Одеса: аеропорт і територія таємних розстрілів

Одеса: аеропорт і територія таємних розстрілів

Укрінформ
Місцеві історики вимагають увічнити пам'ять жертв НКВС

На місці масових розстрілів і таємних поховань жертв більшовицького терору 1937-1941 років, поряд з Одеським аеропортом, група дослідників на чолі з істориком Олександром Бабичем розпочала георадарну розвідку. Суть ініціативи: виявити аномалії та визначити контури ровів, в які під час таємних страт скидали тисячі людських тіл, перепоховати їх та увічнити пам'ять про невинно убієнних катами НКВС.

Будучи членом історико-топонімічної комісії Одеської міськради, Бабич уже заручився підтримкою не лише багатьох депутатів міськради, а й керівників Українського інституту національної пам'яті (УІНП) та Інституту археології НАНУ, які висловили готовність узяти на себе контроль за дослідженнями та їх науковий супровід.

"Після того, як фахівці Іван Голтуренко та Леонід Криницький локалізують межі території колишньої "спецділянки НКВС" і розшифрують виявлені аномалії, зрозуміємо, де є розстрільні рови й останки репресованих за вироками трійок "по 1-й категорії", – уточнив Олександр Бабич у розмові з кореспондентом Укрінформу найближчі завдання групи дослідників.

Олександр Бабич
Олександр Бабич

Діяти оперативно вимагають нові обставини. Колишня "спецділянка НКВС", на відміну від 30-х років минулого століття, коли тут таємно виконували вироки "трійок", зараз не охороняється, хоч явно потребує надання статусу об'єкта, взятого державою під охорону. Бо в ніч проти 2 квітня невідомі зловмисники вирили тут екскаватором дев'ять шурфів, які відразу ж і загорнули. Це неабияк стривожило керівника Південної філії УІНП Сергія Гуцалюка, голову одеського відділення Союзу поляків України Світлану Зайцеву-Велікодіну й керівників трьох гаражних кооперативів, яким міськрада недавно запропонувала перенести сотні своїх гаражів якраз на колишню територію масових страт НКВС, пославшись на потреби розбудови комерційних структур аеропорту.

ЛЮДСЬКІ КІСТКИ ЕКСКАВАТОРНИМ КОВШЕМ ШУКАЮТЬ?

Тож на "спецділянку" одразу викликали поліцейських, які оглянули місце події, опитали свідків і склали протокол за фактом незаконних розкопок на місці масових поховань жертв репресій. "Не знаю, хто це робить, – гостро відреагував на ситуацію Бабич, – але це за гранню мого розуміння, коли на ділянці копають екскаватором шурфи, а потім їх загортають. Ви що, людські кістки ковшем шукаєте?" Не менш обурився діяннями зловмисників керівник філії УІНП Гуцалюк, висловивши думку, що вони можуть підпадати під ознаки ст. 297 (наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого) Кримінального кодексу України.

Історик нагадав, що пів століття тому саме машиніст екскаватора виявив один із розстрільних ровів на колишній "спецділянці НКВС", прокладаючи траншею бензопроводу для аеропорту, й тут же доповів про жахливу знахідку начальству. Але невдовзі надійшла команда: продовжувати роботу, а про скелети і черепи, пробиті кулями з потиличної частини, назавжди забути.

Аж у 1990 році інформація про місце таємних розстрілів і поховань катів НКВС з'явилась в облгазеті "Чорноморська комуна", і з тих пір дослідники «Одеського меморіалу» стали вимагати від влади проведення розкопок на "спецділянці НКВС", а також ексгумації та перепоховання останків жертв репресій. Однак тоді не склалося – блокували їхні зусилля співробітники КДБ. Міжвідомчу урядову комісію з виконання Державної комплексної програми пошуку і впорядкування місць поховання жертв війни та політичних репресій було створено тільки в 1996 році, а пошуково-ексгумаційні роботи на місці масових розстрілів на окраїні Одеси розпочались ще пізніше. Ось про які жахливі факти більшовицького терору 1937-41 років, які спливли в 1943 році й були підтверджені розкопками 2007-2008 років фахівців Севастопольського спецпідприємства з участю одеських дослідників, розповідає історик Олександр Бабич. 

З-ПОМІЖ ТИСЯЧІ РОЗСТРІЛЯНИХ ЛИШЕ ОДНОГО ІДЕНТИФІКОВАНО

Як акцентував автор книги «Одесса 1941-1944. Пережить оккупацию» та інших історико-краєзнавчих досліджень, 13 років тому кримські пошуковики виявили й вилучили з розкопів на території "спецділянки НКВС" останки 1086 в'язнів Одеської тюрми. Однак вдалось ідентифікувати тільки одного з одеситів – Флоріана Бартковського, заарештованого й розстріляного в 1938 році. Його внук – Федір Бартковський – перепоховав останки дідуся і встановив єдиний хрест на краю десятків ровів, не потривожених фахівцями спецпідприємства ні в 2009, ані в 2010 роках.

