Нарешті визріває суспільний запит жити гідно

Нарешті визріває суспільний запит жити гідно

Укрінформ
Сподіваюся, після війни ми подорослішаємо і як зріле суспільство змінимо корумповану систему, не чекаючи військових катастроф у майбутньому.

В останні дні, тижні натрапляв на матеріали журналістських розслідувань про чергових сбушників-мажорів, суддів, які готували грунт для повернення януковича, про губернаторів з їхніми фітнес-тренерами і т.п.

І ніби все звично, але є одне але. Після завершення війни це вже не робитиме. І буде криза. Скоріше за все.

Мова не про демографічну кризу через фізичні втрати серед наших співгромадян, військових і цивільних. І навіть не про економічну через інфраструктурні втрати та деіндустріалізацію на Сході.

Внаслідок війни, ймовірно, припинить діяти угода між державою та її громадянами, яка останні 30 років формулювалась приблизно так:

"система несправедлива та корумпована, але твоє місце в ній динамічне, ти не закріпачений".

Будь-хто з громадян завдяки демократичному процесу, особистій харизмі та талантам міг змінити своє місце в цій системі, стати ближче до верхівки гори.

Для більшості населення така домовленість була прийнятною. Людям, як правило, подобалась система, але не подобалось їхнє місце в ній. Шлях "із грязі в князі" був відкритий. Молоді обличчя, потрапивши на посаду, як правило, вливались у неї та починали грати за її правилами. Або ж швидко вилітали у позадержавні простори.

Після війни відповідна угода держави з громадянами припинить функціонування. Мова не про загрозу узурпації влади після перемоги і відповідної незмінності "еліти" біля корита. Українське суспільство надто суб'єктне, щоб толерувати деспотію.

Річ у тім, що сама домовленість стане малоцікавою для громадян. Вчора почув від Tyshchenko Yulia , що 7 млн громадян отримали статус міжнародного захисту в країнах ЄС з початку масштабного вторгнення. Тобто майже 20% громадян отримали і продовжують отримувати безпосередній досвід перебування в інших моделях відносин держава-громадянин. Вони різні, не ідеальні, але точно виключають правило "winner takes all". Тобто навіть якщо ти не обирався депутатом, або не призначався високопосадовцем у владний або правоохоронний орган, і ти проста людина, не геній підприємництва, - все одно ти можеш жити гідно. Отримувати послуги належно, оплату праці належну, ростити дітей і розвиватись самому. Плекати свою гідність і мати повагу до гідності інших.

Чому ці люди мають захотіти повернутись в Україну? Щоб знову зіграти в рулетку і вишкрябати свій шлях на гору існуючої системи? А якщо раптом нецікаво або ж просто вони втомились від 30 років щурячих перегонів?

Я сумніваюсь. І це ще закритий виїзд для чоловіків та сотень тисяч мобілізованих.

Багато говорять про те, що держави, які програють у війнах, як правило, реформуються. Ми виграємо, маємо виграти. Чи це означає, що держава відповідно не матиме суспільного запиту до реформування?

Гумбольдт, німецький просвітник, ще років 200+ тому казав, що війна безвідносно результатів якнайкраще сприяє дорослішанню суспільства та громадян. Тож як зріле суспільство та дорослі люди ми, ймовірно, сформуємо такий запит та змінимо систему, не чекаючи військових катастроф у майбутньому.

Не дуже вірю в це, але дуже сподіваюсь.

П.с. до речі, якщо система залишиться, тоді Кримська автономія має стати не тільки національною, але й адміністративною за змістом. Бо ну його.. тягнути все це ганебне лайно в Крим.

Роздуми навіяні вчорашньою дискусією на Кримський Інжир / Qırım İnciri .

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-