1 вересня. Пам’ятні дати

1 вересня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні в Україні початок нового навчального року – День знань

День знань – урочисте, хвилююче і відповідальне свято. Воно об’єднує тих, хто вперше піде до школи і старшокласників, які вже стоять на порозі дорослого життя. Та, мабуть, найбільш хвилювань – у батьків та дідусів із бабусями.

Минулого року, у зв’язку з пандемією коронавірусу, початок нового навчального року пройшов без традиційного свята першого дзвоника.

Нині всі регіони України віднесені до «зеленого» рівня епідемічної небезпеки. Отже школи з 1 вересня почнуть вчитися в звичайному режимі, далі все залежить від епідеміологічної ситуації, – про це заявив прем'єр-міністр України Денис Шмигаль під час засідання уряду 26 серпня. А навчальний процес має відбуватися з дотриманням усіх протиепідемічних заходів, – підкреслив прем'єр-міністр.

Але формат навчання залежить не тільки від того, в якій зоні буде знаходитися учбовий заклад. Якщо не менше 80% шкільного персоналу пройшли курс вакцинації, такі школи зможуть приймати учнів навіть у червоній зоні. Якщо ж вакциновано менше ніж 20% персоналу, у випадку переходу регіону із зеленої в іншу зону карантину учбовий заклад повинен буде перейти на дистанційне навчання.

Міністерство освіти рекомендує школам цього року не відмовлятися від лінійки, але радить проводити її в скороченому вигляді і з урахуванням соціальної дистанції. Водночас адміністрація навчальних закладів може сама приймати рішення щодо доцільності проведення лінійки.

Перший урок у новому навчальному році Міносвіти рекомендує присвятити святкуванню 30-ї річниці незалежності України.

Події дня

1 вересня 1482 року кримський хан Менґлі І Ґерай захопив Київ, спалив усі собори і церкви (зокрема і Києво-Печерський монастир), захопив у полон велику кількість людей. Цей спустошливий похід він здійснив за намовлянням московського князя Івана ІІІ. На той час Київщина належала до південних околиць Великого князівства Литовського, а Іван ІІІ спав і бачив себе «собирателем руських земель». Звісно, Литовське князівство йому в цьому заважало. Згодом у подарунок Москві хан вислав чималий віз з награбованим добром із київських соборів і церков. Свідчення про ті страшні криваві події можна знайти в літописах. Згодом Менґлі І Ґерай ще неодноразово за активної підтримки Москви здійснюватиме напади на Київщину, Чернігівщину, Поділля і Волинь. А ще цей кримський хан відомий тим, що за його правління Кримське ханство остаточно відокремилося від Золотої Орди й потрапило під протекторат Османської імперії. Він був сином Гаджи І Ґерая – засновника Кримського ханства, та дідом Сулеймана І Великого (Пишного) – одного з найвизначніших турецьких султанів, дружиною якого була українська бранка Роксолана.

1 вересня 1939 року почалась Друга світова війна (1939-1945)один з найбільших збройних конфліктів в історії людства. Того дня на територію Польщі увійшло майже півтора мільйона німецьких солдат. Вторгнення відбувалося вздовж майже усього польського кордону за активної підтримки авіації та артилерії. Після вторгнення на територію Польщі політичні лідери деяких європейських країн змушені були об’єднати зусилля задля протистояння Гітлеру – 3 вересня Британія і Франція оголосили Німеччині війну. Тим часом, 17 вересня радянські війська розпочали окупацію Польщі зі сходу. Вже 18 вересня були зайняті Луцьк і Станіслав (нині Івано-Франківськ), 22 вересня – Львів, 24 – Дрогобич, 26 – Яворів, 27 – Старий Самбір. А 28 вересня, після придушення опору Війська Польського на всій території цієї країни, зокрема у Варшаві, був підписаний радянсько-німецький договір про дружбу та кордон, який визначався по Західному Бугу і Нареву.

