Хто вони, ровесники Незалежності – 2

Хто вони, ровесники Незалежності – 2

Українській Незалежності - 30 років
Укрінформ
Одна з наших сьогоднішніх героїнь навіть народилася саме 24 серпня 1991 року!

А загалом, Укрінформ продовжує (початок дивіться тут) розповідати про молодих людей, хто у цьому році святкує тридцятиріччя разом із Україною. Ким вони стали? Чим відрізняються від українців старших поколінь?

Якою мовою вони говорять? Які мають сім’ї? Про що мріють? Чого вже досягли? Якими бачать себе, своїх ровесників і Україну?

І хоча вони дуже різні, ці люди, їх об’єднує те, що вони народилися і живуть у вільній країні.

Аліна Бондарєва

Луганська область. Народилася 17 вересня 1991 року. Контент-маркетолог в рітейлінговій компанії.

Аліна впевнена: головне – не зупинятися – це стосується і людей, і країни.

Аліна Бондарєва
Аліна Бондарєва

- Навчалась журналістики в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. У школі дуже любила читати, писати твори, але стати мріяла хірургом. Може тому, що бабуся була медпрацівником. Та ось у 9-му класі потрапила до лікарні, попросила медсестер показати морг. І в мені щось перевернулося – я вирішила, що краще писатиму про життя. Втім, курси першої медичної допомоги я закінчила, можу навіть укол у вену зробити.

Університет закінчила якраз у 2014 році. У травні мав бути захист дипломів, а місто захопили бойовики. Вони прийшли і в університет, і в наші гуртожитки – бородаті дядьки, геть не схожі на мешканців Луганська. На захист диплому ми принесли у сумках жовто-блакитні стрічки і закрилися на кафедрі. Диплом мені вислала потім через знайомих колишня викладачка – знайшла його випадково десь зовсім на іншій кафедрі в університеті .

Роботу в Києві я знайшла швидко. На одному з телеканалів, де працювала, познайомилася із майбутнім чоловіком. Одружилися майже відразу, потім народився син Михайло, йому вже чотири з половиною роки. Чи потрібен і коли саме штамп в паспорті? Думаю, у кожного для цього – свій час.

Згодом ми з чоловіком вирішили перекваліфікуватися: змінюється світ, змінюється ринок праці, тому треба рухатися вперед. Я продовжую писати про українське кіно, у мене є канал на ютубі, хочу запустити свій інтернет-портал.

Англійською вільно володію, вивчаю польську – захопилася цією мовою після поїздки до Польщі, збираюся вивчити французьку. За кордоном поки що мало де побували, гадаю, у нас усе попереду, адже синові хочеться показати світ.

Зараз винаймаємо однокімнатну квартиру у Києві на Оболоні, того, що заробляємо із чоловіком – вистачає. У нас одна автівка, з одягу купую тільки необхідні якісні речі, клуби та тусовки я не люблю, для мене кращі розваги – це час, проведений з дитиною, бажано – десь на природі.

Якщо спробувати охарактеризувати наше покоління, це люди, які усвідомлюють, що вони українці і вони знають: щоб досягти чогось, має пройти певний час, просто треба рухатися вперед.

Помічаю, що стає все більше тих, хто не палить, наприклад, у нас в родині це продовжує робити тільки батько.

Читаю останнім часом переважно бізнес-літературу, яка потрібна для роботи, нон-фікшн, класику. Все частіше мені подобається вмикати записи живих концертів рок-зірок.

В сім’ї говоримо українською та російською. Колеги та друзі – 50 на 50.

Особисто для мене свобода слова – це однозначно право вільно висловлюватись. А права людини – навчатися, працювати і жити, як хочеться.

Не знаю, досягнення це чи ні – але я не зупиняюсь. Ніколи. Планую, вирішую, навчаюсь, читаю. Зупинишся – помреш, зникнеш, зітрешся. Так само, думаю, і Україна. Якщо буде стояти і не розвиватись, то загине. Тому ці 30 років вона у постійному русі.

Що стосується мого ювілею – минулого року на день народження стрибнула з парашутом. Навіть не знаю, що вигадати на 30-річчя!

