6 жовтня. Пам’ятні дати

Перемоги Хмельницького під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями дали поштовх загальноукраїнському повстанню, під час якого Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава на чолі з гетьманом. Результатом Пилявецької битви стало звільнення Волині та Поділля та активізація селянського руху в Галичині. Національно-визвольний рух мов полум’я охопив всю Україну. 26 вересня в Старокостянтинові відбулася козацька рада, яка ухвалила продовжувати похід на Західну Україну. Вже на початку жовтня армія Хмельницького взяла в облогу Львів. Аби не допустити руйнування міста гетьман відправив свого посланця до його жителів, вимагаючи віддати «головних провинників» - Ярему Вишневецького та Олександра Конєцпольського, але члени міського магістрату затягували з відповіддю. Проте після того, як загони Максима Кривоноса захопили Високий Замок, налякані містяни відкупилися, заплативши понад півмільйона злотих, а козаки рушили далі.

На початку січня 1649 року Хмельницький увійшов у Київ. Місто зустрічало його як героя - визволителя України. Вже у лютому до Переяслава прибуло польське посольство, якому вдалося укласти перемир'я, погодившись визнати владу гетьмана на більшій частині українських земель. Проте, це коротке перемир’я закінчилося вже влітку.

Події дня

6 жовтня 1975 року київське «Динамо» виграло європейський Суперкубок з футболу.

Двоматчеве протистояння з німецькою «Баварією» - володарем Кубка європейських чемпіонів, принесло динамівцям дві перемоги  - 1:0 у Мюнхені, 2:0 у Києві та титул найсильнішої команди Європи. Всі три м'ячі забив Олег Блохін, якого французький «Франс Футбол» визнав найкращим тогорічним футболістом Європи і вручив «Золотий м'яч». Загалом, за підсумками 1975 року, британська Асоціація спортивних журналістів визнала київське «Динамо» найсильнішою футбольною командою Європи.

У цей день народилися

Володимир Жеребний (1985-2014), Герой Небесної Сотні.

Народився у селі Вишня на Львівщині. Володимир навчався у Вишнянському коледжі Львівського національного аграрного університету. Після закінчення коледжу залишився там працювати, заочно закінчив Львівський національний аграрний університет.

«Він з самого дитинства був у нас патріотом, — розповідає батько. — Ми йому давали кишенькові гроші, щоб він пиріжка купив в школі. А він їх тихенько відкладав, щоб придбати книгу. Історія України цікавила його найбільше».

На Майдані Жеребний був від самого початку. Володимир вважав, що відстоювати майбутнє України – його борг. Він взяв відпустку у Вишнянському коледжі  та  2,5 місяці, з невеликими перервами, був на Майдані. В Києві зустрічав Новий 2014 рік.

На Різдво приїхав додому. Побув чотири дні, взяв відпустку власним коштом і знову рушив до Києва. Мамі, яка в телефонній розмові благала сина їхати додому, сказав: «Україна в небезпеці, мамо. Я тут за тебе і за себе».

Разом з побратимами щодня вартував на барикадах: 6 годин на Грушевського, 6 годин – на Інститутській.

Вранці 20 лютого Володимира Жеребного було вбито на вулиці Інститутській — снайпер влучив йому в сонну артерію.

За гроші, які небайдужі перераховують батькам Героя Небесної Сотні, вони хочуть побудувати капличку. «Люди туди зайдуть, помоляться, слово добре про Володю скажуть, і нам з дружиною на душі від того трохи стане легше», — каже батько Володимира.

Сергій Єфремов (1876-1939),  публіцист, літературознавець, громадсько-політичний діяч, академік (з 1919) і віцепрезидент ВУАН (з 1922). Входив до київської Громади, обстоюючи переважно неонародницькі ідеї; був активним діячем Центральної Ради.

Брав участь у розробці концепції української державності, національної освіти і культури. Є автором книги «Історія українського письменства», упорядкував і видав антологію української поезії «Вік» (т.1-3). Ще за життя його цілком слушно називали «апостолом українознавства».

У 1930 році Сергія Єфремова було засуджено у справі так званої Спілки визволення України. Загинув у березні 1939-го у сталінських таборах.

Сергій Світославський (1857-1931), художник-пейзажист.

Народився у Києві. У 17 років поступив до Московської школи живопису, закінчив її зі званням учителя малювання.

У Москві до Світославського прийшло перше визнання — сам Третьяков звернув увагу на студента. В одному зі своїх листів він зауважив: «На сьогодні в Московському училищі є кілька талановитих учнів: з пейзажу Світославський, Елерт, Левітан». Картини, як відомий меценат придбав у Світославського, експонується в залах Третьяковської галереї, в Києві ж роботи художника із задоволенням купував прямо з-під пензля багатий цукрозаводчик і відомий покровитель мистецтв Микола Терещенко.

У Москві Світославський жив, учився, закохався й одружився. Коли ж шлюб розпався, киянин повернувся назавжди до рідної хати, де жив зі старенькою матір’ю у батьковій оселі.

