День Злуки: чи вивчили ми уроки першої Української революції

Немає другого такого свята, яке експерти трактували завжди емоційно і так по-різному, як День Злуки. Нагадаємо, що Акт Злуки – урочисте оголошення 22 січня 1919 році на Софійській площі в Києві Універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР в соборну Україну.

День Соборності насправді одна з центральних подій 1917-1921 років, які зараз прийнято називати першою Українською революцією і в якій деколи незграбно, деколи наївно, але щиро еліти та суспільство намагалися здобути свою державу.

Що це було тоді: перемога чи поразка? Якщо останнє, то хто винний: народ чи політики. Чи може немає винних? Які уроки винесла Україна з Дня Злуки, яке рівно 25 років (з 1999-го) відзначається в Україні на державному рівні як свято її Соборності. Зрештою, щоб виносити уроки та робити домашнє завдання, необхідно «знати матчастину». Чи знаємо ми її? Наскільки присутня Злука, наприклад, у столичній топоніміці? Тут, в Києві, де й сьогодні і споруди, і вулиці, і саме каміння промовляють про ті віддалені вже часи. І якщо присутні, то чи повернуть нас нові назви вулиць та нові пам’ятники у добу, яку хтось вважає провальною, а хтось – золотою? 

Як свято Соборності оцінюється сьогодні, коли частину Донбасу окуповано одвічним ворогом і ми б’ємося за своє виживання? Якщо свято є, то про що ми маємо говорити, коли його відзначаємо.

Укрінформ поставив ці запитання історикам та філософам. Ось що вони відповіли.

СУВЕРЕНІТЕТ, СОБОРНІСТЬ, ДЕМОКРАТІЯ – ЦЕ НЕ ПРОСТО СЛОВА, ЦЕ ТЕ, ЗА ЩОДНЯ ТРЕБА БОРОТИСЯ

Ярослав Файзулін, директор Центрального державного історичного архіву України:

- 22 січня українці відзначають не лише День Соборності, а й річницю проголошення Незалежності УНР. Вони дуже між собою пов’язані. За рік до проголошення Соборності була проголошена Українська Народна Республіка та її незалежність. Після століть бездержавності українцям вдалося  відродити власну державу, Українська Народна Республіка з’явилася на карті світу і вона могла об’єднати всі свої землі. Тому значення цих подій важко переоцінити, і вони є одними з найважливіших для українського народу.

Власне, це не було миттєво. Спочатку було підписання передвступного договору у Фастові, потім Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові ратифікувала його і направила делегацію для переговорів з урядом УНР, а 22 січня 1919 року Директорія УНР видала Універсал. У той же день в урочистій обстановці про це на Софіївській площі Києва зачитали Акт Злуки. 

Пам’яток, пов’язаних із проголошенням Акта Злуки, у Києві недостатньо. Так, є музей – вагон на залізничній станції Фастів, де відбувалися переговори і де 1 грудня 1918 року було підписано передвступний договір. Але ми не маємо меморіальної дошки навіть на Софіївській площі. Не позначена будівля Національної опери, де ухвалювався Універсал про об’єднання УНР із ЗУНР. Над цим треба працювати.

Коли почалася Лютнева революція 1917 року про Україну в світі ніхто не знав, і тоді вдалося майже неймовірне – створити свою державу, інституції, грошову систему, дипломатичну службу, Збройні Сили і вести боротьбу. Інша справа, що тоді ми програли.

Українська Народна Республіка була знищена, територія України захоплена більшовиками, частина території відійшла до Польщі, частина до Румунії, частина до Чехословаччини. Причиною поразки стала слабкість державних інституцій, роз'єднаність народу, суперечки між політиками.

Нині ми маємо робити все, щоб державний апарат України був ефективний, був сильний та працював заради інтересів України, ми всіма силами маємо розбудовувати Збройні Сили України, що ми могли вистояти у війні і наша держава збереглася. Ми повинні закріпити підтримку Заходу, чого не було понад 100 років тому, залучати партнерів, щоб перемогти. І найважливіший урок. Політикам треба забути про власні амбіції і ставити інтереси держави понад усе. 

ДЕНЬ ЗЛУКИ ТА УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ – ЗОЛОТА ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Валерій Димов, керівник ГО «Центр стратегічних комунікацій «Форум», політолог, учасник першого «ланцюга єдності», який 25 років тому провели на День Злуки:

- Немає в історії країни збігів та випадкових історичних подібностей, є досвід, а вижили та стали успішними тільки ті нації, які використали та переосмислили досвід.

У кожної нації є своя золота доба, те, що освітлює майбутнє, надає сенсу існуванню. І княжі часи і Козаччина – це наша золота доба, але воно стосується протодержавних утворень. Події Української революції,визвольних змагань 1917-1921 рр., попри весь драматизм у чомусь теж золота доба.