Останки інших 1085 страчених у передвоєнні роки НКВС було упаковано більш як у тисячу капронових мішків, розміщено у двох величезних контейнерах і перепоховано у братській могилі при вході на Західне кладовище Одеси аж у жовтні 2011 року. Як виявилось, причиною призупинення робіт на "спецділянці" була нестача бюджетних коштів. А в 2011 році фінансування ненадовго поновили після гучного скандалу в пресі...

Марно голова правління "Одеського меморіалу" Микола Данілов надсилав протягом наступних років до міжурядової комісії, ГПУ та інших державних інстанцій звернення, закликаючи продовжити розпочаті пошуково-ексгумаційні роботи на місці масових розстрілів поряд з аеропортом – реальної підтримки, окрім формальних відписок, так і не дочекався. Хоч як прикро констатувати, нагальна потреба в поновленні масштабних розкопок виникла лише у 2021 році, коли дирекція КП «Міжнародний аеропорт Одеса» вирішила розпочати будівництво перонів на своїй території, яку свого часу документально не оформили при розміщенні сотень гаражних споруд кооперативи «Віраж», «Сокіл» та «Чайка». Тож адміністрація аеропорту запропонувала керівництву кооперативів перенести споруди якраз на 4-гектарну територію, де розміщена колишня "спецділянка НКВС" з таємними похованнями 1937-1941 років.

ГАРАЖІ НА КІСТКАХ РЕПРЕСОВАНИХ?

Однак члени цих кооперативів, не бажаючи розміщати на костях тисяч репресованих, яких досі не перепоховано, провели у місті низку акцій протесту, а також звернулись за підтримкою до істориків-дослідників, у першу чергу до Бабича. А він та колеги-однодумці апелювали до національно-культурних товариств Одеси і генконсульств Польщі та ФРН, тисячі громадян яких стали свого часу жертвами НКВС.

Серед дослідників-архівістів, які підтримали протестні акції трьох кооперативів, – директор громадської наукової організації Інститут етнічних досліджень Олексій Келєр, що присвятив більше 30 років дослідженню репресій проти етнічних меншин, зокрема німецької, польської, єврейської громад Одещини.

"Пам'ятаю, в середині 1990-х років зафіксував в архіві близько 4 тисяч 700 репресованих німців, згодом – 9 тисяч, далі цей показник зріс до 50 тисяч осіб. А коли з членами товариства "Відергебурт" брав участь у підготовці 4-томника "Одеського мартиролога", мали вже такі цифри: понад 33 тисячі репресованих, ще 34 тисячі депортованих, в тому числі більше 9 тисяч німців Одещини розстріляно, зокрема в районі 6-го кілометра Овідіопольського шосе та в інших таємних місцях. Втім, ці цифри не остаточні: кожного року відкриваємо нові архівні фонди, фіксуємо дедалі більше жертв НКВС. Наразі мені відомо про 120 тисяч репресованих чи депортованих, не рахуючи розкуркулених чи позбавлених права голосу", – зазначив дослідник. 

РОЗСТРІЛЬНІ ПЛАНИ ПЕРЕВИКОНУВАЛИ З ВЛАСНОЇ ІНІЦІАТИВИ

За його даними, до початку репресій 1930-років на Одещині проживали тисячі поляків, євреїв, румунів, греків, які так само зазнали репресій чи були депортовані. Зокрема, в 1940-1947 роках було виселено десятки тисяч жителів з районів Бессарабії, а також близько третини одеситів, що істотно змінило національний склад населення. Як це вплинуло на соціально-економічний розвиток регіону, ще належить з'ясувати дослідникам.

"Зате достеменно знаємо з архівних документів, – акцентував Келєр, – що в 1930-х роках "зверху" спускали ліміти щодо жорстоких репресій, а «знизу» – звітували про перевиконання лімітів і висували «зустрічні плани». Наприклад, 1 лютого 1938 року начальник УНКВС в Одеській області звертався з листом до керівництва НКВС УРСР з проханням "продовжити строк роботи спецтрійки" та ініціював "зустрічні плани" з масових розстрілів та арештів громадян – "надання для Одеського облуправління НКВС додаткових лімітів по 1-й категорії (розстріл) на 1000 чоловік і по 2-й категорії (арешт) – на 1000 чоловік".

Завдяки активним діям дослідників та представників громадськості, наголосив член президії Асоціації німців України, у братській могилі при вході на Західне кладовище міста перепоховано більш як тисяча жителів, страчених "трійками НКВС". Однак не знаємо, скільки всього безіменних могильників довкола Одеси та цвинтарів, зрівняних з землею. Ми не хочемо, щоб така доля спіткала таємні поховання на 6-му кілометрі Овідіопольського шосе, де можуть бути останки 5-6 тисяч репресованих.

Тому, власне, й вимагають одеські історики неухильного виконання рішення міськвиконкому «Про перепоховання останків жертв політичних репресій, знайдених на 6-му кілометрі Овідіопольської дороги», що передбачає ексгумацію останків тисяч таємно страчених людей та судово-медичні дослідження.

Михайло Аксанюк. Одеса

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-