У 1905-1906 роках 45 київських студентів було виключено з художнього училища за участь у страйку. Найактивнішим загрожувала солдатчина.  Сергій Світославський, рятуючи юнаків від армії, спеціально для виключених із училища відкрив власну студію, а згодом влаштував виставку творів цих художників. Серед його учнів було двоє товаришів, обоє Олександри — Богомазов і Архипенко, які принесли славу новому мистецтву, один — українському, інший — світовому.

Після смерті матері художник майже зовсім осліп. Більшовицька влада не потребувала старих та ще й сліпих майстрів. Гордий майстер пензля нічого ні у кого не просив: він лудив відра, робив каструлі, вимінював їх на хліб, садив на маленькій грядці картоплю… Помер Сергій Світославський у 74 роки.

Михайло Грицюк (1929-1979), майстер станкової скульптури.

Народився на хуторі Пасіка (нині – Польща). Невдовзі родина Грицюків з немовлям на руках поїхала за океан і осіла в Аргентині під Буенос-Айресом.

1946 року Михайло вступає до льотного училища, але через брак здоров’я полишає навчання і влаштовується на паперову фабрику. Починає відвідувати малярське відділення вечірньої художньої школи. Невдовзі здобуває третю премію на конкурсі молодих аргентинських живописців.

 Працює художником у Торгпредстві СРСР і совєтському посольстві в Аргентині. 1955 року родина Грицюків вирішує повернутися на батьківщину і Михайло вступає на скульптурний факультет Київського державного художнього інституту.

Напередодні 150-літнього ювілею Кобзаря, який відзначався 1964 року,  було оголошено всесоюзний відкритий конкурс проєктів пам’ятника. До визначеного терміну з десятків ескізів практично одностайно вибрали переможця — проєкт яскравий, експресивний, потужний, він вирізнявся серед інших свіжістю, динамізмом, значущістю. Його авторами виявилися три недавніх випускники Київського художнього інституту — Михайло Грицюк, Анатолій Фуженко, Юлій Синькевич. І це при тому, що серед конкурсантів були практично всі відомі майстри-монументалісти країни, зокрема й такі гранди, як Лисенко, Вучетич, Коненков.

Втім пам’ятник, створений молодими митцями, було встановлено в Москві.

Один з найсвоєрідніших скульпторів України не мав жодної персональної виставки. Єдина, дозволена з нагоди п’ятдесятиріччя, як творчий звіт, стала посмертною — художник кілька місяців не дожив до свого ювілею.

Дивитися твори: http://archive-uu.com/ua/profiles/gricyuk-mihajlo

Олена Захарченко (1977), письменниця.

Дівоче прізвище Єфімчук. Народилася у Рівному. Вищу освіту здобула на факультеті прикладної математики Рівненського педінституту, другу вищу — в Інституті журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, закінчила аспірантуру на кафедрі екології в Українському університеті водного господарства.

Олена спочатку писала малу прозу та твори для дітей, а згодом узялася за романи.

Її твір «ВЕРТЕП. #РоманПроМайдан» побачів світ 2016 року. В анотації до книжки зазначено: «Кожне історичне дійство відбувається на двох поверхах вертепу. На верхньому — героїзм, зрада, самопожертва та національні символи. На нижньому — прості людські взаємини: нерозділена любов, дитячі пустощі, відчай, дрібні шахрайства і задавнені комплекси. Обидва поверхи нероздільні».

Другий роман Олени Захарченко  «Третя кабінка – Лос-Анжелес» з’явився 2018 року. Він безпосередньо стосується історії її родини. До написання цього твору Олену спонукало знайомство з архівними справами її родичів.

Розкуркулення, розстріли і арешти «ворогів народу», прихід «совітів» на Західну Україну, війна, табори військовополонених, втеча слідом за німцями на Захід, переслідування КГБ в 70-х роках, еміграція: історія членів однієї української родини на тлі історії України ХХ століття і є змістом цього роману.

Про створення роману «Третя кабінка – Лос-Анжелес» https://www.radiosvoboda.org/a/29014215.html

Богдан Тихолаз (1978), літературознавець, франкознавець. Директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка. Співавтор інтернет-проєкту ФРАНКО: НАЖИВО / FRANKO: LIVE

Народився у селі Тальянки Черкаської області в родині філологів, викладачів української мови та літератури. Закінчив філфак Львівського національного університету ім. Франка  та аспірантуру при кафедрі української літератури ім. акад. М. С. Возняка.

Захоплення франкознавством поділяє дружина – Наталія Тихолаз. Разом вони створили науково-популярний інтернет-проєкт ФРАНКО: НАЖИВО / FRANKO: LIVE

Сфера наукових зацікавлень Богдана Тихолаза — франкознавство, теорія та історія української літератури, філософії та публіцистики, психологія творчості.

Онлайн-проєкт Богдана Тихолоза, присвячений франку: https://frankolive.wordpress.com/