Києво-Печерська Лавра: півтора місяці від початку виселення УПЦ МП

Незважаючи ні на що, дух незворотніх змін – ось що панує нині в Києво-Печерській Лаврі. Гуляючи територією святині, мимоволі пригадала, як минулі роки саме в ці травневі дні тут повз Лавру проходив Безсмертний полк, біля Лаври товклися міські божевільні з портретами Миколи II, а поруч - у парку Слави - Новінський з митрополитом Онуфрієм служили молебень на честь “великої перемоги”.

Лише півтора місяці тому держава в особі заповідника оголосила про припинення оренди з монастирем Києво-Печерська Лавра. Укрінформ писав про перші враження тут і тут.

До середини квітня церковне начальство звідти вивозило майно. А після від’їзду колишнього намісника тут стартували протести: екзальтовані бабусі зачинялися в приміщеннях, не даючи змогу розпочати інвентаризацію майна, яку мала провести спеціально призначена комісія.

Втім, це трагікомічне протиставлення себе державі вщухло, відколи на екс-очільника Лаври митрополита Павла наділи електронний браслет і зобов’язали сидіти під домашні арештом. Інвентаризація триває. Комісія Міністерства культури та інформаційної політики передала у користування Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» 16 корпусів, які перебувають у задовільному стані. Наскільки мені відомо, монастир має передати заповіднику цінні експонати: аналой, ікони різних періодів, дароносицю з Успенського собору, ще кілька дорогих речей, перевірити сріблену раку архідиякона з печер, які монастир брав у користування, але під письмові гарантії. Процес іде.

У музейників були різні періоди спілкування із братією, саме їх, музейників, колись прокляв владика Павло, а вони писали листа покійному блаженнійшому Володимиру, щоб той пояснив, що робити з тим прокляттям. Музейники з монастирем і мирилися, і сварилися, виправляли помилки орендатора, зрештою навчилися взаємодіяти з ним. За наполяганням монастиря з нижньої Лаври в часи Азарова (пам’ятаєте цього «кровосіся»?) виселили бібліотеку, і це неприпустимо було для музейної установи.

Наші джерела в монастирі кажуть, що на їхню думку, братія (а серед них є частина агресивно проросійська) має або прийняти Україну, як державу, служити в Українській церкві або таки піти.

А днями суд арештував на 10, 5 мільярдів прихованих активів головного проросійського спонсора Лаври Вадима Новінського.

Сьогодні у нижню Лавру пускають, перевіривши документи. На оглядовому майданчику біля Лаври йде служба – читають акафіст, тут моляться зо два десятки вірних. Тут же наливають чай та роблять бутерброди жіночки, вдягнені медсестрами. Оцю «форму» медсестер в храмах я ніколи не розуміла, вона у мене викликає асоціації з “паломництвом так званих дарів волхвів” в 2013 році під час Майдану при супроводі того самого Гіркіна, якого тоді ще ніхто не згав і яке оплатив російський олігарх Малофєєв. Пам’ятаєте дивну акцію в Успенському соборі під патронатом РПЦ, коли оці святині за наполяганням Кирила “поїхали” з майданного Києва до Криму? Тоді теж всіх жіночок, що були при храмі, одягли медсестрами. Я потім намагалася розпитати у знайомих священників: для чого така уніформа, яка створює «воєнну» тривожність, але притомної відповіді не почула. Ну, про смаки не сперечаються.

Я подумала, що за мою бутність парафіянкою Лаври тут підгодовували лише голодних паломників, а зараз стіл з наїдками стоїть біля майданчика весь час. Швидше за все оцим молебнем, який супроводжується частуванням, створюють відомо для кого картинку про побожних та гнаних. Бо поруч біля входу у нижню Лавру є ще один храм, де також іде служба. Але тут, на майданчику, коли люди моляться просто неба, то й бачищ візуальний ряд з «присмаком» ображених.

