Йосиф Сліпий: «Кості і крові своєї зрікатися не можна»

Йосиф Сліпий: «Кості і крові своєї зрікатися не можна»

Укрінформ
17 лютого виповнюється 130 років з дня народження видатного церковного діяча, глави УГКЦ Йосифа Сліпого

Йосиф Сліпий (1892-1984) – одна з легендарних постатей української історії ХХ століття. Керманич Української греко-католицької церкви, духовний батько багатьох тисяч вірян. Суворий воїн духу, будитель у Франковому розумінні сенсу цього слова і невтомний трудівник. Вісімнадцять років він провів у радянських таборах і тюрмах. Його 92-річне життя – це героїчна сага і «житіє» святого водночас. У ньому до пароксизму переплелися християнський аскетизм і упокорення, і мир з його викликами та болями. Він – один із живих ланцюгів духовності, адже його наставником був Андрей Шептицький, а наступником – Любомир Гузар. Його духовна спадщина і настанови актуальні для нас і сьогодні.

Тож яким був Кардинал Йосиф Сліпий? Через що пройшов? Завдяки чому вижив? І як став героєм шпигунського роману, який екранізував Голівуд?

Хрест як доля

Доля цього чоловіка дивовижна. Хоча «доля» – це радше елліністичне поняття. У християнстві йдеться про хрест – волю Божу і волю людини. І вже з того виходить життя. Хлопчик з невеличкого села Заздрість (Тернопільщина) став Верховним Архієпископом, Кардиналом і Митрополитом (1944–1984) Української греко-католицької церкви.

Навчався у Львові, Інсбруку, Римі. Знав декілька іноземних мов, був блискуче освіченою людиною. У вересні 1917-го висвячений у священицький сан митрополитом Андреєм Шептицьким і понад 20 років був його найближчим соратником. У 1929 році став першим ректором Львівської духовної академії. Очолив УГКЦ у 1944 – у найтемнішу і найважчу для неї добу – добу страшних гонінь, а потім і цілковитої заборони радянським репресивним режимом. Відтоді розпочався їхній спільний хресний шлях – Церкви та її Пастиря.

Митрополита арештували у квітні 1945-го. Йому було 52. Радянське керівництво спочатку вмовляло Йосифа Сліпого бути посередником у перемовинах між Шухевичем і НКВС. Комуністи сподівалися, що завдяки Митрополиту, вдасться вплинути на керівника УПА, примусивши його припинити чинити опір. Сліпий сказав, що «це не церковна справа» і він не братиме у подібному жодної участі. Потім від нього вимагали відмовитися від Ватикану і греко-католицької віри, двічі спокушаючи високими посадами: спочатку пропонували стати митрополитом Київським, а потім – у 1954-му – заступником Московського патріарха. Він знову категорично відмовився. «Ви чекаєте, що ми, греко-католики, вимремо. Марні сподівання. За кордоном наша церква зміцніла. Можливо, тут ми помремо. Але ви також помрете…», – сказав митрополит одному з радянських генералів.

Він пройшов тортури в сталінських катівнях. Як писав у спогадах, «ледве витерпів із Божою поміччю і не зламався». І з того зрозумів тих, хто не витримував – зводив наклеп на себе і на ближніх. І ніколи їх не засуджував.

Жити в таборах смерті

У тюрмах і таборах Сибіру Йосиф Сліпий провів майже 20 років. Владика змушений був марнувати найкращі, найпродуктивніші роки свого життя серед бандитів, пияків і вертухаїв. То були страшні часи, і табори були таборами смерті. Його весь час оточували щільним кордоном донощиків і капосників. Наприклад, у постіль кидали всілякий непотріб, а його спина (особливо на церковні свята) була «щедро» обпльована… «Хто це вам зробив?» – «Добрі люди». Владика називав їх «добрими людьми» й ніколи не сказав на кривдників жодного слову осуду.

У 1961 році, в мордовському ГУЛАГу, він заразився легеневою інфекцією і не вмер тільки завдяки пеніциліну, отриманому від литовського священика Альфонсаса Сварінскаса, який теж перебував тоді в мордовських таборах. Митрополита неодноразово били, він відморожував кінцівки.

Альфонсас Сварінскас (другий зліва) серед засновників католицького комітету захисту прав віруючих, 1978
Альфонсас Сварінскас (другий зліва) серед засновників католицького комітету захисту прав віруючих, 1978

Коли не було змоги, правив службу Божу сидячи на нарах. «Чому ви сидите?», – запитував підісланий провокатор. «Нездужаю», – смиренно відповідав Сліпий. Але зазвичай за пару днів до великих релігійних свят йому надівали кайданки (то були не теперішні «гуманні», а такі, що й рукою не можна було поворухнути) і садовили в карцер. Повністю ізолювали, щоб він не міг звершувати літургію, щоб не міг бути серед людей, – тих небагатьох прихильників, котрі були поряд навіть на зоні.

Однак, навіть за найнесприятливіших умов, владика вів активну діяльність, не марнуючи жодної хвилини життя: хрестив, листувався з вірянами, таємно висвячував священників, влаштовував духовні дискусії, писав пасторські послання. Ці листи, спрямовані до розсіяних по всіх світах вірян забороненої церкви, дарували надію і зміцнювали віру. Він був Пастирем навіть в ув’язненні. І влада, за словами Петра Франка, «боялася його, як вогню».

Звільнення: Карибська криза – Папа Римський – Хрущов

У 1963 році, під тиском світової громадськості, зокрема й завдяки клопотанням папи Іоанна ХХІІІ та американського президента Джона Кеннеді, тодішній очільник СРСР Микита Хрущов звільнив Йосифа Сліпого. Це відбулося на тлі розв’язання Карибської кризи, яка мало не призвела до третьої світової війни. Відомо, що папа Іоанн ХХІІІ брав активну участь у мирному врегулюванні  конфлікту, виступаючи посередником між США і СРСР.