Дмитро Сергієнко

Чернігівська область. Народився 4 серпня 1991 року. Керівник відділу продажу E-commerce в ПриватБанку

Головне досягнення України – це можливість вибору, каже Дмитро.

Дмитро Сергієнко
Дмитро Сергієнко

- Закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Коли навчався в школі, у Бобровиці, де я народився, відкрили гімназію з поглибленим вивчення математики та англійської. Туди потрапили кращі учнів із трьох місцевих шкіл. Завдяки цій гімназії я і зміг поступити на бюджет до вишу.

Банкіром, уявіть собі, хотів стати років з десяти. У мене дядько банкір, він часто приїжджав до нас, а ми до нього – у Київ. Я в дитинстві ще зрозумів, що це зовсім інший рівень життя.

На останніх двох курсах університету я вже працював в банку у вечірню зміну, з 2013 року – у Приваті. За цей час змінив сім посад – це було постійне кар’єрне зростання.

Оптимальний заробіток? Це думаю – 2-3 тисячі доларів за умови, що є власне житло і авто. У мене нещодавно народилася дочка Вероніка, їй ще й місяця немає, жінка зараз – у декреті. Сім’ю треба заводити, коли ти до цього морально готовий. Ми познайомилися з дружиною в університеті, а перед тим, як одружитися, чотири роки зустрічалися, ще через п’ять вирішили, що вже хочемо дитину.

На розваги та шопінг витрачаємо 20 відсотків бюджету. Житло – однокімнатну квартиру на 57 квадратів – допомагали купити батьки, а от ремонт робили вже із власних заощаджень.

До ковіду щороку їздили в євротури – збиралися на кількох авто з друзями і їздили по Європі. Зараз – мала дитина, доведеться почекати, думаю, наступного року кудись у Туреччину разом поїдемо.

Книги останнім часом читаю лише ті, які допомагають мені отримувати максимум корисної інформації для роботи.

Музику слухаю під настрій, і в основному – в авто. Іноді це класика, іноді – просто Radio ROKS, Хіт FM. Із фільмів полюбляю бойовики, фантастику, детективи, в яких важко передбачити кінець.

Палять лише відсотків тридцять моїх знайомих, дівчата взагалі – ні. Випиваємо нечасто, мало і тільки щось смачне – віскі, ром, коктейлі.

Може так склалося, але в моєму оточенні немає жодної людини, яка б, скажімо, місяць нічого не робила. Коли ми зустрічаємося і розповідаємо про свої успіхи – радіємо один за одного. Ми багато працюємо, хочемо приносити користь, хочемо, щоб були забезпечені наші родини, хочемо гарно відпочивати.

З жінкою ми весь час спілкуємося українською, друзі десь – 50 на 50.

Своїм досягненням, у першу чергу, вважаю те, що переїхав до Києва і тут закріпився. Моя Вероніка – найкрасивіша дитина у світі. Ще минулого року на роботі отримав відзнаку – «Відкриття року».

Досягнення України – це можливість відчувати себе вільним. Можливість вибору – як жити, де працювати, можливість самореалізації. Потрібно лише, щоб діяв принцип: якщо я людина законослухняна, я маю почуватися себе захищеним у своїй державі.

А ще важливе наше досягнення – це діджіталізація, останнім часом багато адміністративних послуг стали доступними через онлайн-сервіси, і це дуже зручно.

У планах – об’їхати увесь світ – Африку, Азію… Пізніше, коли дочка трохи підросте, хотілося б квартиру побільше, а коли прийде старість – будиночок біля моря. Собі і близьким побажав би здоров’я, більше можливостей для самореалізації та фарту.

Україні – не зупинятися, брати у сусідніх країн кращий досвід і розвиватися далі. І звичайно – повернення усіх наших регіонів, щоб вони самі захотіли повернутися до нас. Миру!

А свій ювілей справлю пізніше, коли будуть хрестини дочки – разом із батьками та друзями.

Тетяна Чемісова

Полтава. Народилася 24 серпня 1991 року. Заступник директора з виховної роботи Полтавського базового медично-фахового коледжу.

Нашим досягненням Тетяна вважає те, що за ці роки про Україну дізналися у світі, її почули.