Я показую свій паспорт, посвідчення і спускаюсь в нижню Лавру, вниз до печер. Деякі магазини та кафе працюють. У книжковій крамниці, як і раніше стоять “фундаментальні” праці владики Павла за 1950 гривень з назвою «Світ Христов через слово та образ». Не купують…

…Частина монахів залишається в келіях, чекають рішення суду. Нагадаємо, що 19 травня відбудеться засідання суду за позовом монастиря до заповідника про недійсність розірвання угоди про оренду.

І я підсаджуюся до одного з ченців, представляюсь, кажу, що я колишня вірянка Лаври і питаю, як вони ставляться до нового намісника отця Авраамія:

- Він не наш, він від ПЦУ, – відрізає старий монах, – а якщо ви журналіст від ПЦУ, то ви поганий журналіст.

- Можливо, я поганий журналіст, але у вас нема жодного журналіста і жодного вченого, хто б вас підтримував (я говорю це без агресії), бо всі пішли в 2014-му році. Як ви думаєте чому?

У відповідь – мовчання.

Колишні покої Павла, який перебуває зараз під арештом, зачинені. Я заходжу в невеличке приміщення, такий собі “передпокій” Нижніх печер. І тут знову бачу монаха.

- Я з ПЦУ, коли будемо разом молитися, – я запитую це без виклику, “включивши” максимальне благоговіння.

- З ПЦУ не будемо, – відказує монах.

- Чому, що може бути краще, як молитися разом?

Монах мовчить. Видно, що «попрацювали» з ними тут.

В печерах людей, як зазвичай у будень, небагато. Але о першій годині тут має початися молебень цілителю Агапіту. Тобто у храмі Преподобних печерських (його ще називають Теплим) Нижньої Лаври таки тривають служби, попри офіційне розірвання угоди.

Я прикладаюся і виходжу на вулицю, поруч ходять хлопці з семінарії та академії.

Я підходжу до них і розпитую, як вони і чи вони не дозрівають до діалогу із співбратами із ПЦУ.

За умови, що я не зніматиму на камеру, вони погоджуються поговорити. Кажуть, що вони не проти діалогу, але орієнтуються на церковне начальство, що продовжують вчитися саме тут на території Лаври, хоча після розірвання угоди оренди бібліотеку вивезли в інший монастир.

Я йшла до Дальніх печер дерев’яною галереєю, зі мною порівнявся інтелігентного вигляду монах. Спробувала з ним заговорити. Але він поспішав на трапезу з братією, запропонував підійти за півгодини.

Попри чутки, що монахів у Лаврі не годують, побут тут облаштований. З печер я вийшла на вулицю, коли з трапезної виходили монахи. Підійшла до них. Хтось у телефоні шукав квартиру для оренди, хтось розповідав про сварку з братом – монастирське життя теж не без інцидентів.

Ми знову йдемо з монахом, який називається отець Нестор, дерев’яною галереєю:

- Ми чекаємо на рішення суду по Лаврі, а там будемо вирішувати. Ми не згодні із розірванням оренди. Якщо в Лаврі є колаборанти, то де вони? Хай їх заберуть.

- Отче, в Лаврі нема, а по країні їх десятки.

- Одиниці, – каже він.

- Десятки, – ви відмовляєтеся самі собі у цьому признатися, – наполягаю я.

- Вони були і в Міноборони і у всіх органах влади, – я чую традиційні аргументи наче з-під копірки – методичка щодо відбілювання МП (якщо, мовляв, зрадники були у владі, то що вже нам казати).

- Міноборони й органи влади не служать літургію, до них не ходять до сповіді, вони не церква. А ви навіть між собою все це хочете обговорити, – кажу я.

Потім підходжу до іншої теми:

- А чому ви не хочете діалогу з ПЦУ. Чому не готові з ними співслужити? В Лівані один монастир ділять і православні і католики. А це брати, українці.

