Ситуація в Лаврі: комісія виселяти нікого не поспішає. І правильно робить

- Ми тут тому, що Каховське водосховище зірвалося, а якщо монахи підуть, то і Київська дамба може зірватися, - це з відео пікету у Лаврі. Ці слова вірянки «МП» з парафії освіченого начебто священника Миколи Данилевича, який очолює «міжнародний напрямок» у митрополії «МП», стали сумним «хітом» у вівторок, 4 липня.

Але насправді вони яскрава ілюстрація того, чим живляться інтелектуально невибагливі віряни начебто «неМоспатріархату». Такий собі «бойовий магізм істино канонічної церкви», очікування апокаліпсиса і миттєвого покарання всіх і вся, якщо хтось образить начебто «неМосковський» патріархат.

Прикметно, що слова щодо підриву ГЕС як покарання за «виселення з Лаври» прозвучали з вуст ієрарха, який потім вибачився. Але він, схоже, навіть не усвідомив, наскільки буквально прозвучали його слова, бо ж все, що коять в Україні окупанти вони виправдовують наче б то «захистом російського, покаранням за «образу всього російського».

Відео з’явилося в Мережі ввечері, а вдень журналіст Укрінформу пройшла територією Лаври, намагаючись зрозуміти, в якій фазі відселення братії (відомо, що заповідник зобов’язав монахів до 4 липня виселитися з Лаври, було оголошено про намір опечатати приміщення монастиря).

Насправді священновладдя начебто неМП весь цей час займається виселенням. Авторка була в Лаврі у неділю, бачила, як у машини завантажують упаковане майно, як зачиняються лаврські магазини… Але публічно вони продовжують збирати паству на протести. Для чого? Щоб залишити «імплант» спротиву - раптом вийде повернутися? Щоб створити картинку «гнаної церкви»? Щоб виконати директиви Москви, якій потрібне саме «гучне виселення» з Лаври, організоване «київським режимом»?

Власне, сама шукала відповіді на всі ці запитання, коли четвертого липня прийшла до Лаври, подивитися, чи відбудеться опечатування корпусів. Традиційно зайшла в печери, кафе та інші об’єкти Лаври. В печерах старенькі монахи продовжували служити акафіст (свого роду молитовний гімн) Антонію Печерському. Я відзначила, що цього разу співає не хор монахів, а віряни. Минулого разу я задавала монахам запитання: «Чому ви не хочете залишатися, служити з ПЦУ?» Тоді деякі з них відповідали багатозначно, але доброзичливо. А частина твердила наче завчені рефрени: «Вони бандити та рейдери, які прийшли в наш дім». Цього разу монахів запитувала по-іншому, то ви залишаєтеся? Всі відповідали ствердно. Але це «так» можна було трактувати по різному, кому що треба - і як залишаємося з ПЦУ, і як нікуди не підемо, бо ми МП і наш предстоятель - Онуфрій. Втім, на мою наступну фразу: «ПЦУ це не так погано, як вас вчили», монахи реагували стримано.

Цього разу я недовго затрималася у печерах, бо почула, як молодик почав переконувати старенького (а в печерах зараз доглядають за мощами тільки дуже літні ченці) монаха та двох вірянок: всі йдіть до сорок п’ятого корпусу. Зрозуміла, що саме туди мав переміститися «театр бойових дій», саме цей корпус прийшли опечатувати представники Мінкульту і Заповідника. Коли я підійшла, то співробітники комісії вже пішли, а біля корпусу стояли три десятки вірян із релігійними піснеспівами.

Саме вони перегородили шлях комісії, зупинивши її. До слова. Напередодні дати опечатування на паблік-акаунті цієї конфесії, де значилося понад 50 тисяч підписників, було запрошення прийти до Лаври, протестувати. Натомість всі, кого я побачила, це загалом трохи більш як півсотні людей під двома корпусами Лаври. Прямо скажімо, не густо. Висновок очевидний: протести, які інспірував екснамісник Лаври, звелися на ніщо, коли їх припинили фінансувати. Істинних адептів начебто неМП, готових після всіх закликів саботувати рішення держави на ресурсі ФБ з 57 тисяч підписників, виявилося півсотні... От цікаво: що заважає цим щирим людям ходити в печери, святі нікуди ж не «переїхали»?

- Ми не хочемо, щоб виселяли монахів, - каже хлопець, загорнутий у синьо-жовтий прапор.

- Кожен з них зможе залишитися, - кажу я.

- Зрадивши свого предстоятеля Онуфрія?

- А те, що ваш клір зраджував нашу державу, вас не хвилює?

Далі йшли традиційні аргументи (точно їх спеціально готують), мовляв, зраджували і чиновники, і силовики, а «причепилися» тільки до їхньої церкви.

