Ретроградний Меркурій: війна цінностей і фактів

Ретроградний Меркурій: війна цінностей і фактів

Блоги
Укрінформ
Коли настає час болісно змінюватися?

Факти в дискусії нічого не варті, – почув у філософа Андрія Баумейстера. Вони не сприймаються як аргументи. Бо не ними малюється картина світу. Для цього є інші фарби – ідеї й цінності.

Мені, як журналісту, який працює з фактами, важко з цим погодитися. Але філософ, очевидно, має рацію. Коли йдеться про сучасний світ, принаймні.

Цінності кристалізувалися тисячоліттями, ідеї – століттями. Факти матеріалізуються зненацька – тут і зараз. Вони, зазвичай, крихкі й неоднозначні, тендітні, як зелені паростки. Ними не переконаєш людину, в якої цінності й ідеї вирізані рубцями на серці. І це не зовсім метафора.

З точки зору нейрофізіології, в ідеях і цінностях немає нічого сакрального. Вони пояснюються просто і цинічно. У голові нашій близько трильйона нейронних зв’язків. Ними ковзають імпульси, які кермують органами, емоціями, думками...

Якби людина щоразу сама шукала істину, подорожуючи цими темними лабіринтами, вона б померла від безвиході, як той Буриданів віслюк.

Батьки, школа, університети, моральні авторитети, ЗМІ і церква вольовим порядком прорізають “правильні” колії тих нейронних зв’язків, нарощують їх потужність, “накачують м’язи”.

З пелюшок дітей фарширували цінностями, правилами й ідеями – що є цяця, а що бяка, за що цьомки, а за що шльопки.

І добре було б, аби цінності були на всіх одні, чи принаймні кордони між ними пролягали по кордонах державних, і були незмінними століття. Але то могло бути в античні часи чи у середньовіччя. Нині все змішалося – часи і люди. Народженим в одних координатах цінностей доводиться жити в інших. Святі речі – Ленін, пролетаріат, комунізм, змінилися іншими святими речами – нація, мова, віра, які серце, прооране старими борознами, не приймає.

Давайте не будемо називати людей з чужими для нас цінностями жертвами пропаганди чи зомбування. Зомбі – це друге ім’я людини, яка міцно тримається за свої ідеали. І для неї – це ми з нашими цінностями – зомбі.

Кожен із нас все життя шукає людей, близьких за набором цінностей й ідей. Але це майже безнадійна справа. Завжди знайдеться якась червоточина, яка стане між тобою і близькою тобі за поглядами людиною – чи то різність конфесій, чи мова, якою мати співала колискову, чи навіть ставлення до фемінітивів. Викресана зіткненням цінностей маленька іскорка може призвести до великої пожежі відчуження і ненависті.

Нещадна рубка цінностями й ідеями на незчисленних телеекранах і в мережах є завідомо безплідною річчю. Бо кожен апелює до своїх цінностей і оперує своїми ідеями і не вважає цінностями і вартими уваги ідеями – те, що представляє опонент. В усій красі у нашому інформпросторі діє ефект психологічної сліпої плями (“не читав, але засуджую”). І звідси – ми усі схожі на сліпців у країні незрячих.

Доки кожен з нас одержимий ідеями, доки ми слідом за античними філософами повторюємо, що спочатку з’явилася ідея речі, а потім сама річ, що спочатку була сформульована чеснота, а потім з’явився її носій – доти взаємопорозуміння буде неможливе.

Факти ж буття не вписуються в канони. А тому є неперевершеними руйнівниками цінностей й ідей. Тому їх так бояться – Проповідники перших і Майстри других. У дитинстві нас не вчать науці аналізувати факти, ми змушені вивчати її самотужки, методом розбитих колін.

“Факт – глупа річ” – зверхньо повчав Ніцше. “Якщо факти протирічать моїй теорії, тим гірше для фактів”, – приписують афоризм Гегелю. “Теорії, в які ми віримо, ми називаємо фактами, а факти, в які не віримо – теоріями”, – розвивав думку американський правник Фелікс Коен.

