Міндовкілля і список «заборонених» дерев: правильно, але мало
Збереження довкілля та зеленого відновлення поруйнованих війною земель зараз вкрай актуальне. А от яким чином це вирішувати – питання складніше… аж до локальних сутичок між опонентами.
Нещодавно Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України затвердило перелік, де заборонило на землях лісового фонду та по лісосмугах висаджувати 13 чужорідних видів дерев, які мають високу здатність розповсюджуватися і трансформувати природні екосистеми.
Таке рішення Міністерства, за запевненням усіх сторін – компроміс між біологами, екологами і лісівниками.
Ми вже знаємо, що деякі лісівники виступають проти цього наказу і у нещодавньому інтерв’ю Укрінформу академік Лісівничої академії наук України, завідувач кафедри Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП України), голова Товариства лісівників України Юрій Марчук розповів, чому саме. Нагадаю, що найбільше дискусій викликало включення до цього списку дуба червоного, робінії звичайної (відомої як біла акація), «гледичії колючої» та горіха чорного.
Сьогодні свою точку зору на ситуацію з лісовідтворенням в Україні нам виклали представники від екології та біології.
ІНВАЗІЙНІ ВИДИ НЕ ЗНИЩУЮТЬ ЕКОСИСТЕМИ, А ТРАНСФОРМУЮТЬ ЇХ – ЯК БОЙОВІ ДІЇ, ЩО ТРИВАЮТЬ З 2014 РОКУ
Доктор біологічних наук Сергій Панченко брав участь у Міжвідомчій робочій групі Міндовкілля, яка розробила перелік, і виступав за більш широкий список видів заборонених до вирощування в лісах та лісосмугах.
«Інвазійні види дерев насправді не знищують екосистеми, а трансформують їх. Це можна порівняти із бойовими діями, які тривають в Україні з 2014 року – змінилася структура економіки, переселяються всередині країни та за кордон люди. Щось подібне відбувається і в природних екосистемах, коли там з’являються невластиві їй агресивні рослини.
Втім, ставити знак рівності між поняттями «інтродуцент» та «інвазійний вид» не варто. Інтродуцент – це будь-який чужорідний вид в регіоні, а інвазійний вид – це чужорідний вид, який здатен поширюватися в місцеві природні екосистеми і витискати з оселищ аборигенні види, спричиняючи їх зникнення. Відповідно, не всі інтродуценти є інвазійними. Саме тому в Наказі Міндовкілля перелік з 13 видів, але ж ми знаємо такі інтродуковані дерева як гінкго, шовковицю, їх включення до переліку заборонених навіть не розглядалося» – пояснив вчений у коментарі Укрінформу.
За словами Панченка, види дерев, навколо яких розгорілася така палка дискусія, і до яких ми справді звикли, з’явилися на наших теренах в часи, коли у другій половині ХІХ століття відбувалася індустріалізація, на виробництві, залізниці працювали парові машини.
Всі вони пожирали величезну кількість енергії, найдоступнішої у вигляді дров. Цукровий буряк, коноплі та інші технічні культури вимагали все більших площ і тому ліси скорочувалися, лісоводи почали задумуватися як на відносно невеликих площах вирощувати більш продуктивні ліси. В Карпатах в цей час знайшли найкращим виходом висаджувати ялину, на Поліссі та в Лісостепу – сосну. Водночас шукали за кордоном дерева, які могли б зростати на малопродуктивних землях або на родючих ґрунтах і давати ще більше продукції. Під таке виробництво були розроблені інструкції, технології, все було налагоджено і в структурі лісового відомства та в освітніх установах.
