Україна не замала для наших мрій, наводьмо лад у власнім домі
У нас є чимало людей, які мріють, щоб Україна стала чимось більшим за Україну. Це ті люди, яким здається, що Україна занадто мала для їхніх мрій. Таких людей завжди було чимало, і в старі часи вони їхали в Санкт-Петербург, а пізніше в Москву: менеджери, військові та філософи – на службу імперії, письменники і співаки – за більшою авдиторією. Бо Україна замала для їхніх мрій. В результаті такі українці ставали найбільшими адептами імперії, по суті, врешті роблячи свій внесок у пригноблення своїх колишніх земляків.
Є такі люди й зараз, але бути адептом імперії нині не модно. Тож вони мріють про щось більше, аніж Україна, бо вона замала для їхніх мрій.
Але тут є два "але".
По-перше, Україна не замала. Це велика країна, і виклик зробити її заможною, справедливою й щасливою країною – це досить великий виклик, і не факт, що ми з ним упораємося. Тут знайдеться робота для всіх.
Тим більше, що світ стоїть на роздоріжжі фазового переходу і конче потребує нових сенсів – але не таких, щоб разом ощасливити цілий світ, а потребує історій успіху та прориву, коли якась нація ощасливила сама себе й тим проклала шлях іншим (про це свідчить досвід попередніх фазових переходів). Гіпотеза про завершення епохи політичних націй та національних держав не витримала перевірки реальністю – ця епоха в розпалі, й ми б'ємося за наше право бути її частиною проти тих, хто це право заперечує – а відтак заперечує й наше право на існування.
По-друге, пошук чогось більшого, аніж Україна, для втілення своїх мрій – це, по суті, той самий імперіалізм. Бо ці інші, що живуть у більшому просторі, мають власні мрії. Розповідати їм, як вони мають жити і про що мріяти, – це визнавати свою вищість щодо них, бо що ці [нікчемні] люди можуть знати про справжній лад і справжні мрії? Ми це вже бачили, тільки з іншого боку – з позиції тих, кому "старший брат" розповідав про правильний лад і правильні мрії. Коло замкнулося – вампір перед смертю нас вкусив і перетворив на вампіра. Не треба дарувати вампірам посмертних перемог.
Тож давайте спочатку наведемо лад у власному домі, замість мріяти про те, як наведемо лад на планеті. Бо найкращий спосіб прислужитися планеті – дати їй дієвий приклад наведення ладу у власному домі: адже це надихає й озброює практичними підходами мешканців сусідніх домів, близьких і дальніх. А мріяти про щастя всього людства (замість наведення ладу навколо себе) – це або не вставати з мрійного дивану, або залізною рукою заганяти людство у щастя, бо воно не бачить свого світлого шляху. Це вже було.
Валерій Пекар
FB
реклама