Я востаннє втомлено кажу, що силовики та чиновники не служать літургію, і до них не приходять до сповіді. Між тим, уже збиралася йти звідти: я вела вже десятки таких розмов, і здається, вже маю точний психологічний портрет оцього вірянина начебто неМП. Він піддається навіюванню, для нього послух вище за молитви, разом із священновладдям він відмовляється визнавати помилки та зради, за найменшою порадою біжить до батюшки, вірить у власну ексклюзивну канонічність і позбавлений критичного мислення. Власне, я вчергове переконалася у тому, що неможливо збудувати нове, не відмовившись від старого. Жоден із вірян, які аргументували «українськість» своєї церкви собором у Феофанії, так і не відповіли: чому ж вони про свій курс та автокефалію не повідомили іншим помісним церквам? Вони також не відповіли, чому, засуджуючи бердянських священників, які «рівними рядами» пішли до РПЦ, їх церква не засудила, власне, патріарха Кирила, який їх туди «напучив»?

І ще я помітила, як важко мені стало слухати розмови про «погану ПЦУ». Саме напередодні, священник ПЦУ, який приєднався до української автокефальної церкви на Трійцю, прислав мені фото: там вони з паствою борються з пожежами, рятують дітей із попаленими у руйнівному вогні п’яточками. Це ті, кого ця публіка називає «рейдерами»?

…Зайшла на каву у кафе, вони, як і раніше, в Лаврі працюють.

Жінка, яка обслуговувала, зітхає: мовляв, їх можуть зачинити, а як людям жити?

Насправді всі ці проблеми - працюючі кафе, майстерні, магазини із церковним начинням - можна було б вирішити у позитивному та компромісному ключі. Будь-яка влада любить і вміє домовлятися з Церквою. Але тут священновладдя, кажучи про інтереси церкви, має на увазі лише особистий інтерес. Або ваша церква іде, як мінімум — аморфоним курсом та з примирливою риторикою, або, як максимум - антиукраїнським курсом. Але в будь-якому випадку - прийдіть всі сюди захищати ваше «справжнє православ’я». А принагідно, можна було б вирішити таке делікатне питання, як перебування монахів у Лаврі. Але не в тому, виявляється, річ…

Як нам пояснили наші джерела в ДЕСС (Державна служба етнополітики та свободи совісті), частина лаврських ченців має свої квартири у Києві й вони вже туди переселилися. Але є старенькі монахи, які живуть у Лаврі, бо свого часу продали свої помешкання та пішли в монастир. І з ними також слід щось вирішувати.

«Взагалі, «економічне диво» Павла (екснамісник Лаври Павло Лебідь - ред.) ґрунтується на багатьох речах, - каже наш співрозмовник - які спростовують історію про якесь там «диво». Там просто багато було дармової робочої сили, коли люди жили в монастирі за їжу. Деякі з них віддавали, переписували свої помешкання та йшли до монастиря. І це не рахуючи московських «дотацій». І тим більше не кажучи про турботу держави. Монахи, якби не намісник, давно б погодилися доживати віку та молитися в Лаврі, в монастирі ПЦУ, просто їм же навіювали: станете зрадниками, іудами.

У будь-якому випадку це дуже добре, що попри саботаж «УПЦ МП», Міністерство культури не поспішало, нікого з Лаври не виганяло, тепер ніхто не дорікне державі у жорстокості. Все має бути вирішено юридично правильно та бездоганно. Ми пройдемо всі процедури, знайдемо рішення навіть попри саботаж Павла».

З одного боку, завершувати вирішення питання з передачею Лаври потрібно, а з іншого - вкрай важко за такого спротиву виходити на зважені рішення. Коли робився матеріал, з’явилася новина, що ченців Лаври готова поселити у себе Білоруська Православна Церква. І виникає запитання: для чого ця «мелодрама»? Замість дозволити жити в рідних стінах, молитися в рідних печерах, «колекціонери мерседесів» «нахиляють» старих монахів їхати світ за очі. Хоча вибір їхній не між зрадою та вірністю стоїть, а між преподобними та намісником Павлом, між Україною та Росією. Втім, Москва зуміла переконати їх, що вірність Москві дорівнює вірності Христу.

…Людей у Лаврі у вівторок було більше, ніж зазвичай. Виглядало, що сюди поприїжджали батюшки з єпархій подивитися, що буде далі. Вони гуляли територією, заходили в печери, але до протестів не доєднувалися. Родини священників добре видно: чоловік у підряснику, закритий одяг дружин, більше дітей.

От — хлопчик - син священника, гучно співає піснеспіви з заупокійного богослужіння.

- Со святими упокой, Христе, душі рабів твоїх, - чути від дитини це було дивно.

- Сонечко, ніхто не помер. І не помре, щоб там не казали, - кажу я маленькому поповичу.

Він посміхнувся і побіг до тата. Точно передасть їм благу звістку.

Лана Самохвалова, Київ