 Та вже 22 червня 1941 року німецькі війська перейшли кордон СРСР, відкривши найбільший в історії сухопутний театр війни

У цей день народилися

Анатолій Нечипоренко (1941-2014), захисник Євромайдану, Герой Небесної Сотні.

Народився в смт Бурсилів на Житомирщині в селянській родин. Вже з 14 років трудився різноробочим на цегельному заводі. Після армії був водієм рейсового автобусу, водієм таксі в Києві, з 1988 року і до пенсії працював у «Київзовніштрансі» на міжнародних перевезеннях.

На пенсії теж не сидів вдома – влаштувався охоронником гаражного кооперативу. Тому на Майдан приходив не щодня, а коли мав вихідні чи вдавалося домовитися, щоб його замінили.

18 лютого Анатолія Нечипоренко побили «беркутівці». Літню людину били переважно по голові – він мав вдавлений перелом кісток черепа і важкий забій мозку. В результаті потрапив до Київської міської клінічної лікарні № 17 (відділення політравми). Помер 11 квітня 2014-го року.

У нього залишилися дружина, дочка, двоє онуків і сестра.

Ігор Ткачук (1975-2014), активіст і захисник Євромайдану. Герой Небесної Сотні.

Народився у Калінінградській області в РФ. Мешкав у Великій-Кам’янці на Коломийщині (Івано-Франківська область).

Свої поїздки на Майдан Ткачук приховував від 82-річної матері, знав, що та не відпустить. У передостанній раз повернувся додому 10 лютого, на день народження дитини. З дружиною мали трьох діточок: старшому сину на час подій Революції Гідності було 17, доньці – 12, а меншому сину у лютому 2014-го виповнився рік.

20 лютого снайпер поцілив Ігорю в голову.

Дружина згадує, коли Ігор уперше поїхав до Києва, то на Майдані склав обітницю, що готовий пожертвувати життям заради України: «Він завжди казав, що заради кращого майбутнього готовий віддати життя. Я не вірила. Все питала: «Кому віддавати, навіщо?» Як він сказав, так і сталося».

А за рік до подій на Майдані Ігор Ткачук дав іншу обіцянку: побудувати власноруч просторий і затишний будинок для своєї великої родини. На гроші, зароблені у Польщі, встиг зробити стайню та паркан. Навесні планував розпочати зводити хату. Але не судилося. Побудувати дім для родини героя допомогла сільська громада.

Олександр Поль (1832–1890), підприємець і громадський діяч, краєзнавець, перший Почесний громадянин Катеринослава (нині Дніпро).

Зібрана ним колекція предметів старовини (близько 5 тисяч) стала основою для створення музею його імені в Катеринославі (нині Дніпровський історичний музей). Крім цього Поль відкрив залізну руду Криворіжжя і доклав чимало зусиль для розвитку вітчизняної металургії.

Народився Олександр Поль в селі Малоолександрівка під Верхньодніпровськом в сім’ї поміщика. Його батько походив з англо-шведського кардинальського роду, мати була онукою українського гетьмана Павла Полуботка.

Після закінчення юридичного факультету Дерптського університету (нині м. Тарту, Естонія), Олександр Поль багато подорожував Катеринославською губернією, оглядав місцеві пам’ятки – кургани, городища, урочища і збирав фольклорний матеріал по українських хуторах. Під час однієї з таких мандрівок, біля невеликого селища Кривий Ріг він несподівано натрапив на оголення залізняку.

