Гроші не пахнуть, або Трильйон доларів щороку – на корупцію
Виявляється, що починаючи з 2004 року, з ініціативи ООН, щорічно 9 грудня в усьому світі відзначається Міжнародний день боротьби з корупцією. Мета цього Дня, як зазначено в резолюції Генеральної Асамблеї ООН – поглиблення розуміння проблеми корупції та ролі Конвенції у попередженні та боротьбі з нею. Але, якщо казати не сухою мовою оонівських документів, а звичайною, людською, то корупція – це не стільки про мораль (хоча й про це також), як передовсім про наш гаманець. Корупція – це зло, яке завдає величезних економічних збитків, а ще – це історія, релігія, культура, етнографія тощо.
Найстаріша цитата про корупцію
«Корупція» слово латинське, давнє й означає псування, гниття, розпад. Тобто, все те, що стається з країною, де звикли вимагати, давати і брати хабарі. Явище це давнє.
Відома одна з найдавніших цитат про корупцію: «Подібно до того, як не можна розпізнати, п’ють чи не п’ють воду риби, так і неможливо дізнатися, привласнюють чи ні багатство чиновники, приставлені до виконання справ». Вона взята з політичного та економічного трактату Стародавньої Індії Артхашастра (III століття до н.е.). Уявляєте цю далечінь часу?
Раніше, коли йшлося про корупцію, насамперед передбачався підкуп служителів Феміди. У Стародавньому Римі термін «corrumpere» використовувався у значеннях «підкуп судді» або «зміна за гроші свідчень у суді». При цьому навіть у священних книгах різних релігій є заборона саме на хабарництво у судах.
Одним із перших європейців, хто заговорив про корупцію, зокрема і про підкуп суддів, був давньогрецький поет Гесіод, який і сам чимало від них потерпав.
Кари для хабарників: від здирання шкіри до кидання в смолу
У Стародавній Персії за хабарництво можна було поплатитися навіть своєю шкірою. Якщо вірити історику Геродоту (бо він чимало й навигадував у своїх творах), у VI столітті до н.е. перський цар Камбіс начебто наказав живцем здерти шкіру з продажного судді Сісамна і обтягнути нею суддівське крісло. На посаду судді було призначено сина страченого – щоб новий суддя завжди пам’ятав, чим може закінчитися його кар’єра. Відомою є картина нідерландського живописця Герарда Давіда «Суд Камбіса» (1498), написана для міської ратуші Брюгге, де зазвичай відбувалися судові засідання.
Варто зауважити, що це моторошне полотно в Україні добре знане – його репродукції неодноразово з’являлися і в українських судах, і навіть у стінах Верховної Ради.
У славнозвісній «Божественній комедії» Данте хабарники киплять у смолі на 8-му колі пекла.
Московія – обітована земля хабарників
Однією з найбільш корумпованих країн світу завжди була спочатку Московія, а потім і Російська імперія. Існує чимало давніх російських анекдотів про хабарі і про хабарників. Імператор Петро І першим з російських монархів заснував у Росії фіскальну службу для виявлення «всіляких хабарів», а населенню велів «без жодного страху» сповіщати Сенат про корупціонерів. У 1721 році відомого тогочасного корупціонера сибірського губернатора Матвія Гагаріна повісили під вікнами Юстиц-колегії у Петербурзі, а труп після страти кілька разів перевозили з місця на місце,«в назидание» чиновникам. Але ті не надто злякалися… Гагарін курирував торгівлю з Китаєм; на керівні посади в митниці поставив своїх близьких родичів, а більшу частину прибутків забирав собі. Немилосердно оббирав він і китайців – з цього приводу Китай навіть направляв ноту протесту російському цареві. Можна також згадати російський бестселер ХІХ століття "Искусство брать взятки" російського літератора Ераста Пєрцова.
На сьогодні обсяг корупції в Росії, за даними російського Національного антикорупційного комітету, становить близько 300 мільярдів доларів, що дорівнює річному ВВП Греції.