Це становлення України в сучасних кордонах і сучасному розумінні громадянства. Бо якщо йдеться про Акт Злуки, то це єднання ЗУНР та УНР. Дві частини України, які історично були по різні сторони конфліктів, воєн, у складі різних імперій змогли утворити одну державу. Незважаючи на те, що було потім, Україна постала як єдина держава в національних кордонах. На жаль, тоді не вдалося її зберегти, бо різні частини Україну по-різному бачили ворогів та друзів.

Царство, яке розділене, довго не простояло. Але так чи інакше, воно бодай на якійсь період відбулося як Царство.

На історичних фронтах ведуться суперечки: хто більше винен у тому, що ми тоді не втримали державність, Винниченко чи Грушевський. Я ж думаю, що помилки у тому, що політики шукали ворогів серед військових. Політики критикували одне одного, але воювали серйозно проти військових, які бачили ворогів саме в Росії.

Чи присутні у нас імена головних осіб Української революції в топоніміці? Загалом так. Є ж пам’ятник Грушевському. Але оскільки тоді найбільш гідно відповідали військові хорунжі, отамани, то для мене важливим, що у нас є бульвар Міхновського (раніше називався – Дружби народів), є вулиці Коновальця та Болбочана.

Те, що росіяни били у 2022-му ракетами по будинку вчителя, де розташовувалася Центральна Рада, здається мені глибоко продуманим актом. Так само невипадковою була ціль вдарити по музею Шухевича на Львівщині чи вишу, де вчився Бандера. Тож, коли говорити про свято Соборності, то я б обов’язково пояснював, що сьогодні, росія воює із подіями, які відбулися колись, дуже давно.

День Злуки не просто історичний факт: тоді українці зробили крок одне одному назустріч, вони воювали разом в українських військових формуваннях, але не знайшлося того, хто їх об’єднає. А оскільки символи – це ніколи не про минуле, а завжди ще й про сьогодення, це я і назвав би головним уроком та застереженням. Формула і робота над єдністю – от головний урок.

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ НЕ ВТРИМАЛАСЯ, БО НЕ ПОРОЗУМІЛИСЯ МІЖ СОБОЮ УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ

Михайло Кальницький, києвознавець, історик:

- День Соборності 1919 року вирішили приурочити до річниці проголошення Незалежності. Українська Народна Республіка проголосила тоді Четвертий Універсал, яким Центральна Рада проголосила УНР «самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Наступного року цього дня, який пізніше став Днем Соборності, вирішили проголосити Ухвалу Української Національної Ради ЗУНР та Універсал Директорії УНР про об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу.

22 січня було підписано курс на Злуку.

Нагадаю, що перед тим 3 січня в Станіславі відбулося засідання Української Народної Ради ЗУНР, яка ратифікувала попередню угоду ЗУНР щодо створення держави, де вони засвідчили, що прагнуть об’єднання із Східними землями, але для цього треба провести по всій Україні вибори, створити Українські установчі збори. І ці Українські збори мали б проголосувати за соборність. Директорія на це погодилася.

Вони прийняли пропозицію, писали, що вітаючи кроки західних братів, готові взяти до відома та вести курс на спільне життя згідно з умовами, які зазначено в ухвалі Української Національної Ради від 3 січня 1919 року.

Тобто вони погоджувалися на пропозиції Української Національної Ради та разом вели справи до створення установчих зборів та проголошення. Але потім все пішло не за планом. Потім до Києва прийшли більшовики, потім почалися конфлікти, окремі групи в українському керівництві були налаштовані одне проти одного. Злука була нетривалою, за кілька днів настала криза і що ніяк не можна назвати успіхом чи перемогою.

Українська незалежність не втрималася, бо не порозумілися між собою українські еліти. Найбільше трагічні для мене події – це грудень 1918 року, коли війська Петлюри скинули Українську державу Скоропадського. Вже готова держава, яка була визнана половиною Європи і «підкочувала» до другої половини Європи, була зруйнована, її замінили іншою, менш життєздатною. Оці внутрішні чвари між українцями, відсутність згуртованості та компромісів для того, щоб втримати незалежність – це головний урок.

Маємо соборність України, країну треба будувати не на спільному об’єкті ненависті, а на спільних об’єктах любові. Вкрай небезпечно усвідомлювати себе українцями через те, що ми когось спільно ненавидимо, це не шлях. Хто якою мовою спілкується, хто які книжки читає, якщо культивувати нелюбов через «різність», ми повторимо помилки Української революції і дай Боже уникнути тих наслідків.

Що стосується вшанування у топоніміці, то сама по собі Софіївська площа, де відбувалося проголошення Акта Злуки, досить виразно до нас промовляє. Не треба впиратися в якійсь пам’ятний знак та читати, що відбулося, якщо людина засвоїть знання про ту добу. Тоді для неї потрібні асоціації спрацюють, ще від Софіївської площі. Багато будинків центру були місцем розташування урядових структур періоду Української революції.

