хотілося б ще й уникнути марнотратства. Подорожі, дорогі подарунки до свят – все, що вважалося нормою колись, зараз відходить у багатьох на задній план. Зокрема, тому, що є безкінечні потреби фронту, незакриті волонтерські збори, тобто купа напрямків для благодійництва й інвестицій у свою безпеку. Власні забаганки видаються часом не такими й пріоритетними. Але економіка повинна працювати, говорить Михайло Колісник. Щоб один солдат на фронті був належно екіпірований і міг ефективно виконувати завдання, потрібно 20 чоловік, які працюють і платять податки в тилу.
«Тому не очікується насправді, що люди обмежуватимуть себе в діях, хай навіть розвагах чи туризмі, – говорить фінансовий експерт. – Нема поганого в тому, що люди п’ють каву в Києві чи Львові». Припустимо, той, хто її п’є, не донатить. Але донатить (і платить податки) власник кав’ярні, і для того йому потрібен прибуток. Тому питання до кожного індивідуально: що він робить для фронту, для перемоги і наскільки готовий приєднатися до цього фізично чи матеріальними ресурсами, пояснює Колісник, а інше питання – як це реалізувати, щоб і економіка крутилася повноцінно. «Я не бачу потреби в затисканні економіки чи переведенні її на військові рейки, – міркує він. – Якщо мене покличуть приєднатися до армії – маю бути готовий, а доти слід діяти так, як економісти вважають правильним, щоб ми виграли війну. Бо матимемо економічну депресію раніше, ніж будь-що інше».
Тримати трохи грошенят «на чорний день» – то святе. Хоча так само варто було мати, коли й війни не було, зауважує Колісник. «Я б зараз робив портфель різною валютою потроху. Долар стає все більшим об’єктом для спекулятивних угод, його ризиковість зростає, але то не страшно, це лише питання пропорцій валют, в яких ми тримаємо заощадження», – каже він.
Зазвичай люди планують фінанси, відштовхуючись від того, що вже мають або того, чого прагнуть, говорить Світлана Гуцман, фінансовий консультант. Простих універсальних рішень, ідеальної формули в таких складних життєвих ситуаціях, як наша, немає. Але грамотний підхід – це коли роблять фінансовий чекап (ревізію), щоб визначити свої можливості й ресурси (навички управління коштами, їх примноження, інвестиційні), дослідити власну психологію грошей (як наші емоції, поведінка та рішення впливають на наше фінансове поводження). «Далі можна скласти фінансовий план, щоб захистити нашу здатність заробляти гроші і максимально примножити капітал», – пояснює консультант.
Нижче – пояснення експертки основ грамотного планування, що стануть у пригоді.
СВІДОМИЙ ВИБІР – РИЗИКУВАТИ, АЛЕ ВДОМА
Подивитися, як вдається реалізувати поради «крутити повноцінно економіку» і не відкладати важливі життєві події в стані війни можемо хіба що на прикладі вже згаданого Ізраїлю. Життя існувало і в окупованому німцями Києві, воно вирує в Афганістані, де громадянська війна триває з 1978 року. Та попри всі відмінності, саме ситуації, в якій опинилися колись ізраїльтяни і нині ми, досить схожі, бо мова про сучасні війни, економіки, сучасні потреби людей і – перманентну зовнішню загрозу.
Історик, політолог та член експертної ради Центру громадянських свобод (Ізраїль) В’ячеслав Ліхачов певний час жив у цій країні і має враження, як суспільство сприймає існування в тривалому конфлікті. Наразі воно відчуває себе захищеним, каже він. До різанини 7 жовтня 2023 року (що порушило це відчуття) вже близько 50 років загрози існуванню держави як такої не існувало, люди десятиліттями звикали до певної стабільності. Так, з Сектора Гази можуть летіти ракети, але ППО їх зіб’є або ізольовані кімнати (мамади, – ред.), що є в кожному будинку/квартирі, від них захистять. Роками дисципліновано реагували на сигнали тривоги, це стало буденністю. «Кожна тривога – стрес, і після неї люди звертаються до лікарів з нервовим зривом або пошкодивши ногу на сходах, – говорить Ліхачов. – Але таких звернень набагато більше, ніж від безпосередньо постраждалих від атаки».
