"Святкувати треба мир...”

Укрінформ
...У моєму ранньому дитинстві

На межі 50-х і 60-х, 9 травня не було святковим днем. Але увечері ветерани нашої вулиці при повному параді — в погонах і орденах збиралися з сім’ями за столом. Ми, малеча, крутилися довкола. Один з таких днів врізався в пам’ять.

Коли завсігдашній тамада Дядя Коля вже готувався виголосити тост, хтось сказав: “А чому з нами немає Пал-Авер’янича? Він же фронтовик!” (Тоді я для себе зробив зарубочку: є “ветерани”, а є “фронтовики”, і між ними існує якась незбагненна прірва.)

Послали когось із жінок за Павлом Авер’яновичем. Він прийшов, немолодий, невисокий, з сивою головою і прокуреними вусами, з кителем, накинутим на плечі, на кителі — орденські планки, небагато, два-три рядки. Через плече не ремені - стара, потерта гармоніка.

“Заграй Пал-Авер’янич”, - попрохав стіл. Він мовчки сів десь на краєчку, низько схилився над міхами й заграв. Щось своє, не бравурне, а якесь тужливе. Всі слухали а потім випили за здравіє героя- фронтовика.

Павло Авер’янович перехилив чарку, щось кинув до рота, непомітно вислизнув з-за столу й пішов.

Мені було нудно серед сп’янілих дорослих, і я так само непомітно пішов у двір дому, де жив Павло Авер’янович.

Він сидів на низенькій лавочці й, як завжди вистругував з липи різні дивні речі — дерев’яні ложки, ківшики. З липової кори робив свистульки. Одна з них, скільки я в неї не дмухав, голосу не подавала. “А Рекс чує!”, - посміхався у вуса Пал-Авер’янич. Рекс, старий спанієль, завжди сидів поруч з господарем і дійсно ворушив вухами на звуки беззвучної свистульки. “Колись ми з ним ходили на полювання, і це така свистулька, щоб дичина не почула”,-пояснив Пал-Авер’янич.

“А чому ти не святкуєш День Перемоги у Великій Вітчизняні війні?, - запитав я, старанно вимовляючі “дорослі” формулювання.

“ Чого її святкувати, війну? - запитав Пал-Авер’янич.- Святкувати треба мир...”

“Як це, - не зрозумів я.

“ А от сьогодні - мир?”- запитав він.

“Мир.”

“ А завтра буде мир?”

“Мир...”, - невпевнено припустив я.

“ От і святкуй...”

Але мене мир не цікавив. Мене вабила війна.

“Розкажіть щось про війну”, - попрохав я Пал-Авер’янича.

“ А що про неї розповідати. Війна — вона страшна, кривава і брудна. Нема чого про неї згадувати. Радій, що усього того не бачив і не пережив...”

Він повільно скрутив цигарку з якимось ядучим зеленим тютюном, закурив і подивився на мене дивним поглядом.

Мені було 6 рочків, війна минула 15 років тому і здавалася далекою-далекою, від неї мене відділяли майже три моїх життя..

Євген Якунов

Fb

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-