26 вересня. Пам’ятні дати
Вперше День мов був організований у 2001 році Радою Європи в рамках Європейського року мов. Мета Європейського дня мов – привернути увагу аудиторії до мов, яким розмовляють у Європі, поширювати культурне та лінгвістичне різноманіття та заохочувати до вивчення мов. У Європейському Союзі нараховують 24 офіційні мови, близько 60 регіональних та мов меншин, та більше 175 мов, якими розмовляють емігранти. У світі ж існує майже 6 тис. Мов. Щонайменше половина мешканців планети розмовляє двома або й більше мовами, або розуміють дві або більше мови. Крім Європейського дня мов, існує також і Міжнародний день рідної мови, який відзначається щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року.
Разом з тим, сьогодні, в останню неділю вересня відзначається Міжнародний день глухих, який був заснований у 1958 році.
Всесвітня федерація глухих (ВФГ) об’єднує 125 національних організацій п’яти континентів. Має статус асоційованого члена в ООН, ЮНЕСКО, Міжнародній організації праці та Всесвітній організації охорони здоров’я. Різними порушеннями слуху страждає понад 650 мільйонів людей – кожний дев’ятий житель Землі. Серед відомих особистостей, що втратили слух у різному віці - поет епохи Відродження П’єр де Ронсар, композитор Людвіг ван Бетховен, письменники Віктор Гюго, Жан Жак Руссо і Карел Чапек; італійський художник Антоніо Станьолі, французький скульптор Клод-Андре Десен та ін. Українське товариство глухих (УТОГ) було створене у 1933 році. З 1959 року Українське товариство глухих є членом Всесвітньої федерації глухих (ВФГ
Сьогодні ж Міжнародний день за повну ліквідацію ядерної зброї, який відзначається за рішенням 68-ї сесії ГА ООН від 5 грудня 2013 року.
Сьогодні у світових збройних арсеналах нараховується 13 400 одиниць ядерної зброї. Країни, які володіють такою зброєю, не мають проблем з фінансуванням і розробили довготермінові плани з модернізації своїх ядерних арсеналів. Понад половина населення світу живе в країнах, які або мають таку зброю, або є членами ядерних альянсів. Нині доктрина ядерного стримування зберігається як елемент політики безпеки всіх ядерних держав та їх ядерних союзників. Однак, не дивлячись на це, у світі зростає занепокоєння стосовно катастрофічних гуманітарних наслідків, які можуть виникнути від застосування навіть одного ядерного заряду, не кажучи вже про регіональну чи глобальну ядерну війну. Як відомо, Україна у 1992 році відмовилась від свого ядерного арсеналу.
У цей день народилися
|
Михайло Калачевський (1851–1907), композитор.
Народився на Кіровоградщині в сім’ї дрібного поміщика. Закінчив Лейпцизьку консерваторію. Визначний твір – «Українська симфонія» (1876, дипломна робота, виконана тоді ж у Лейпцигу). До початку ХХ ст. в Україні не виконувалась, поки український музикант Дмитро Ахшарумов не включив її до програми своїх концертів. На початку 30-х років Микола Грінченко (український музикознавець і фольклорист) знайшов оригінальний рукопис симфонії, відтоді вона постійно в репертуарі українських симфонічних оркестрів. У доробку Калачевського фортепіанні п’єси («Романс», «Ноктюрн», «Баркарола»), романси («Вона співає», «Зови надію сновидінням»).
Більше про композитора і його родину: http://mus.art.co.ua/myhajlo-kolachevskyj-rozshuky-znahidky/
Слухати «Українську симфонію» Михайла Калачевського: https://youtu.be/p3kjITViw10
|
Михайло Галущинський (1878–1931), громадсько–політичний і військовий діяч.
Народився на Тернопільщині, навчався у Львівському і Віденському університетах. Разом з Володимиром Старосольським, Антоном Крушельницьким, Лонгином Цегельським, Семеном Горуком та Євгеном Косевичем видавав перший український студентський журнал «Молода Україна», в якому пропагувалася ідея побудови незалежної української держави.
Після закінчення навчання працював директором Рогатинської гімназії. В цей період Михайло Галущинський став визначним організатором гімназійної освіти в Галичині. Активний учасник Листопадового повстання 1918 року у Львові. В 1923–1931 рр. очолював організацію «Просвіта», яка під його керівництвом перетворилася в значну громадсько-освітню організацію.
У 1925 році став одним з співзасновників і провідним членом Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). В 1928–1931 рр. обирався сенатором і віцепрезидентом польського сенату від УНДО. Автор мемуарів «З Українськими Січовими Стрільцями».
Євген Пронюк (1936), громадський діяч, почесний голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих; Герой України (2006).
Народився Євген Пронюк в Івано-Франківській області. Батько був активним учасником ОУН-УПА, у 1945 році був репресований радянськими каральними органами, багаторічне покарання відбував на шахтах Воркути. Сім’я Пронюків була депортована до Казахстану. Там від непосильної праці та виснаження померла мати. Діти – брати Станіслав і Євген опинилися в дитбудинку. Напередодні 16-річчя Євгенові вдалося втекти до Києва. В столиці він влаштувався робітником на завод. Працював токарем, електрозварювальником, контролером ВТК, одночасно навчався у вечірній школі, згодом йому вдалося стати студентом філософського факультету Київського університету ім. Т. Шевченка. З 1962 працював науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР. З кінця 50-х – учасник опозиційного комуністичному режимові національно-визвольного руху. Розповсюджував літературу нелегального українського самвидаву. У 1964 написав для самвидаву статтю «Стан і завдання Українського визвольного руху», пізніше вилучену КДБ при арештах багатьох опозиціонерів. Почалися утиски – не була видана книга Пронюка про діяльність і творчість Остапа Терлецького, його не допустили до захисту кандидатської дисертації, намагалося вигнати з Інституту філософії.