Люди покладаються на армію, вона – частина повсякденності. «В Україні вже теж, а раніше наші туристи в Ізраїлі звертали увагу на кількість військових і цивільних зі зброєю на вулицях, – розповідає пан В’ячеслав. – Її носять так, щоб була помітна і часто це рятує життя, коли йдеться про терористичну загрозу». У ізраїльтян підвищена увага до всього, що здається підозрілим. Людина може привернути її, якщо, скажімо, вдягнена в куртку не за погодою (може ховати зброю, вибухівку на собі). «Не можна поставити сумку на зупинці і відійти – моментально відреагують, – говорить політолог. – Але цей рівень тривожності в принципі на життя не впливає».
Тривалий конфлікт сприймається у фоновому режимі. Якщо планують дитину – розуміють, приймають, що через 20 років вона піде служити і, з великою ймовірністю, братиме участь у збройному конфлікті. «В ізраїльських родинах багато дітей, 3 – це нормально, – говорить Ліхачов. – Якщо хлопчик – краще, щоб не один: це думка, яку неодноразово чув від людей». Перспективи загинути на вулиці в будь-який момент або під час служби в армії усвідомлюються. Люди віком 30-40 років постійно беруть участь у зборах резервістів, незалежно від того, ким вони є в цивільному житті. «Так воно все працює і це для людей звично», – пояснює експерт.
Свобода планів на кшталт будувати дім, отримувати освіту залежать від місця проживання. Так, наразі близько 400 тис. ізраїльтян живуть на Західному березі Йордану – території, яка колись теоретично може стати палестинською державою. «Більшість ізраїльтян в це не вірять, сподіваються, що цього не станеться, але з 1967 року живуть, пам’ятаючи про таку ймовірність, – говорить Ліхачов. – Зрештою, в 2006 році близько 16 тис. мешканців ізраїльських поселень у Газі були примусово виселені звідти, коли Ізраїль покинув територію, їхні будинки зруйнували. Це реальна перспектива і для інших». Протягом останніх 1,5 років кілька сотень тисяч людей, що мешкали на кордоні з Ліваном і навколо Гази теж стали внутрішніми переселенцями. Для небагаточисельного населення країни це було непросте випробування.
Тобто ізраїльтяни розуміють, що життя в їхній країні – це ризик і планують життя, враховуючи його. Хоча, за словами сходознавця, для частини суспільства постійний ризик і стрес – вже занадто. «Є молодь, яка вважає ізраїльське суспільство божевільним, що у держави немає майбутнього, бо там завжди буде війна, – розповідає Ліхачов. – І багато хто, особливо молоді люди, хотіли б поїхати і їдуть». Зокрема, через економічні причини. Життя в Ізраїлі дороге, не так просто знайти свою економічну нішу, пояснює експерт. Дорога вища освіта, професійні курси. Ізраїльське суспільство не настільки успішне, як здається зовні, точніше, дуже неоднорідне. «Але значна частина не витримує саме постійної невизначеності, стресу, загрози терактів. Близько 10% громадян постійно живуть за кордоном, – пояснює пан В’ячеслав. – А ті, що лишаються, керуються певною патріотичною індоктринацією – тим, що зветься сіонізмом».
Для них є цінністю сам факт, що вони євреї і живуть на землі предків. Не тому, що тут вигідніше економічно чи безпечніше, а тому, що вважають: якщо ти єврей, то зобов’язаний жити саме тут і це - найкраща мотивація розвивати країну. «І ці ідеї поділяє значна частина суспільства. А поїхати з Ізраїлю означає знову стати євреєм-вигнанцем, що втратив дім, це – пригнічене становище», – пояснює сходознавець. Самим фактом життя в Ізраїлі євреї стверджують свою гідність. А небезпеку сприймають, як мешканці сейсмічно небезпечних зон: що ж, може статися землетрус і ніякі вжиті заходи не врятують.