Понад 15 років знадобилося Полю «пробивати» ідею промислового видобутку залізної руди. На батьківщині розуміння він не знайшов, зате підтримали французи. У Парижі було створене «Акціонерне товариство залізняку Кривого Рогу», яке почало свою діяльність видобуванням руди для заводу Юза на Донбасі, а потім, разом із зростанням масштабів, і для всього краю. Невдовзі виникла проблема транспортування: потрібна була залізниця, яка б з’єднала Кривий Ріг з Донбасом. І знову Олександр Поль писав різні прохання до Петербурга; їздив, оббивав пороги столичних міністерств і відомств, доводячи вигідність проєкту. І цю справу Поль теж довів до кінця. В травні 1884 року залізницю з Донбасу до Кривого Рогу та міст через Дніпро в Катеринославі було введено до експлуатації, а через три роки було задуто першу домну.

За короткий час провінційний степовий Катеринослав перетворився в один з найбільших індустріальних центрів не лише України, але й усієї Російської імперії.

Його скромно називали «краєзнавцем», а у 1954 році знищили навіть могилу – церкву і склеп під нею, де, за різними історичними даними, було поховано Олександра Поля, зрівняли з землею. Наразі розташування фундаменту церкви встановлено. Надалі на місці поховання Поля міська влада Дніпра планує створити пантеон почесних громадян міста.

Більше про цю цікаву людину, ім’я і діяльність якої десятиліттями замовчувалися: https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/project&prj_id=108

Ігор Юхновський (1925), український політичний і громадський діяч, фізик, академік НАН України, Герой України (2005). Лідер першої опозиційної фракції «Демократичний блок» (згодом «Народна рада») в українському парламенті (1990), народний депутат України чотирьох скликань, перший очільник Українського інституту національної пам’яті.

Один із ініціаторів референдуму щодо незалежності України. Фахівець у галузі теоретичної фізики, засновник Львівської наукової школи статистичної фізики. Ініціатор створення та керівник відділу статистичної теорії конденсованих станів Інституту теоретичної фізики АН УРСР у Львові. До найвизначніших досягнень ученого слід віднести побудову мікроскопічної теорії іонно-молекулярних систем.

Ігор Юхновський народився на Рівненщині. Дитинство і юність пройшли в Кременці на Тернопільщині, де батьки збудували хату. До Другої світової війни встиг закінчити лише 7 класів ліцею.

З 1944 року Ігор Юхновський – у Червоній армії. Бере участь у військових діях, на території Австрії був поранений і в червні 1946 року повернувся додому. Маючи неповну середню освіту, зумів поступити на фізико-математичний факультет Державного університету ім. Ів. Франка у Львові, який закінчує з відзнакою. Потім – навчання в аспірантурі і захист дисертації.

Та є підстави стверджувати, що розбудова незалежної Української держави для нього стало набагато важливішою, ніж творення нових ідей у сфері фізичної науки, задовго до так званої перебудови.

Ще працюючи на фізичному факультеті університету, Юхновський дбав, щоб факультет став україномовним. Був випадок, коли його підопічні студенти до „жовтневих свят“ випустили чорну газету – всю в траурі. Якщо скандал з появою газети вдалося погасити, то зустріч студентів, яку організував Юхновський з автором підданого остракізму роману „Мальви“, письменником Романом Іваничуком, не минула безслідно. Партійні інстанції вимагали звільнення з роботи Юхновського, щоб він не впливав „неґативно“ на студентів.

Більше про Юхновського і його погляди на минуле і сьогодення України, включно з російсько-українською війною:

https://www.pravda.com.ua/articles/2018/08/6/7186519/

https://zik.ua/news/2017/02/05/igor_yuhnovskyy_bog_nikoly_ne_robytyme_chuda_tam_de_yogo_ne_hochut_zdobuty_1037387

А тут можна прочитати промову Юхновського у Верховній Раді з приводу 30-ї річниці ухвалення Акту про Незалежність: https://parlament.org.ua/2020/07/17/vysyup-iuhnovskyi/

Микола Сядристий (1937), художник, майстер мікромініатюри.

