Світ з’їхав з глузду і почав швидко змінюватися?

Світ з’їхав з глузду і почав швидко змінюватися?

Блоги
Укрінформ
А як же часи, коли зміни відбувалися ще швидше?

Світ з’їхав з глузду, пишуть аналітики. Він стрімголов несеться нам назустріч, боляче б’ючи тофлерівським футуршоком по мізках, серцю, почуттях.

Не встигаєш змиритися з присутністю однієї напасті, як з'являється інша – "Трамп, Брекзіт, невизнання пандемії, президент-комік, олігарх – лідер опозиції" – пише блогер... Лише десять років тому ми й уявити не могли того, з чим зустрілися сьогодні.

Раніше світ так швидко не змінювався, раніше інструментарій його пізнання не застарівав так швидко...

Чи так це насправді? Я довго розмірковував над цим, копирсаючись у завалах пам'яті...

І дійшов висновку, що нинішнє десятиліття не є унікальним. Пам'ятаю час, коли зміни відбувалися ще швидше.

1986-1991 роки. Для нас, на той час 30-40-річних, це було не менш карколомне й руйнуюче всі уявлення навіть не десятиліття, а п'ятирічка!

Чорнобиль – перебудова – кооперативний рух – антиалкогольний закон – гласність – Народний Рух – путч – розпад СРСР – незалежність.

За якихось п'ять років – стрибок з епохи "розвинутого соціалізму" в дикий капіталізм, з "міцної сім'ї братніх радянських народів" – до незалежної України, з марксизму-ленінізму – до антикомунізму.

О, той Чорнобиль! Тригер змін у свідомості, страх за життя – своїх і близьких, брехливість влади, яка розпеченим залізом встромилась у душі. Небувалі за масштабом евакуація спочатку з Прип'яті, потім (неофіційна) дітей з Києва, переселення десятків, а може сотень сіл – смерті, трагедії, розлуки.

А потім ще одна рана – оприлюднення всіх злочинів радянської влади. Ми відчували, підозрювали, але не розуміли масштабів.

А потім – розчарування Горбачовим, вирубані виноградники, гіперінфляція, завошивлені діти в школах, піраміди МММ, Кашпіровські з Чумаками й стадіонами обдурених людей...

А потім – заколот правлячої партії, якого ніхто й у сні не міг собі уявити. Тремтячі руки ГКЧП. І свобода, яка лякала...

А хіба 1990-і були більш прогнозовані? Купюри в мільйон купоно-карбованців, бандити в народних депутатах, міністрах і губернаторах – і не корупціонери, як сьогодні, а вчорашні вбивці. Пахан на чолі уряду, вражаючі за масштабами похорони Щербаня, якого страхався весь кримінальний світ, перестрілка з гранатометів у центрі Києва. Повне розчарування в романтиці 1980-х, зміна когнітивного інструментарію і намагання призвичаїтися жити не в соціалістичному світі загальної рівності й колективізму, а в понятіях, де еліта – той, у кого зухваліша армія бандитів...

Але скажу більше: 60-і роки минулого століття, коли я був маленьким школяриком – теж лякали майбутнім, яке вривалося в наше буденне життя.

Недитячий страх, пережитий мною одного весняного дня 1961 року, коли вся наша сім'я сиділа біля радіоприймача, з якого півгодини лунали одні й ті самі слова: "Через кілька хвилин слухайте повідомлення ТАРС". І мама тоді сказала: "Це – війна..." Мама знала, що говорила: вона вісім років пропрацювала в атомному проєкті в Челябінську-40. Я тоді заплакав, а бабця сказала: "Пережили минулу війну, переживемо й цю". А потім виявилося, що це полетів Гагарін – і всі раділи, можливо, не через нього, а через те, що це не війна.

І війна була близькою, бо то були часи карибської кризи і випробувань найпотужнішої водневої зброї.

А потім було вбивство Кеннеді (шок для Америки і світу – куди там демарш Трампа). І голод в СРСР, коли діти пів року не бачили білого хліба, а їли якийсь гливкий кукурудзяно-гороховий і маїсові киселі з Індії, отримані в обмін на танки, і замість чаю – пресоване вишневе листя. І коли мати розповідала, як у 1938 році купувала в магазині кренделі з маком, я ковтав слину і думав: "Як добре людям жилося в 1938 році".

А потім був кремлівський переворот і вторгнення в Чехословаччину. І нове переосмислення світу. І все це покоління моїх батьків переживало так само гостро, як я кінець 1980-х...

Світ, мабуть, завжди мчав на скаженій швидкості у майбутнє. І цілі покоління за ним не встигали. І було лише одне покоління, яке мало сміливість відповісти на його виклик. Одне і тільки одне. Те, яке на той час перебувало в розквіті інтелектуальних і фізичних сил, яке не було обтяжене минулими викликами часу.

"Кожне покоління, писав Арнольд Тойнбі, має і може відповісти лише на один цивілізаційний виклик. Лише на один. Потім воно має зійти з арени, поступившись іншому".

Виклик моїх батьків був у 1960-х, мій – у 1980-х, коли ми могли бігти поруч із бігом часу і не відчувати втоми.

Сьогодні тримати удар вам.

А ми... ми, як та моя бабця, скажемо: "Пережили минулі негаразди, переживемо й майбутні".

Євген Якунов
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-