«Умови тривалого конфлікту накладають якусь специфіку на життя, але не детермінують його, - каже Ліхачов. – Це свідомий вибір, за який платять певну ціну».
КОЛИ АДАПТУЮТЬСЯ УКРАЇНЦІ
Життя в Ужгороді, Києві чи Харкові сьогодні – це різні речі й різний горизонт планування, нагадує В’ячеслав Ліхачов. Не можна було до повномасштабного вторгнення порівняти й обставини в Авдіївці, Станиці Луганській з життям решти регіонів. «Тривалий конфлікт зазвичай має вже невисоку інтенсивність бойових дій, є більш-менш стабільна лінія зіткнення і життя обумовлене тим, наскільки далеко від неї знаходишся», – пояснює він. Або ж чи великий ризик обстрілу, прильоту.
Але три роки – вже чимало, а ще через 10 ризики не дуже заважають і сприймаються, як імовірність потрапити в ДТП, каже історик. «В березні 2022 року я жив у Києві й міркував, що, якби в сусідній будинок прилетіло, то треба виїжджати. Два тижні тому в будинок навпроти влучив дрон, загинула жінка, а я нікуди не збираюсь», – пояснює на особистому прикладі він.
Наше суспільство за три роки вже адаптувалося до воєнного тривожного стану настільки, наскільки могло, ніяких колективних змін свідомості далі вже може й не відбутися – то довготривалий процес, пояснює Віталій Шмаргун, професор кафедри психології НУБіП України. «Передумов до цього в найближчій перспективі не спостерігаю, – каже він. – А ступінь усвідомлення власної місії окремою людиною може змінюватись під впливом різних факторів (питання безпеки, аналіз життєвого досвіду, вплив інформаційного середовища)». Та вже маємо прийняти факт, що багато людей навколо перебувають у стані тривоги, втоми, горювання і є потенційно чутливими. «Людський аспект стосунків, повага до психологічних і фізичних кордонів інших мають бути пріоритетом», – говорить Шмаргун.
В найближчій перспективі українці вимушені жити в незвичній, незнайомій ситуації. Питання безпеки набули якісно нового значення і будуть визначати особливості поведінки і адаптації – і соціуму, і конкретної людини, говорить соціальний психолог. Багатьох турбує, чи вистачить здібностей, можливостей, здоров’я подолати труднощі, що постійно виникають. «Частина населення відчуває загальний смуток, зневіру у власних силах, безпорадність, прослідковується поширення певного фаталізму, – констатує Шмаргун. – Але водночас унікальність кожного дня формує нашу відповідальність за вибір». Якість життя часто визначається не тим, що відбувається навколо, а тим, як людина реагує на це, нагадує психолог.
Свідомі й несвідомі переконання – потужна сила, що впливає на оточення. А мудре ставлення до життя означає вміння приймати його в усіх проявах і контрастах.
Зараз змінюються певні соціальні цінності, руйнуються ідеали. «Аналіз історичного минулого наслідків багатьох війн дає підстави, зокрема, для песимізму. Вже є певні ознаки культурно-моральної деградації суспільства, – вважає пан Віталій. – Для підвищення громадянської самосвідомості, на мою думку, потрібне відновлення верховенства права і розвиток освіти». Саме інтелектуальна культура відтворює і формує систему цінностей (ідеї, традиції), сприяє самоорганізації соціальних сил і рухів. Такі тектонічні зміни, як перетворення суспільства в цілому мають довгостроковий характер. «Це не значить, що нічого не треба змінювати – ви керуєте найцікавішим у світі проєктом – власним життям», – говорить психолог.
Іншими словами – мусимо і будемо жити тут і зараз.
Тетяна Негода, Київ
Перше фото Укрінформ