Микола Сядристий народився на Харківщині. Навчався в Харківському художньому училищі та Харківському сільськогосподарському інституті імені В. В. Докучаєва. Майстер створює мікромініатюри вже понад 50 років. Цікаво, що «мікромініатюру», як вид мистецтва, винайшов саме Сядристий. Він створює як художні, так в технічні мікромініатюри: найменшу у світі книгу – «Кобзар» Тараса Шевченка (розмір 0,6 кв. мм), вироби з золота – вітрильний фрегат «Пам’яті Гріна» (337 деталей, довжина 3,5 мм), наймініатюрніший у світі діючий синхронний електромотор (у 200 раз менший за макове зерно), портрети-барельєфи, вирізані на кісточках плодових дерев. За весь період творчості майстра вже відбулось 65 його персональних виставок. Нині роботи Миколи Сядристого можна побачити в Музеї мікромініатюри, який знаходиться в Киево-Печерській Лаврі, а також в князівстві Андора, де в місті Ордіно діє музей Миколи Сядристого.

Побачити дивовижні роботи: http://microart.kiev.ua/gallery

Микола Мозговий (1947-2010), композитор-пісняр, естрадний співак.

Автор популярних українських естрадних пісень: «Зачаруй нас, любов», «Серце скрипки», «Тополиний край», «Минає день», «Рідний край».

Народився Микола Мозговий на Хмельниччині. Навчався в Чернівецькому музичному училищі імені Сидора Воробкевича. У 1969 році поступив до Харківського юридичного інституту. Одночасно, з 1971 по 1973 рік, навчався у Республіканській студії естрадно-циркового мистецтва у Києві. Зрештою музика перемогла юриспруденцію, і Мозговий почав працювати солістом-вокалістом «Укрконцерту», де прослужив понад 20 років.

Серед найвідоміших пісень на вірші українських поетів – «Зачаруй нас, любов», «Минає день, минає ніч», «На щастя, на долю». Також Мозговий писав пісні і на власні тексти: «Край, мій рідний край», «Спомин», «Горянка» та інші.

З 1993 року очолював Український мистецький фонд імені Володимира Івасюка. Був засновником і незмінним головою журі телевізійного фестивалю «Пісня буде поміж нас», фестивалю сучасної української пісні ім. Володимира Івасюка (м. Чернівці) та фестивалю «Море друзів» (м. Ялта). З 1999 року – завідувач кафедри теорії та методики постановки голосу Інституту мистецтв Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, професор (2004). З березня 2005 року – генеральний директор-художній керівник Національного палацу мистецтв «Україна».

Послухати: https://www.youtube.com/watch?v=57jC5impnug,

https://www.youtube.com/watch?v=46_My-SWp-A

Олександр Губарєв (1926), художник, графік.

Народився у Дніпропетровську. У 1955 закінчив з відзнакою Київський державний художній інститут за спеціальністю «художник-графік». Якийсь час працював художником-ілюстратором журналу «Україна».

Губарєв проілюстрував 32 книжки у видавництвах «Дитвидав», «Молодь» і «Веселка». Знаменитий логотип «Веселки» – це теж робота художника. Він автор більш як 90 екслібрисів, які стали взірцем цієї своєрідної графічної мініатюри. Ім’я митця внесено до Європейської енциклопедії екслібрису.

Роботи художника регулярно експонуються на виставках в Україні й за кордоном і зберігаються в найкращих музеях світу.

Василь Нечепа (1950), кобзар, лірник, народний співак.

Народився у містечку Носівка на Чернігівщині. З 1967 року В. Нечепа працював у багатьох музичних колективах. Створив фольклорний ансамбль «Сівери» при Чернігівській філармонії. З 1985 року виступає як кобзар-лірник-співак.

Василь Нечепа – унікальний співак-музикант, нині єдиний представник старосвітської чернігівської кобзарської школи, яку Гнат Хоткевич, визнаний авторитет з історії кобзарства, вважав найдавнішою в Україні.

Послухати Нечепу (запис аматорський, але все одно дух захоплює): https://www.youtube.com/watch?v=itaAzU-xKWQ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-