А інші намагалися факти приручити і змусити стрибати крізь обруч...

“Факт – річ уперта”, – вчив вождь більшовиків. Але лише коли працює на перемогу пролетаріату, уточнював він. “Факт має бути настільки тенденційним, щоб не потребувати коментаря”, – напучував медійників один з ватажків Третього рейху.

Я щодня спостерігаю, як знущаються з фактів у нашому інформаційному всесвіті. Їх вихолощують, перекручують, заганяють в прокрустове ложе. Незручні дискредитуються, мізерні роздмухуються (популярний нині мем: “диявол криється в деталях”). Люди вчаться не вірити очам своїм.

Мене не так давно вразила реакція на похорон Кернеса у Харкові. 100 тисяч його шанувальників ніяк не вписувалися в нашу картину світу.

І замість того, щоб замислитися над фактом, ті, хто не вірить, засумнівалися у цифрах: “...бо були очевидці, які нарахували ледь 10 тисяч”, ”...а спеціальні люди лічили присутніх наживо по моніторах”, і якісь математики вигадали формулу, яка довела, що “все це вигадки поліції”...

Для багатьох було шоком, що біографія колишнього наперсточника не завадила так масово вшановувати його пам’ять.

І якби мова йшла про тупих і ще тупіших, то все було б нічого. Але – ні! Прочитав парадоксальне у Адама Гранта з Університету Пенсильванії: “Чим вищий ваш IQ, тим більше ви вразливі до стереотипів, бо ваш мозок швидше розпізнає патерни й закономірності”.

Ті, хто вірить у вплив ретроградного Меркурія на політику і чипізацію через вакцини, часто доволі ерудовані в своєму колі люди! Вони прочитали безліч книг відомих “меркуріанських” авторитетів, беруть участь у безлічі груп і конференцій. Їх не зіб’єш з пантелику якимись “випадковими фактами”.

Для Америки з її Трампом і “вкраденими голосами” це було шоковим відкриттям.

Фактам можна лише поспівчувати. У тому світі, де ми живемо, в них, здається, немає шансів, як нема сенсу викривати фейки – бо хто вірить, віритиме й далі, а хто не вірить, того нема причини зневірювати.

Як же бути? Можливо, насамперед, визнати, що реальний світ існує і поза твоїми цінностями...

Це – важкий шлях. Бо для нього треба, як зазначав Адам Грант, уміти розучуватися навченому, розучуватися вірити.

Уміти час від часу сходити з колись давно прокладених рейок, намагатися перезавантажити цінності. Робити те, чим все життя займався Шерлок Холмс – дедукцією (а насправді – індукцією), побудовою картини світу з цеглин фактів, хай навіть незручних і неприємних. Але власними мозолями, власним горбом зібраних.

Ця картина буде не така довершена й витончена, а шорстка і пощерблена, але, принаймні, реальна.

Цінності не можуть нас примирити, якщо кожен вихований на своїх (а так воно в сучасному світі й є, і далі ця різниця буде все більшою). А факти реальності – можуть, бо існують в тривимірному світі, а не в нейронних зв’язках, вони позбавлені ідеологічного флеру і відкриті для всіх смислів.

Людину можна назвати мислячою, якщо вона не боїться повіряти сповідувані нею цінності фактами, і під тиском цих фактів готова змінитись у переконаннях, – зазначав інший вчений – когнітивний психолог Деніел Віллінгем.

Не біймося зняти залізні обладунки, відкриймо забрала і подивімося фактам у вічі. Якщо наші цінності й ідеї впишуться в їх світ, будемо жити далі. Якщо ні – що ж, значить, настав час болісно змінюватися.

Морським мешканцям теж страшно міняти мушлю, з якої вони вже виросли. Але ж не зміниш – задихнешся в її стінках.

Зрештою, писав нейролінгвист Роберт Ділтс, переконання – це те, що ти пережив, зіткнувшись з реальним світом, все інше – вірус.

Євген Якунов

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-