Американський зразок корупції
Справжнісіньким символом американської, зокрема нью-йоркської корупції став Будинок суду округу Нью-Йорк, відомий як "Будинок суду Твіда" на Чемберс-стріт на Мангеттені у Нью-Йорку. Його будівництвом опікувався одіозний і надзвичайно впливовий політик Вільям Твід, який працював у місцевій адміністрації в 1850–1870 роках. Твід умів збагачуватися абсолютно на всьому, з чим мав справу. В результаті будівництво суду обійшлося скарбниці США в півтора рази дорожче за купівлю Аляски в Росії. А загалом він разом з «партнерами» вкрав понад 300 мільйонів доларів (на сьогодні майже 7 мільярдів). Корупціонера врешті-решт викрили (не в останню чергу завдяки карикатурам у пресі), арештували і він помер у в’язниці Ладлоу, на будівництві якої раніше теж встиг добряче нагріти руки.
Взагалі хабарники – люди винахідливі. Наприклад, у ХVІ столітті, в часи бурхливої діяльності англійського мореплавця, а за сумісництвом і пірата Френсіса Дрейка, іспанські чиновники вправно списували на нього власні пограбування державної скарбниці.
Знищивши корупцію, можна за рік збільшити бюджет на 500%
Найпоширеніше визначення корупції належить Світовому банку, який каже, що корупція – це зловживання службовим становищем заради особистої вигоди. Світовий банк також запевняє: за рік чиновники в усьому світі набирають хабарів на суму понад 1 трильйон доларів. При цьому країни, які починають викорінювати корупцію, мають помітний ефект – щорічні доходи до їхньої скарбниці можуть зрости аж до 500%. Але, звісно, це в ідеалі.
У 2001 році в журналі Journal of Japanese Trade & Industry (Японія) було опубліковано дослідження, яке встановило причинно-наслідковий зв’язок між віросповіданням, яке переважає в країні, та рівнем корупції в ній. Учені з’ясували, що найменш корумповані народи, сповідують протестантизм (Фінляндія, Данія, Швеція, Канада тощо), за ними слідують римо-католики (Південна Європа та Латинська Америка), потім – мусульмани та народи Азії. Замикають список – народи Африки, а також народи, що сповідують… православ’я.
Хоча з цим можна посперечатися. Наприклад, Швеція в XVII-XVIII століттях була однією з найбільш корумпованих європейських країн. У США рівень корупції й нині чималий як для розвиненої країни, щоправда, менший, ніж був століття тому, за того ж таки Вільяма Твіда.
Як визначається корупція, або індекси корупції
Найпопулярнішим є індекс сприйняття корупції Transparency International. Є також International Country Risk Guide від фірми Political Risk Services, яка надає послуги з оцінки різних ризиків у різних країнах та індикатор Світового банку Control of Corruption. Принципових відмінностей між ними немає (усі покривають понад сто країн, існують кілька десятків років та сильно корелюються між собою).
Індекси засновані на опитуваннях різних експертів у різних галузях та у різний час. Зазвичай це менеджери міжнародних компаній, які працюють у різних країнах та, ймовірно, можуть кваліфіковано відповісти на питання про корупцію. Якість цих опитувань далека від високої точності. Загальну картину вони показують, проте не розкривають причинно-наслідкових зв’язків, які зазвичай цікавлять економістів.
Прикметно, що до 1960-х років були лише поодинокі публікації про корупцію. І лише з кінця 70-х – початку 80-х років інтерес до цієї проблематики різко зріс, адже до її вивчення підключилися економісти. З’явилися сотні досліджень і публікацій. Саме економісти запропонували змістити акцент з міркувань щодо моралі на економічну складову.
Корупція і здоровий глузд – чи пов’язані вони?
Економісти Бенджамін Олкен та Патрік Баррен здійснили досить цікавий проєкт, вивчаючи корупцію в польових умовах. Їхні асистенти їздили по Індонезії, країні з досить високим показником корупції, супроводжуючи місцевих водіїв вантажівок, які перевозили різні вантажі з джунглів до портів, фабрик тощо. Їх періодично зупиняли на поліцейських та армійських блокпостах, а також на станціях вагового контролю.
Корупція там звичне явище, тому асистенти просто спостерігали, скільки водії платять. Дослідники виявили кілька речей: чим більше блокпостів на вашому шляху, тим менше ви платите на кожному з них (зрозуміло, що у вас є певний бюджет, вище за який вам, можливо, взагалі не вигідно їхати і ви, відповідно, не готові платити занадто багато); якщо вантаж більш цінний або вантажівка нова, то і хабарі більше; чим ближче до кінця маршруту, тим більшими стають хабарі (якщо ви знаєте, що цей хабар останній на вашому шляху, ви готові заплатити більше). Таким чином, підтвердилися базові гіпотези мікроекономіки, що випливають із здорового глузду.