Зараз у столиці є проспект Соборності, який був за радянських часів проспектом Возз’єднання. Пам’ятник українській Соборності хотіли поставити напроти Верховної Ради. Але я не прихильник монументів, тим більше в Україні немає традиції ґречного поводження із ними.

Що робить День Злуки вагомим? У 1990 році було зроблено промовистий крок. Організовано живий ланцюг, який єднав Україну. Він починався в Івано-Франківську (колишньої резиденції парламенту ЗУНР), йшов через Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тим, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) у 1919 році був столицею ЗУНР. Ланцюг простягнувся на близько 700 кілометрів. Я стояв біля київської Шулявки і відчував себе частиною отої України, що об’єднувалася. Знання та персональний досвід допомагатимуть усвідомити цю дату кожній людині.

УКРАЇНЕЦЬ ЗНАЄ, ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНА ЄДНІСТЬ, БУДЬ ВІН ХОЧ СЛОБОЖАНЕЦЬ, ХОЧ ГАЛИЧАНИН, БУКОВИНЕЦЬ ЧИ ЗАКАРПАТЕЦЬ, ОДЕСИТ ТА МИКОЛАЇВЕЦЬ

Кирило Галушко, історик, співробітник Інституту історії України, блогер, літератор:

- Загалом уявлення про відзначення свят у нас походить із радянської доби. Не буду нагадувати співвітчизникам про їхній антураж. Але такі свята, які не мають перехідного характеру, як церковні, і не надто залежать від вашого календаря: юліанський він, новоюліанський чи григоріанський. Є свята світські. Вони, мабуть, у нашій ментальності. Позачасовій.

І тут виникають питання: в ситуації початку 1919 року, коли наша країна стискалася колами фронтів кількох держав, чи хтось міркував про календар? Тоді справжнім «українцем», як писав академік Вернадський, був той, хто воює в армії Петлюри. Решта – то малороси.

У Росії існує свято національної єдності – щось там про 1612 рік, народне ополчення, князя Пожарського та нижньогородського старости Мініна. Чи має це якесь відбиття в пам’яті українців? Загалом ніякого, окрім того, що наш гетьман Петро Сагайдачний у ті часи активно сприяв тому, аби Московія погодилася із західними санкціями. Йому було, що «нижньогородський староста», що «князь із московських людей», все одно. Він вів за собою гурти людей, які були спроможні на все.

Виникає питання: а Росія колись стикалася із ситуацією боротьби за виживання? Не під час «великої вітчизняної», коли гарматне м’ясо вкидалося у ту жахливу м’ясорубку Сталіна і Гітлера? І тим м’ясом були наші діди й прадіди. Але у їхніх онуків та правнуків є своя країна, своя держава та своя Батьківщина. Українець знає, що таке національна єдність, будь він хоч слобожанець, хоч галичанин, буковинець чи закарпатець, одесит та миколаївець. І взагалі ніколи не читав той Універсал.

І тому січень 1919 року є простою відповіддю на всі наші взаємні суперечки. Історики права будуть роками досліджувати цей акт, його нюанси та подальші наслідки. Звісно, потім усі посварилися, то є свідомою та виплеканою частиною української демократії. Але у нас є проста теза Кремля: «Украину создали Ленин и Сталин».

Є речі, які ніколи не второпають росіяни. Національна єдність – вона не диктується 300 роками династії Романових, вона не є наслідком радянської наддержави, вона не може виникнути одномоментно в Універсалі Української Народної Республіки. Національна єдність не є правовим актом.

Спитаймо фінів, естонців, латишів, литовців, поляків, народів Поволжя, північного та південного Кавказу та Центральної Азії: а вам був потрібний якійсь «акт» чи просто виборювали власну незалежність від зайд?

І ми знаємо відповідь. Чи належить спільнота до якоїсь правової традиції, де існує поняття «суверенітет», чи вона керується просто заповітами батьків – вона себе відстоює. І весь периметр Російської імперії нам каже: жауынгер, მეომარი, sõdalane

єдине випробування «національною єдністю» – це опір.

І тому для сьогоднішнього українця не вартують календарі, йому вартує доля.

Тому бажаю досліджувати правові аспекти, але для моєї родини найголовніше було що: моїй бабусі було років п’ять. Батько приносив її на плечах на Софіївську площу: а там були дива. Проголошувалися молебні, хтось із політиків висувався та проголошував. Дзвонили дзвони найстарішого й найпотужнішого храму східної Європи… Святої Софії Київської.

Прадід казав бабусі: «Усякі тут потвори траплялися… Але запам’ятай. Є Україна. Як прийдуть, так і підуть…»

Опитувала Лана Самохвалова

Перше фото: adm-km.gov.ua