8 серпня. Пам’ятні дати

8 серпня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні українські військові зв’язківці відзначають своє професійне свято – День військ зв’язку

День військ зв’язку встановлено згідно з Указом Президента від 1 лютого 2000 року. Саме в цей день, 8 серпня 1920 року, в Києві, на базі колишнього Костянтинівського юнкерського військового училища, почалася підготовка зв’язківців на других Київських військово-інженерних курсах.

У лютому 2020 року, відповідно до реформування військових структур ЗСУ за стандартами НАТО, Головне управління зв'язку та інформаційних систем ГШ ЗСУ було переформовано у Командування Військ зв'язку та кібернетичної безпеки Збройних Сил України.

Нині війська зв’язку – це спеціальні війська, призначені для забезпечення зв’язку і управління військами Збройних Сил, воїни-зв’язківці входять до складу всіх родів військ.

Події дня

Фото Романа Данилюка
Фото Романа Данилюка

31 рік тому, 8 серпня 1990 року, практично за рік до проголошення незалежності України в Тернополі на Площі Свободи (нині майдан Волі) демонтували пам’ятник Леніну (встановлений у 1967 році), після чого відбувся багатотисячний мітинг. Тернопіль став другим містом після Червонограда (там пам’ятник зняли 1 серпня), де демонтували більшовицького ідола, хоча рішення було прийнято – першим в Україні – саме в Тернополі. До Леніна на майдані стояв пам’ятник Юзефові Пілсудському – це був перший пам’ятник маршалу на теренах Польщі (простояв 5 років – з 1935 по 1940); нині на тернопільському Майдані Волі – пам’ятник Данилові Галицькому (з жовтня 2002 року).

У цей день народилися

в Україні…

Юрій Федькович (1834-1888), письменник, етнограф-фольклорист, драматург. Працював редактором при видавництві «Просвіта» у Львові, редактором газети «Буковина» у Чернівцях. Автор ліричних віршів, балад, оповідань і повістей, які відзначаються гострими соціальними і побутовими конфліктами. Склав український «Буквар», написав першу програму етнографічного опису Буковини, видав для народних шкіл пісенник. Нині ім'я Юрія Федьковича присвоєно Чернівецькому національному університету.

Щоб скласти власне уявлення про Федьковича, треба почитати його твори, а зробити це можна тут.

Володимир Левинський (1880-1953), журналіст, редактор, політичний діяч. На початку ХХ ст. став одним із ініціаторів створення Української соціал-демократичної партії. У 1904-1914 рр. був редактором партійних видань УСДП – «Воля», «Земля і воля», «Вперед» у Львові та «Дзвін» (разом з Дмитром Антоновичем) у Києві. Під час Першої світової війни 1914-1918 рр. перебував у Відні та Женеві. У 20-х роках ХХ ст. – у Відні, де разом з Володимиром Винниченком видавав газету «Нова доба». З 1930 року мешкав у Львові, співпрацював у місцевих та закордонних журналах. Помер у Відні. Автор численних праць і публіцистичних статей на суспільно-політичну тематику («Відокремлення Галичини», «Народність і держава», «Початок українського соціалізму в Галичині» та ін.).

Деякі праці Левинського можна почитати тут: https://chtyvo.org.ua/authors/Levynskyi_Volodymyr/

Лариса Богораз (1929-2004) – українська та російська дисидентка, правозахисниця. Учасниця знаної «демонстрації сімох» у Москві проти вторгнення совєтських військ у Чехословаччину.

Лариса Богораз і АнатолІй Марченко з сином Павлом
Лариса Богораз і АнатолІй Марченко з сином Павлом

Народилася в Харкові. Закінчила філологічний факультет Харківського університету, кілька місяців працювала у сільській школі вчителем української мови та літератури. У 1950 році вийшла заміж за російського письменника Юлія Даніеля, переїхала до Москви.

Богораз знала про «підпільну» літературну роботу свого першого чоловіка Юлія Даніеля та Андрія Синявського. У 1965 році вона фактично організувала першу громадську кампанію в СРСР у зв’язку з їх арештом і засудженням.

Через її квартиру пройшло багато українських шістдесятників та їх родичів. З декількома українськими в’язнями сумління Богораз дружила і регулярно писала їм у табори українською мовою.

У 1968 році вперше публічно звернулася до світової спільноти у зв’язку з грубими порушеннями законності в суді над Алєксандром Гінзбургом (так званий «процес чотирьох»).

Незважаючи на застороги багатьох відомих правозахисників (що зводилися до того, що їй, «лідеру руху», не варто піддавати себе небезпеці арешту), 25 серпня 1968 р. Богораз узяла участь у «демонстрації сімох» на Красній площі в Москві. За це її заарештували і засудили на 4 роки заслання.

Богораз неодноразово зверталася до уряду СРСР із закликом оголосити загальну політичну амністію. Лише у січні 1987 Михайло Горбачов почав звільняти політв’язнів. Проте другий чоловік Богораз, Анатолій Марченко, не встиг скористатися цією амністією – він помер у Чистопольській в’язниці в грудні 1986-го.

… і у світі

Дастін Гоффман і Меріл Стріп у фільмі
Дастін Гоффман і Меріл Стріп у фільмі "Крамер проти Крамера"

Дастін Гоффман (1937), американський кіноактор і продюсер. Знімався в фільмах: «Крамер проти Крамера», «Людина дощу» (премія «Оскар»), «Опівнічний ковбой», «Все президентське військо», «Тутсі», «Спалах». Своє єврейське походження Гоффман завжди підкреслює, пам’ятаючи, що його дідуся і бабусю – київських (чи білоцерківських) євреїв – на очах дітей розстріляли більшовики.

Дастін Гоффман навчався в консерваторії Лос-Анджелеса, Нью-Йоркській Акторській студії, школі драматичного мистецтва при театрі «Playhouse» в Пасадені. Кар’єру розпочинав на Бродвеї. У кіно дебютував у 1967 році. Світової слави зажив у 70-80-х роках, після виходу на екрани фільмів «Крамер проти Крамера», «Тутсі», «Опівнічний ковбой». Актор був двічі у шлюбі, є батьком 6 дітей та дідусем двох онуків.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-