Тетяна Чемісова
Тетяна Чемісова

– Народилася в селі Василівка на Полтавщині. Закінчила Полтавський національний педагогічний університет, факультет біології та практичної психології, захистила кандидатську дисертацію. Мову англійську знаю вільно, але зараз ходжу на курси, щоб підтримувати її рівень.

І мама, і бабуся – вчительки в рідному селі. Коротше, була вчительською дитиною – відмінниця, конкурси, олімпіади. Може, і хотілося інколи прогуляти уроки, але зась.

Після закінчення вишу десь два роки працювала у гімназїї. Викладала у 5-7 класах, 17 годин на тиждень, паралельно складала екзамени до аспірантури, крутилася, як білка в колесі. Попервах хотілося навіть десь сховатися і поплакати – від втоми, непорозумінь. Та де там сховаєшся – треба чергувати на перервах, у їдальні…

У коледжі зараз викладаю психологію, дуже подобається робота зі студентами – я росту разом із ними.

Оптимальний заробіток? Залежно від міста, де живеш. Мабуть, тисяч 10-15, якщо є своя квартира. Я п’ять років жила в гуртожитку, три роки винаймала квартиру. Останні чотири – у нас власний будиночок із чоловіком. Придбати його допомогли батьки. Дитини поки немає – в процесі. Кожен сам має вибирати для себе: коли одружуватися, коли заводити дітей.

Скільки витрачаємо на розваги та одяг – ніколи не вираховували. Одяг переважно купуємо в інтернеті, по нічних клубах не ходжу – для мене відпочинок – це зміна обстановки, походи, інколи в якийсь ресторанчик. За кордоном поки не була жодного разу, і якось це для мене не в пріоритеті – подобається їздити Україною, люблю Крим, особливо Коктебель, була у Львові, Одесі, Харкові, Києві... Хочу більше поїздити по Карпатах.

Обожнюю рослини, у мене безліч квітів – і гіпеаструми, і тюльпани, і заміокулькаси.

На роботі завжди спілкуюся українською, вдома можу розслабитися і перейти на місцевий суржик. Російською у нас взагалі ніхто не спілкується. А після війни взагалі змінилося ставлення до усього російського, зокрема – до артистів, до музики.

Улюблена письменниця – Люко Дашвар, це для мене номер один. Ще читаю Дарину Гнатко, детективи Поли Холкінз. Із музики – Океан Ельзи, The Hardkiss.

Якщо говорити про щось спільне між моїми ровесниками, я б сказала, що вони намагаються проявити себе у різних сферах, багато встигнути: записуються на тренінги, різні курси, ходять до спортзалу.

З мого оточення ніхто не палить, навіть батько рік тому кинув. Я можу випити шампанське на свято. А от так званого здорового харчування не дотримуюся – якщо організму комфортно, навіщо ті дієти.

Що робитиму на свій ювілей? У Полтаві вже досить давно на День Незалежності ми вдягаємо вишиванки і створюємо «живий тризуб», а квадрокоптер це все зверху знімає. Виходить просто здорово, в ці хвилини відчуваєш себе частинкою України. Я взагалі – стовідсоткова українка і дуже пишаюся цим. Це круто, звісно, що я народилася в один день із Незалежною Україною.

Тетяна Чемісова в першому ряду друга зліва
Тетяна Чемісова в першому ряду друга зліва

Про нашу державу за ці роки дізналися у світі, її почули. Народилося багато талановитих людей, музикантів, спортсменів. Тільки дуже хочеться, аби закінчилася війна.

Що стосується моїх досягнень – це моя сім’я, це те, що я зібралася з силами та думками та захистила дисертацію. Про мрії казати не буду, бо не збудуться, а найближчі плани – випустити до 150-річчя коледжу, яке буде взимку, книжку про людей, які тут працювали.

* * *

Наступними героями нашої публікації стануть:

3D-візуалізатор зі Львова Аліна Галушко, продавець непродовольчих товарів Олександр Білаш з Кременчука, директор Вінницького муніципального центру інновацій, депутат міськради Світлана Ярова.

Лариса Гаврилова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-