У 19-МУ СТОЛІТТІ «ЧЕРВОНОЇ КНИГИ» НЕ ІСНУВАЛО, БУЛИ АБСОЛЮТНО АНТРОПОЦЕНТРИЧНІ ПОГЛЯДИ
«Історія активного використання цих видів в Україні починається в 19 столітті, коли почалося, так зване, степове лісорозведення. Тобто, людина переорала великі площі степів, що спровокувало проблеми з ерозією ґрунтів, і тоді – почали використовувати види, стійкі до посухи – доповнив біолога еколог, голова Донецького обласного осередку Всеукраїнської екологічної ліги Олексій Бурковський. – Але у 19-му столітті таких термінів як «охорона природи» чи «біорізноманіття» взагалі не існувало, вони з’явилися приблизно в середині 20-го століття. Тоді не було «Червоної книги», а були абсолютно антропоцентричні погляди – ніхто не звертав увагу на збереження природи. Коли ці чужорідні види почали поширюватися, навіть коли їх не насаджували, це вже стало біологічною загрозою.
При цьому, за словами Бурковського, навіть в 19 столітті – на початку 20-го наші лісоводи працювали головним чином з аборигенними видами. Так, вони експериментували з чужорідними (які потім будуть визнані інвазійними), але головна робота велась навколо наших: дуб, липа, ясень звичайний, в’яз гладкий, осика, тополя чорна...
«У мене питання, якщо пасічники так засумували за чужорідною забороненою робінією, то чому не насаджувати нашу липу? Вона дуже рясно цвіте, росте в багатьох степових регіонах, нормально переносить спеку й посуху. Навіть в урбанізованому середовищі наших міст посеред асфальту цвітуть липи. Чому б її не насаджувати в майбутньому, щоб компенсувати насадження робінії?» – запитує еколог.
ПОЯВА ЧУЖОРІДНИХ ВИДІВ Є ОДНІЄЮ З 5-ТИ ГОЛОВНИХ ПРИЧИН ЗНИЩЕННЯ АБО ЗНИКНЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ У СВІТІ
Звісно, що дерева-інтродуценти, які з’явилися у нас, вважалися корисними – адже вчені, коли беруться інтродукувати ті чи інші рослини, переслідують благі наміри. Вони беруть до уваги продуктивність деревини, а ще – лікарські, медоносні, декоративні та інші властивості.
«В наш час, наскільки мені відомо, – говорить Панченко, – ботанічні сади, дендропарки та інші центри інтродукції при намірі інтродукувати той чи інший вид враховують і його потенційну здатність до інвазій. І, якщо вона висока, або вже є прецеденти в сусідніх країнах, то вирішують цю рослину не вводити в культуру. Наприклад, дуб червоний з’явився на теренах України ще в ХІХ столітті саме з метою отримання деревини. До складу лісових насаджень його почали вводити ще на початку ХХ століття, а в 50-х роках це набуло широких масштабів. І тоді почали спостерігати його інвазійну спроможність».
Тож, минуло 150 років, деревина вже не є незамінним енергетичним ресурсом, більше того, дрова вже називають лише «альтернативним» видом палива. Але перші статті Лісового кодексу говорять, що ліси всебічно важливі для держави і суспільства, не лише як джерело деревини. І це дійсно так. Людство стикається із глобальними проблемами – змінами клімату, втратою біорізноманіття. Саме на вирішення цих проблем і спрямовано Наказ Міндовкілля.
Якщо звертатися до авторитетів, то британській науковець і популяризатор науки, режисер багатьох документальних фільмів Девід Аттенборо у своєму фільмі «Життя на нашій планеті» називає появу чужорідних видів однією з головних 5 причин знищення або зникнення біорізноманіття у світі. І на переконання Панченка, сьогодні вкрай важливо щоб ліси, яких в Україні доволі мало, були не лише стійкими до змін клімату, але й забезпечували його стійкість.