Папа Іоанн XXIII, Кеннеді та Хрущов
Папа Іоанн XXIII, Кеннеді та Хрущов

Перемовини про звільнення Сліпого вів американський журналіст Норман Казенс. Саме він, у грудні 1962-го, під час зустрічі з Хрущовим, передав йому особливе прохання Ватикану. Папа, який скликав на початку 1963-го другий Ватиканський собор (подія на той час безпрецедентна), куди були запрошені всі церкви, зокрема й православна церква МП, хотів бачити на ньому і легендарного Йосифа Сліпого. Хрущов, попри те, що боявся негативного світового розголосу про «випущеного катованого комуністами священника», зрештою погодився. Казенс запевнив очільника СРСР, що навпаки – ця добра новина перекриє будь-які негативні репліки.

Раптовій свободі владика не надто зрадів. Його – вчорашнього «особливо небезпечного рецидивіста» – одразу ж перевезли в Москву, поселили в готелі, одягли, взули і дали їсти-пити. Але митрополит не їв майже п’ять днів. Пив лише воду. Думав, що можуть отруїти. Мовляв, ми випустили старого, а в нього «серце не витримало»… Перше, що він запитав, зустрівшись з представником папи отцем Йоганнесом Віллебрандсом: «Чи все це означає, що й моя Церква буде вільною? Бо я не хочу бути пастирем, що кидає своє стадо». Йому запропонували летіти до Риму літаком, але він наполіг, щоб добиратися потягом. Мріяв побачити Львів. Але йому не дозволили. Їхали через Білорусь. Лише в Бресті, на кордоні, владика зміг визирнути на кілька хвилин у вікно, і помахати рукою…

У Римі: «Я буду таким кардиналом, яким ви будете народом»

Його відпустили у Рим помирати, а він прожив ще 20 років. І встиг надзвичайно багато. Відновив діяльність Українського католицького університету в Римі, викупив і перебудував церкву святих Сергія і Вакха, побудував собор Святої Софії на Віа Бочча – головний собор греко-католиків; опікувався встановленням пам’ятника Тарасу Шевченку –  до речі, одного з найоригінальніших і найкращих; видавав наукові праці. Невтомно їздив світом (побував з пастирським візитом у 30 країнах!) – об’єднував церкву і українців.

Фото: ФБ Oleg Tsunovskyy
Фото: ФБ Oleg Tsunovskyy

А ще відстоював ідею надання УКГЦ статусу патріархату. Рим майже погоджувався, але з умовою, що цей статус буде надано УГКЦ за кордоном, а не в межах України – святий престол не хотів розсваритися з Москвою. На подібне вже не погоджувався Йосиф Сліпий: церква єдина, так само, як і єдиним має бути патріархат. Тоді Ватикан відмовився. Це була гірка звістка. Але він не опускав рук. Вірив, що його Церква, яка вижила і не загинула, колись постане у всій своїй духовній красі та величі. І це таки сталося, хоча він і не дожив до тієї миті.

Коли його висвячували у Кардинали, сказав: «Я буду таким кардиналом, яким ви будете народом. Якщо ви будете великим народом, я буду великим кардиналом. А як ви будете малим народом, то я, навіть коли буду великим, нічого не вдію». Жоден із українських політиків в еміграції не мав такого авторитету, який був у Йосифа Сліпого.

Йосиф Сліпий, політичне фентезі та кіно

Він був відомим у світі. Його звільнення, а потім приїзд у Рим у 1963 році був серед топ-новин італійської преси. Тож зовсім не дивно, що про нього написали роман, а Голівуд зняв кіно. У 1963 році, якраз у рік виходу Йосифа Сліпого з радянської неволі, австралійський письменник Моріс Уест видав пригодницько-шпигунський роман «Черевики рибалки». Книжка зайняла першу позицію списку бестселерів New York Times і стала найпопулярнішим романом США 1963 року. Прототипом головного героя Кирила Лакоти став Йосиф Сліпий (і католицький священник Григорій Лакота). Голівуд одразу викупив права, і вже в 1968 році на екрани вийшов однойменний фільм. Головного героя – Кирила Павловича Лакоту, архієпископа Львівського, який після багаторічного перебування в сибірських таборах стає першим слов’янським папою, переконливо зіграв Ентоні Квінн. За сюжетом Лакота бере активну участь у геополітиці, зокрема врегульовує американо-радянсько-китайські відносини.

До життя вічного

В останні роки свого многотрудного довгого життя монсеньйор Йосиф Сліпий любив прогулюватися в Ватиканських садах. Іноді, під час прогулянки зустрічав папу Іоанна Павла ІІ. Понтифік вельми шанував українського кардинала. 

Помер Йосиф Сліпий на 92-му році життя в Римі. New York Times відгукнулася некрологом. У квітні 1991-го митрополита реабілітували на батьківщині. Наступного, 1992-го, прах Йосифа Сліпого був перепохований у Львові, біля собору св. Юра. В архіві СБУ зберігаються 33 томи так званої Справи "Рифи" – чекістський горор про УГКЦ і Йосифа Сліпого. Нині триває процес беатифікації Блаженнішого. Але, чим і коли б це не закінчилося, для багатьох українців він завжди буде духовним батьком, Патріархом Йосифом Сліпим.

У своїх проповідях він любив повторювати: «Народе мій, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим… Отрясися од своїх вікових недостач, піднеси свою голову, випростуй свої рамена… Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі. Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашогоупадку… Тому за всяку ціну треба втримати єдність».

Світлана Шевцова, Київ

На першому фото: у Римі з учнями малої семінарії

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-