У липні 1972 року Євгена Пронюка арештували, звинуватили в антирадянській агітації й засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Покарання відбував у таборах Пермської області та Казахстану. Брав активну участь у боротьбі політв’язнів за свої права. Повністю відбувши термін, у квітні 1984 року повернувся в Київ. З труднощами влаштувався на роботу бібліотекарем. У 1988 Євген Пронюк брав участь у створенні Української Гельсінкської Спілки (УГС). Того ж року, як член ініціативної групи, створював Український «Меморіала» ім. В. Стуса. 1989 року ініціював створення Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Був серед організаторів Народного Руху України (НРУ). 1990 року обраний депутатом Київської міської ради, 1994 – народним депутатом України.
Більше про Євгена Пронюка:
Марія Октябрська (1905-1944), жінка-танкіст, Герой Радянського Союзу (посмертно).
Марія Октябрська (у дівоцтві Гарагуля) народилась в селі Ближнє ( Крим) у багатодітній українській селянській родині. Жила у місті Джанкой де закінчила 6 класів. Працювала на консервному заводі в Сімферополі, потім стала телефоністкою на міській телефонній станції.
У 1925 році вийшла заміж за курсанта Іллю Рядненко, молоде подружжя взяло прізвище Октябрські.
На початку війни евакуювалась в Томськ, де працювала на будівництві. Після загибелі на фронті чоловіка розпродала усі речі, вишивала на продаж різні вироби, а потім звернулась до Наркома оборони з проханням на її заощадження збудувати танк і на ньому знищувати нацистів.
Закінчила курси механіків-водіїв танка і з жовтня 1943 року Марія - механік-водій танка «Боевая подруга» 26-ї гвардійської танкової бригади.
В бою за село Нове Село 20 жовтня 1943 року серед перших увірвалась на позиції противника. Була поранена, на підбитому танку три доби знаходилась під вогнем противника.
В бою в ніч на 18 січня 1944 року її машина була підбита, Марія Октябрська отримала тяжке поранення голови і 15 березня 1944 року померла від ран у фронтовому госпіталі в Смоленську.
Юрій Косін (1948), фотограф, медіахудожник.
Народився на Кіровоградщині. Закінчив Київський політехнічний інститут, а згодом – Київський інститут журналістської майстерності.
Фотографія Юрія Косіна — це мова, за допомогою якої митець фіксує не предмет або людину, а своє ставлення до нього, в результаті чого генерується нова реальність.
Починаючи з 1987 року Юрій Косін провів більш ніж 40 персональних виставок в Україні й за кордоном. Роботи фотографа можна побачити у приватних колекцій Швейцарії, США, Німеччини, Росії, України, Ізраїлю, Франції, Бельгії, Голландії, Польщі, також вони зберігаються у Національному музеї історії України, в Музеї фотографії (Рига), в Ланкастерському університеті (Велика Британія).
Дивитися фотороботи Юрія Косіна: finbahn.com/юрий-косин-украина/
Ще більше робіт тут: https://cargocollective.com/yurikosin
Михайло Захаревич (1950), генеральний директор-художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Народився на Вінниччині. Закінчив Харківський інститут мистецтв імені Івана Котляревського, згодом — Всесоюзний інститут підвищення кваліфікації працівників культури зі спеціальності менеджер.
Починав як актор Вінницького обласного театру ляльок, потім служив у Запорізькому музично-драматичному театрі.
На початку 1980-х переходить до від акторської до адміністративно роботи. У 1992 році стає директором Київського академічного українського драматичного театру імені І. Франка, з 1994 року — генеральний директор Національного академічного драматичного театру імені І. Франка.
У 1996-2000 роках — перший заступник Міністра культури і мистецтв України. З 2018 року — генеральний директор-художній керівник Національного академічного драматичного театру імені І. Франка.
Більше про Захаревича і його принципи як керівника в інтерв’ю:
https://i-ua.tv/culture/27067-mykhailo-zakharevych-kerivnyk-teatru-povynen-postiino-rozvyvatysia
Володимир Марценюк (1954), художник.
Народився у Винниці. Закінчив Республіканську художню школу ім. Тараса Шевченка та Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. Член Національної спілки художників України.
Творчість Володимира Марценюка багатогранна, неочікувана, свіжа. Його сюжети вражають глибиною та елегантністю, здається, звичайних предметів.
Роботи художника знаходяться в колекції Українського Музею Сучасного Мистецтва, а також в численних приватних збірках та галереях США, Голландії, Ізраїлю, Швеції та Великої Британії.
… і у світі
Джордж Гершвін (1898-1937), американський композитор і піаніста.
Автор концерту для фортепіано і скрипки з оркестром «Рапсодія в блюзових тонах» (цей твір відкрив джазу доступ у концертні зали), сюїти «Американець в Парижі», фолк-опери «Поргі і Бесс» – одного з найпопулярніших музичних творів американської класики. За своє коротке життя (39 років) написав понад 300 пісень, багато з яких стали шлягерами у багатьох країнах світу. Після смерті композитора, за багатьма його музичними творами були зняті фільми.