«Важливо зберігати біорізноманіття – запоруку стійкості екосистем. За рахунок існування в екосистемах різноманітних комах, грибів, рослин вони можуть адаптуватися до впливу людини і навіть змін клімату. На жаль інвазійні види дерев настільки змінюють середовище, що більшість місцевих живих організмів не здатні в них існувати. Є такий сумний факт. Тому для забезпечення стійкості тих небагатьох природних лісів, які лишилися в Україні, важливо лімітувати використання дерев-інтродуцентів. Це надзвичайно складно, тому й обмежилися тринадцятьма найбільш агресивними» – переконаний вчений.
З ТАКИМ ЖЕ УСПІХОМ МОЖЕМО НАСАДЖУВАТИ АМБРОЗІЮ І КАЗАТИ, ЩО ВОНА ДАЄ КИСЕНЬ
Пан Бурковський наводить цікавий приклад: з нашим аборигенним видом – дубом черешчатим пов’язані 850 видів комах, які на ньому селяться, в ньому розмножуються, ним харчуються (як насінням, листям, так і деревиною). І якщо на ділянках, де потрібно насадити лісосмугу ми садимо чужорідні види: маслинку, гледичію чи робінію (якою крім запилювачів, майже ніхто не харчується), то всі ці організми, які сотні, тисячі, можливо мільйони років існували у комплексі з цим дубом, зникають!
«Ці зв’язки набагато складніші, адже ще є мікроорганізми і гриби, що формують мікоризу (взаємодія грибниці і кореневої системи, що діє наче єдиний організм) з місцевими видами дерев – а ми все знищуємо, якщо насаджуємо чужаків. Для природоохоронців та екологів комахи, які харчуються дубом – не шкідники, вони учасники екосистеми. Вони ніколи дуб не з’їдять, бо є птахи, хижі комахи – все це створює комплекс, де все збалансовано. А коли ми насаджуємо чужий вид – ним ніхто не харчується, відповідно його ніхто не пригнічує і цей вид поширюється, немає біологічних механізмів його стримування.
З таким же успіхом можемо насаджувати амброзію (чужорідний північноамериканський вид) і казати, що вона дає кисень. Вона дає. І вуглекислий газ поглинає. І, створюючи суцільний покрив, не дає розмиватися ґрунту. То що, давайте амброзію насаджувати? Ні, не можна. То чому ж такі подвійні стандарти?» – говорить еколог.
ЯКЩО ВИ ХОЧЕТЕ ВИРОЩУВАТИ РОБІНІЮ ДЛЯ ПАСІКИ, МАЄТЕ ПРАВО НА СВОЇЙ ДІЛЯНЦІ НАСАДИТИ ЇЇ СКІЛЬКИ ЗАВГОДНО
Олексій Бурковський наголошує, що не повинно бути маніпуляцій навколо наказу Міндовкілля – він чітко говорить про заборону використання певних інвазійних видів в подальшому при лісовідтворенні, тобто насадженні лісів і лісосмуг. Важливо наголосити, що йдеться саме про заборону нових насаджень цих видів, а не про знищення існуючих. Якщо ж людина хоче вирощувати робінію (акацію), щоб отримувати мед від бджіл, вона має право на своїй ділянці біля пасіки насадити її скільки завгодно! В межах населених пунктів чи житлової забудови, якщо хтось хоче у себе в саду насаджувати, чи мерія вирішить насаджувати робінію або клен ясенелистий в парках, скверах, вздовж вулиць – будь ласка! Якщо підприємство або фермер хоче насадити павловнію з комерційною метою, щоб її потім зрубати і продати як енергетичну культуру, це його право, ніхто цього не забороняє. Але лізти в природне середовище, звідки ці види можуть «втекти» – заборонено, бо це екологічно небезпечно.
«Я неодноразово чув, мовляв, екологи хочуть заборонити інтродуценти, а у нас 99% сільгоспкультур – інтродуценти. Але не треба плутати культурні рослини з дикими! Картопля не «втече» з городу в степ, а кукурудза не втече з поля в ліс і не буде здійснювати біологічне засмічування – не буде кукурудза витискати дуби, а картопля – ковили. Це маніпуляція, яка мене особисто дуже дратує» – заявляє Бурковський.