Два головні види корупції
Корупція ділиться на два види: вимагання і змову. Вимагання (або рекет), це коли чиновник вимагає хабара за те, щоб він виконував свої прямі обов’язки, не порушуючи закону. Простий приклад. Ви їдете на машині, дотримуючись правил, але вас зупиняє поліцейський і вимагає хабара, щоб не створювати проблем. У цьому випадку хабар – це перерозподіл коштів. Від такої корупції найперше страждають бідніші люди, і вона збільшує нерівність. Інший ефект має здирництво: воно може, наприклад, призводити до закриття фірми, коли чиновники вимагають дуже багато. Втім, протистояти вимаганню не надто складно. Ви просто не даєте хабар, а факт вимагання піддаєте розголосу.
Набагато гіршою є змова. Це коли чиновник бере хабар за те, що він НЕ повинен робити: наприклад, бере хабар з водія, який перевищує швидкість, та дозволяє їхати далі. Тут шкода, яку завдає корупція, практично не пов’язана з розміром хабара. Наприклад, хабар будівельному інспектору за приймання будинку не залежить від шкоди від обвалення конструкції та від кількості людських жертв. Відповідно, коли ми говоримо, що трильйон, витрачений на хабарі – це дуже багато, реальні збитки від корупції можуть бути значно більшими. Їх дуже складно виміряти. Змові протистояти набагато складніше, адже тут зацікавлені обидві сторони корупційної схеми. Хабарі тут на порядок більші. Та й гроші беруться не з конкретно чиєїсь кишені, а крадуться у держави, тобто, у платників податків. Спіймати корупціонерів у цьому випадку теж важче.
Як боротися з корупцією?
Міжнародне співтовариство ухвалило чимало документів, спрямованих на протидію корупції, але найважливішим є Конвенція ООН проти корупції, ухвалена 31 жовтня 2003 року. Сьогодні це єдиний універсальний юридично обов’язковий інструмент для боротьби з корупцією. Для України Конвенція набрала чинності 1 січня 2010 року.
Для боротьби з корупцією фахівці радять застосовувати системний підхід, поєднуючи реформи та політичну волю. Плюс вільна преса, чіткий розподіл влад, політична конкуренція і громадський контроль. Найперше, що спадає на думку, це приклад Сінгапуру. Країна, яка стала незалежною в 1959 році, була вельми корумпована. Приблизно за 30 років їй вдалося піднятися на верхівку антикорупційного рейтингу. Чиновники почали отримувати пристойні зарплати, а просування держслужбою стало меритократичним, тобто, з урахуванням фаховості, а не завдяки грошам, родинним або іншим зв’язкам. Відбувалася також постійна ротація бюрократів. Ніхто не «сидів» десятиліттями на одному місці, обростаючи корупційними зв’язками. Натомість чиновників час від часу переводили не тільки з департаменту в департамент, але й з одного регіону в інший. Було також дерегульовано економіку, створено антикорупційну агенцію тощо. Звісно, приклад Сінгапуру, з його жорсткою і фактично одноосібною владою, радше унікальний, але можна навести інші успішні приклади: Грузії, Гонконгу, Ізраїлю.
Україна і корупція
Україна постійно перебуває в топі країн з високими корупційними показниками. І почалося все ще на зорі її новітньої незалежності. Найбільшим і найвідомішим українським корупціонером досі вважається прем’єр-міністр України в 1996-1997 роках і очільник парламентської партії «Громада» Павло Лазаренко. Він став уособленням української корупції світового масштабу, адже у відмиванні коштів його переслідували не лише Україна, а й Швейцарія та США, де політика звинуватили у відмиванні 280 мільйонів доларів. Інші справи – «вишки Бойка», «схеми» Курченка і Онищенка, «діамантові прокурори», судді-колядники і судді «з банками», закопаними на городі.
Майже половина українців вважає корупцію однією з найбільш серйозних проблем держави. І лише 2% впевнені, що проблема корупції надумана.
Якщо ж хтось хоче викрити хабарника, може звертатися на урядову"гарячу лінію".
Марко Назаренко, Київ
