4 лютого. Пам’ятні дати

4 лютого. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні, за ініціативи ООН, вперше відзначається Міжнародний день людського братства.

Міжнародний день людського братства був проголошений резолюцією Генасамблеї ООН 21 грудня 2020 року. Співавторами цієї резолюції виступили 34 держави-члена ООН, вона направлена ​​на сприяння міжрелігійному і міжкультурному діалогу.

Сьогоднішня дата обрана не випадково: саме 4 лютого 2019 року в Абу-Дабі Папа Римський Франциск та великий імам Аль-Азхара Ахмад ат-Таїб підписали документ під назвою «Людське братство заради миру в усьому світі і спільного життя».

Проголошуючи Міжнародний день людського братства, Генасамблея ООН визнала цінний внесок прихильників всіх релігій і переконань в розвиток людства, а також і той внесок, який може зробити діалог між усіма релігійними групами.

Як зазначають в ООН, нині в усьому світі зростає глибока стурбованість діями, які спрямовані на розпалювання релігійної ненависті, особливо в період, коли світ стикається з безпрецедентною кризою, викликаною пандемією COVID-19. У зв'язку з цим необхідні глобальні заходи, що ґрунтуються на єдності, солідарності та активізації багатостороннього співробітництва.

Події дня:

7 років тому, під час Революції Гідності, в ніч на 4 лютого 2014 року, ситуація в центрі Києва, на Майдані та вулиці Грушевського залишалася спокійною.

Зранку колона активістів з Майдану вийшла за периметр барикад на вулиці Інститутській і попрямувала у бік Верховної Ради. У перших лавах колони йшли молоді люди в касках і захисному екіпіруванні. За ними - звичайні мітингувальники з Майдану. Загалом у колоні було понад 1 тис. осіб. Цього дня відкривалась четверта сесія Верховної Ради України VII скликання і опозиція наполягала, щоб на тому пленарному засіданні депутати розглянули акт про повернення до Конституції 2004 року. Проте, засідання тривало не довго - оголосили перерву для узгодження питань порядку денного. Після обіду Віталій Кличко поїхав на зустріч із Віктором Януковичем. Згодом, під час вечірнього засідання парламенту, Кличко повідомив, що на зустрічі з ним Янукович підтримав зміну Конституції, але наголосив, що процес потребує від декількох місяців до півроку.

Цього ж дня українські дипломати оприлюднили заяву, в якій висловили підтримку учасникам Майдану. «Ми, українські дипломати, в рамках акції «Не бійся! Ти українець!», яка розпочалася 3 лютого 2014 року, виявляючи свою гідність, честь і громадянську позицію, висловлюємо солідарність із тими, хто на майданах по всій країні виборює краще майбутнє для України», - йшлося у заяві. Цікаво, що на момент оприлюднення цей документ підписали 17 осіб. А вже наступного дня кількість підписів перевищила 90.

4 лютого на засіданні президії Верховної Ради АР Крим її керівництвом було ініційовано внесення змін до Конституції автономії. Крім того, тодішній спікер кримського парламенту Володимир Константинов дав доручення секретаріату ВР АРК підготувати звернення до Російської Федерації про допомогу і захист.

Ввечері до Києва прилетіла тодішній Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики Кетрін Ештон. Вона відразу провела зустріч з лідерами парламентської опозиції та Віктором Януковичем. Під час зустрічі Ештон заявила, що ЄС готовий делегувати посередників високого рівня на переговори опозиції і влади.

Ювілеї дня:

275 років від дня народження Тадеуша Косцюшка (1746-1817), польського офіцера, діяча польського національно-визвольного руху. У березні 1794 року він очолив польсько-литовське повстання, був обраний керівником держави. Але вже у жовтні повстання було жорстоко придушено 16-тисячною російською армією під командуванням Олександра Суворова. Пораненого Косцюшка разом з тисячами інших поляків кинули до в’язниць. А вже через рік, в результаті третього поділу, Польща взагалі зникла з карти світу. У 1796 році Косцюшка звільнили. Катерина ІІ померла, до влади прийшов Павло І, якому Косцюшко змушений був присягти заради визволення з ув’язнення багатьох поляків. Він поїхав до США, проте довго там не затримався, повернувся в Європу. Батьківщина була поневолена, сім’ї у нього теж не було. Національний герой Польщі помер у вигнанні (в Швейцарії) на 71 році життя. Його прах поховано у Вавельському соборі Кракова, де покояться польські королі. Як сказав Адам Міцкевич: «Косцюшко був закоханий у національну ідею. Польща була його коханою, його Лаурою, котру він усюди шукав». Цікаво, що Косцюшка добре знають в Америці. Він брав активну участь у війні за незалежність Сполучених Штатів. 13 жовтня 1783 році американський Конгрес присвоїв йому звання бригадного генерала, виділив ділянку землі і призначив чималу пенсію. Він міг би залишитися там й дожити віку в статках, але «в його серці була Польща» – і він повернувся.

144 роки від дня народження Миколи Макаренка (1877-1938), відомого українського мистецтвознавця і археолога. Закінчив Петербурзький археологічний інститут, у 1902–1919 роках працював в Ермітажі. В цей час проводив археологічні дослідження на Лівобережній та Слобідській Україні (зокрема городищ роменського типу) та в Росії, досліджував стару українську архітектуру та книжкову графіку доби бароко. У 1920 році переїхав до Києва, очолював Музей мистецтв УАН, паралельно працював в Археологічній секції ВУАН та Всеукраїнському археологічному комітеті (1920–1933). Як його співробітник здійснив археологічні дослідження пам’яток різних епох, від неоліту до часів Київської Русі. Автор праць: «Художні скарби Ермітажу» (1916), «Орнаментація української книжки ХVІ – ХVІІ ст.» (1926), «Біля чернігівського Спаса» (1928), «Маріупольський могильник» та ін. За мужні виступи проти знищення давніх церковних споруд, зокрема Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (був єдиним з усіх українських вчених, хто відмовився підписувати акт на його знесення), 1934 року був репресований. Розстріляний у 1938 році. Пам’ять про вченого увічнена в Києві його бюстом, вмонтованим у стіну відбудованого Михайлівського собору.

85 років від дня народження Бориса Мозолевського (1936–1993), українського археолога, поета. Його батько загинув на одному з фронтів Другої світової війни, мати тяжко працювала на колгоспних полях, аби заробити на окраєць хліба. Від голоду Борисові порадили втікати до армії, і він (хоча й був замалим) спершу прибився до авіаторів, а потім – до одеських моряків. Пізніше став льотчиком. Після служби десять років кочегарив у Києві. Писав вірші, переважно ліричні. Спочатку російською мовою, а згодом і українською (збірки «Червоне вітрило», «Веретено», «Кохання на початку осені», «Дорогою стріли»). Він не був дисидентом, не ховався від переслідувань, хоча, за свідченням Євгена Сверстюка, належав до «найгостріших і найпряміших» поетів. Водночас заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету ім. Шевченка. Про археологію до 30 років навіть і не мріяв, хоча й побував у кількох експедиціях, керував археологічним гуртком у Київському палаці піонерів, працював у видавництві «Наукова думка», редагуючи чужі монографії про сиву історію, зокрема про скіфів. За крамольні рядки «не назву товаришами Хрущова й Брежнєва» його знову відправили в кочегарку. Як би склалося подальше життя Мозолевського невідомо, але у степових краях розгорталося широкомасштабне будівництво. Кургани розорювалися, опинялися під загрозою знищення. Археологи квапилися їх розкопувати. Фахівців катастрофічно бракувало. Саме тоді й згадали про опального кочегара-поета. Все змінилося 21 червня 1971 року, коли під час археологічних розкопок кургану Товста Могила, Борис Мозолевський знайшов золоту пектораль. Незабутню мить свого життя вчений зафіксував так: «Я побачив, як зблиснуло золото, і, якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів...» Після знахідки пекторалі опала закінчилася. Борис Мозолевський ураз став знаменитим, його заднім числом оформили на постійну роботу молодшим науковим співробітником, нагородили золотим годинником. З окремою ухвалою він почав отримувати персональну заробітну платню (200 карбованців). Прийняли й до Спілки письменників України. А він ховався від слави і суєти в українських степах – їздив в експедиції до Чортомлика та багатьох інших могил. З життя пішов у вересні 1993 року.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-