В УКРАЇНЦЯ ДО СТЕПУ ЗНЕВАГА, ДЛЯ НАС СТЕП – ЦЕ ПУСТИЩЕ, ЯКЕ ПОТРІБНО АБО ПЕРЕОРАТИ АБО ЗАБУДУВАТИ
Бурковський займається відтворенням степів, має в тому числі і практичні напрацювання, жартує, що агроном за фахом, але за поглядами природоохоронець: «Ми живемо в часи, коли на першому місці у нас екологічний виклик. Науковці ООН кажуть, що зараз почалося шосте глобальне вимирання – і в першу чергу потрібно врятувати біорізноманіття, зберегти якомога більшої кількості видів. Все інше: дрова, мед і т.д. на другом плані. Щодо ерозії ґрунтів варто пам’ятати, що в Степовій зоні головним засобом боротьби з нею має бути залуження (посів трав). Не треба робити тераси на схилах, розорювати і тикати туди дерева, коли природа сама це стримувала за рахунок степової рослинності».
А ще еколог констатує: «В українця до степу взагалі зневага, для українця степ – це пустище, яке потрібно або переорати, або забудувати, або в крайньому випадку натикати туди дерев. А цінність степу ніхто не визнає, хоча по біорізноманіттю це – найбагатша екосистема України. Навіть лісова діброва – в чотири рази поступається степу за кількістю видів флори і фауни на квадратний кілометр» – переконує Бурковський.
Разом з командою однодумців, він зняв перший український повнометражний науково-популярний документальний фільм «Торські степи: життя, смерть... воскресіння?» про степ та екологічні проблеми Степової зони України, і не лише України. Подивитись фільм можна тут і на власні очі побачити все те, про що побіжно згадав у нашому матеріалі еколог.
ЛІСНИКАМ ТАК ПРОСТІШЕ, ТОМУ ЩО КОЛИ ПОСАДИШ ДУБ, ЗА НИМ ТРЕБА ДОГЛЯДАТИ, А РОБІНІЯ – ПОСАДИВ І ЗАБУВ
Тепер щодо клімату – це досить цікаве питання, на якому якраз теж спеціалізується пан Бурковський.
Адаптація до клімату означає, що в кліматичній зоні має рости те, що самою природою визначене. Це не означає, що в степовій зоні немає і не може бути лісів – природа визначила там місце для заплавних лісів (ростуть у заплавах річок) та байрачних лісів (ліси, що ростуть на дні балок (байраків). «Але що буде дешевше для бюджету – відтворити степ у степовій зоні, де сама природа визначила його існування, чи «вбухувати» бюджетні кошти і насаджувати тут ліс? – запитує еколог.
Звісно ми не можемо всюди у степовій зоні відтворити степ, бо у нас є сільське господарство. Тому – насаджуємо лісосмуги, але, щоб не завдати шкоди місцевим видам, ці лісосмуги варто робити з аборигенних місцевих видів, от і все – впевнений він.
«Чому лісгоспи полюбляють чужорідні види? Я пояснюю це дуже просто – небажанням докладати зусиль, щоб вирощувати аборигенні види в межах степової зони. Простіше – «тикнути» акацію і забути. Якщо її спалять, вирубають, вона дасть кореневі пагони від зрубаного дерева і буде поширюватися й далі. Але біорізноманіття має вартість, тож в середній та довгостроковій перспективі це призведе до величезних втрат.
Еколог порівнює біорізноманіття з мостом, який спирається на тисячі колон, кожна колона – це окремий вид. Якщо ми приберемо тисячу колон і замінимо їх двома-трьома (навіть, потужними), то рано чи пізно – міст впаде.