- У них є Верхня Лаври, хай нам залишать Нижню. Я служити з ними не можу, бо у них нема благодаті. Їх треба було перевисвятити.

- На Афоні з ними служать. Вселенський патріарх з ними служить.

- А хто такий Вселенський? Його ж Госдеп поставив.

Все. Ось в таких розмовах відкриваються наче і благообразні, і україномовні люди в священичому облаченні, які ще до минулорічного травня (до декларативного собору у Феофанії) поминали Кирила, а сьогодні говорять стереотипні фрази про «гнану УПЦ» і продовжують зневажати Вселенського і ПЦУ.

Вони не змінюються. Вони продовжують жити ілюзіями власної виключності, богообраності, сповнені відрази, що всі, хто решта, – недоблагодатні. І можна лише здогадуватися, як би вели себе ці, “далекі від політики” (як вони себе позиціонують) люди, якби Україна не відстояла Київ.

Ми попросили поділитися своїм поглядом на поточну ситуацію в Лаврі експертів.

Дмитро Горєвой, релігієзнавець:

- Весь наратив, що його транслює МП, про гоніння не стосується Лаври. Питання Лаври – це майновий конфлікт. Держава дала в користування одній з релігійних організацій культову споруду, яка належить народу України. Ця релігійна організація користувалася майном не як відповідальний орендар, держава вирішила передати комплекс більш відповідальному орендарю. Ніхто ж не забороняє зареєструвати монастир за іншою адресою монастир з тою самою назвою. Ніхто нікому не забороняє молитися. Зрештою, митрополити, які довели до цієї ситуації – Павло, Онуфрій, Антоній – мають винести духовні уроки. Це їхня гординя, нездатність чути обґрунтовану критику призвели до нинішньої кризи. Церква проповідує cмирення та здатність до покаяння, натомість цього не демонструють митрополити. Попри перегини на місцях, коли місцеві органи влади забороняють МП скопом, я підтримую політику держави щодо Лаври.

Віктор Трегубов, релігієзнавець:

- Я зусилля держави у бажанні зменшення впливу МП підтримую. В деяких ситуаціях мені не подобається, як це робиться. Але є люди, щодо яких репресивні заходи абсолютно коректні. Намісник Павло, перепрошую, такий персонаж, що будь-які дії щодо нього виправдані. Я точно знаю, що Києво-Печерську Лавру треба було забрати. У випадку Почаєвської лаври - також, бо там будували форпост Росії.

Коли йдеться про якусь останню церкву Московського патріархату десь на «глибокій західній Україні», її закриття – чисто символічний крок, спроба окремих мерів попіаритися, бо ця церква там не є жодним розсадником русміра. А от Почаїв є. Якщо звичайну громаду, якщо й прибирати, то обережненько – переконанням, суспільним тиском, то у Почаєві і у Києво-Печерській лаврі має працювати СБУ.

Підтримує дії держави у заповіднику і Олександр Саган, очільник відділення релігієзнавства в Інституті філософії:

- Важлива проблема – повернення українськості Києво-Печерській лаврі, і іншим храмам. Цю українську складову було знищено «Пашами-мерседесами» та іншими русміровцями. Я пам'ятаю скандал із розписами Їжакевича та інших пам'яток, які простояли століття, проте не встояли у часи аґресивного рашизму і неуцтва. І ніхто за це не був покараний. А тому відбувалися все нові й нові злочини, нищення всього, що відрізняло нас від московитів.

Тому не дивно, що на території Лаври так добре доглядалася могили Столипіна та інших імперців, про яких ніколи не забували нагадати екскурсоводи. А от про поховання українських ігуменів та митрополитів знали лише фахівці.

Чи багато ви чули у Лаврі про те, де похований Петро Могила? А Костянтин Острозький? Єлисей Плетенецький, Памво Беринда та інші?

Тому наше завдання не лише виселити із Лаври "русскій мір", а й відновити там Український світ…

Лана Самохвалова, Київ