10 вересня. Пам’ятні дати

Олександр Довженко (1894-1956), автор поза всяким сумнівом геніальної «Землі», прожив надзвичайно драматичне життя. У нього було важке дитинство – народився в багатодітній селянській родині на Чернігівщині, де з чотирнадцяти дітей вижили лише двоє, він та сестра Параска; буремна юність, що припала на часи національно-визвольних змагань. Навчався в Глухівському педагогічному інституті, потім переїхав до Києва: став студентом Київського комерційного інституту, слухачем Української академії мистецтв. Протягом 1918-1919 років воював проти більшовиків у лавах УНР. Декілька разів побував у полоні – у червоних та у поляків. Пережив чимало небезпек, навіть загрозу розстрілу. На початку 20-х років вступив до лав партії боротьбистів, служив секретарем у торгпредстві УРСР у Німеччині. Після повернення, в середині 20-х років «варився в котлі» харківських інтелектуалів, переважно літераторів, лідером яких був Микола Хвильовий. Усі вони наївно вірили, що в «Українського ренесансу», так само як і в України, велике майбутнє. То була хоч і важка, але продуктивна доба: на думки, на особистості, на таланти, на творчі осяяння.  Але зовсім скоро стало зрозуміло, що надіям українських романтиків не судилося справдитися – хвилями прокотилися Україною Голодомор і репресії. «Українське Відродження» стало «розстріляним Відродженням». Майже всі, хто оточував Довженка, були розстріляні, а ті, кого залишили живими – знищені морально. На його очах гинула не тільки світла мрія – гинула українська нація. І тут його «призвав», виокремив Сталін. І він довірливо пішов на той заклик. Мабуть, саме відтоді й починається той трагічний і незворотний перелом у Довженковій душі.  Прикметно, що оплакуючи смерть Сталіна в 1953 році, Довженко писав: «Він відмітив мене». Цей священний пієтет до «вождя народів» був у Довженка до кінця днів. Щоденникові записи кінця 40-х – 50-х років часом важко читати – через хвалебні панегірики, через таврування «бездомних космополітів», «ворогів народу». Можна сказати, що це був період цілковитого самоосліплення та самонавіювання – найтрагічніший період біографії Довженка: «я щасливий», «ще ніколи я не був такий щасливий», «я люблю – Сталіна, будівників, мою Юліану» і т.д. і т.п.  Але тут же й інший рефрен: «як болить серце…», «який неймовірний біль…» Він мріяв якщо вже й не жити в Україні, то хоча б бути тут похованим, але, навіть у цьому, йому було відмовлено.

У цей день народилися

Іван Терещенко (1854–1903), український підприємець, меценат, громадський діяч, син Миколи Терещенка.

Батько хотів, аби син займався сімейним бізнесом, але душа Івана прагла мистецтва. Він закінчив юридичний факультет Київського університету (кандидат права), після чого служив у війську. У 26 років залишив службу і присвятив все своє подальше життя меценатству, збиранню художньої колекції, громадській діяльності, зокрема підтримував малювальну школу Миколи Мурашка. За прикладом батька збирав колекцію картин переважно з творів тогочасних російських та українських митців, підтримував із багатьма з них дружні стосунки. Досить часто Іван Терещенко конкурував із російським підприємцем і меценатом Павлом Третьяковим, який про свого молодшого колегу казав: «Если Терещенко увидит что-то в небе, то будет торговаться до слез – и все же купит!»

Анатолій Скороход (1930-2011), видатний математик.

Народився на Дніпровщині в сім’ї вчителів.

Закінчив у 1953 році КДУ ім. Т.Шевченка, маючи вже 5 наукових праць. Працював у КДУ ім. Т. Шевченка, в Інституті математики НАН України. Анатолій Скороход цікавився не лише математикою, а й суспільним життям. У 1968 році за участь у виступі групи українських інтелектуалів на захист конституційних прав громадян (підписав т. зв. «лист 137-ми») йому заборонили читати лекції студентам і керувати аспірантами. Відтоді аж до 1982 року був «невиїзним». У 1989 році брав участь у I з’їзді Народного Руху України. З 1993 року працював на посаді професора Мічиганського університету (США).

Загалом Скороход написав понад 450 наукових праць, серед яких 23 монографії (більшість із них перекладені та видані за кордоном), понад 300 статей у провідних наукових журналах, підручники.

Наукові праці стосуються переважно теорії стохастичних диференціальних рівнянь, граничних теорем для випадкових процесів, розподілів у нескінченновимірних просторах, статистики випадкових процесів, марківських процесів.

Іменем українського математика названо чимало математичних явищ: простір Скорохода, інтеграл Скорохода, теорема Скорохода про вкладення, теорема Скорохода про зображення, задача Скорохода, метод одного ймовірнісного простору Скорохода, метрика Скорохода, топологія Скорохода.

Ніна Фіалко (1943), письменниця,  авторка жіночих романів.

Народилася на Черкащині. Здобула спеціальність техніка-технолога, за направленням поїхала до Тернополя, де й працювала 35 років.

Літературною діяльністю почала займатися на пенсії. Спочатку видавці не наважувалися вкладати гроші в «розкрутку пенсіонерки». Лише після того, як перші три романи були надруковані власним коштом і отримали схвальну оцінку читачів, одне з видавництв запропонувало співпрацю. В її доробку майже два десятки книг – це жіночі романи переважно про кохання і долю сучасних українських жінок.

Валерій Франчук (1950), художник.

Народився в селі Зелена Хмельницької області. Закінчив Київський Державний художній інститут (нині - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

Доробок митця за 27 років складається більш як з 3000 творів живопису і понад 700 графічних листів. На його рахунку 104 групових, республіканських і міжнародних художніх виставок та 124 персональних виставки в Україні та за її межами.

Основні теми, до яких звертається художник, це: історія козацької доби, голодомор, природа української землі, біблійні сюжети, українські народні пісні.

Подивитися картини Франчука можна тут: https://sverediuk.com.ua/zhivopisniy-svit-valeriya-franchuka/

Олександр Даруга (1961-2016), актор, кінорежисер, сценарист.

Народився у Києві. Закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.

 Працював актором в Ярославському драматичному театрі, театрах Москви, Сум, Севастополя, а також на телебаченні – на каналі УТ-3, головним режисером телеканалу «Інтер», в 1997—2007 роках — режисер та голос телеканалу «1+1».

Від 2004 року знімав переважно телесеріали та ігрові фільми. Олександр Даруга найбільше відомий загалу як режисер першого україномовного комедійного серіалу «Леся+Рома» (2005—2006).