Ще однією «бідою» пан Бурковський вважає степове лісорозведення (не плутати з лісовідтворенням): «Розведення – це насадження лісів там, де їх ніколи не було. Тобто, знищують степову флору – розорюють її, насаджують ці чужорідні види дерев, які, звісно, там приживаються, бо живучі. Лісники освоюють бюджетні кошти і звітують, яку площу вони засадили. А те, що зникають червонокнижні степові види, їх це не цікавить. Принаймні, не цікавило раніше. Років 5-6 як нам вдається якось це частково «відбивати», але не завжди».
МИ НЕ ЗМОЖЕМО ПОВНІСТЮ ПОЗБАВИТИСЯ ЧУЖОРІДНИХ ВИДІВ. НАШЕ ЗАВДАННЯ – ЗБАЛАНСУВАТИ ЕКОСИСТЕМУ
Також важливий момент, на якому акцентував фахівець, те, що наше лісове господарство, навіть якщо висаджує аборигенні види, робить упор на монокультурі (насадження одного виду), і якщо якийсь фітофаг (шкідник) починає її їсти, він суцільно знищує ці лісові насадження.
Якби це була природна модель з десятками видів дерев та інших організмів, які б контролювали цього шкідника, на переконання експерта, такого б не було. Адже в степу чи на луках ви ніколи не помітите суцільних заростей амброзії – вона може бути одна на 100 кв.м – тому що там все збалансовано, там сильна конкуренція.
Дуже важливо, щоб видів було багато, чим більше видів, тим екосистема стійкіша. Тому, за словами еколога, дискусія буде зміщуватися тільки в бік розширення заборонного переліку. Звісно, ми не зможемо повністю позбавитися чужорідних видів, навіть, якщо завтра, не дай боже, комусь прийде в голову хвора думка їх вирубати, тому що насіння залишається в ґрунті роками й десятиліттями. Як говорить Бурковський: «Наше завдання – збалансувати екосистему так, щоб в ній було якомога більше аборигенних видів».
КОЖНА НАЦІЯ ВІДПОВІДАЄ ЗА ПРИРОДНУ СПАДЩИНУ, ЯКА В СИЛУ ІСТОРИЧНИХ ПРИЧИН ЇЙ ДІСТАЛАСЯ
«Бразильці відповідають за бразильську флору і фауну, українці – за українську. Дехто ображається, але я кажу: це ж як треба зневажати рідну природу, щоб насаджувати чуже і знищувати своє?» – говорить еколог.
На його переконання, Національна програма з відтворення лісів відповідатиме європейській програмі відтворення лісів до 2030 року, в якій та ж робінія – не рекомендована для відтворення лісів, тому що вона змінює ґрунт, створює конкуренцію місцевим видам.
В Євросоюзі є два рівня нормативно-правової бази щодо інвазійний видів: загальноєвропейський перелік (і в ньому, дійсно, ані робінії, ані дуба червоного немає), а є – національне законодавство. І у вісьмох країнах Євросоюзу робінія визнана інвазійною рослиною і заборонена.
«Я додам ще такий аргумент – в Євросоюзі немає степової зони, фрагменти степів є лише в Угорщині, до речі, в цій країні робінія заборонена, і один з методів – це підсаджування якраз аборигенних видів в насадження робінії, щоб через 50, 100, 150 років відновити аборигенні ліси, за рахунок збільшення концентрації аборигенних видів.
А в Сполучених Штатах Америки – взагалі все лісовідтворення – лише аборигенними видами, будь-які чужорідні види заборонені. Європа більш ліберальна, а в США ніхто не відтворює американські ліси за допомогою європейських чи азійських видів» – наголосив Олексій Бурковський.
Тож висновок простий і глибокий, одночасно: ми відповідальні за нашу природну спадщину – якщо не збережемо ті види, які у нас, а деякі з них є лише в Україні, то хто їх збереже? Вони зникнуть на планеті Земля…
Любов Базів. Київ
На першому знімку: Олексій Бурковський
