13 вересня. Пам’ятні дати
Свято встановлено згідно з Указом Президента «Про День танкістів» від 29 серпня 1997 року, та відзначається у другу неділю вересня.
Україна по праву вважається однією з провідних танкових держав світу. Вона має багаторічну історію становлення та розвитку танкових військ, які є важливою складовою бойового потенціалу Збройних Сил України.
Як відомо, танк – броньована машина, призначена для знищення техніки, дотів, дзотів і живої сили противника. Перші танки з’явилися ще під час Першої світової війни. За своїми технічними характеристиками вони суттєво відрізнялися від теперішніх броньованих машин, але навіть своїм грізним виглядом справляли на супротивника вражаючу дію. Сталося це у 1916 році під час битви на Соммі – перші 32 машини застосували під час бою англійці.
На сьогодні збройні сили будь-якої з країн, яка серйозно ставиться до власної оборони, важко уявити без танкових з’єднань. Танкові війська володіють великою вогневою потужністю і ударною силою, високою мобільністю і надійним броньовим захистом. Вони призначенні для утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиттю ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захопленню важливих районів, рубежів і об’єктів. Танкові війська можна сміливо назвати «бронею» піхоти – без них піхотинці як без рук – не підуть у наступ і не зможуть утримувати здобуті позиції.
Російська збройна агресія щодо України багато чого змінила – вперше з часів Другої світової війни на території Східної Європи, а саме на східних кордонах України, відбувалися танкові бої. Українські танкісти брали активну участь у визволенні населених пунктів Донеччини і Луганщини, боях за Дебальцеве, Мар’їнку, Піски, Авдіївку; проявили себе воїни-танкісти і в жорстоких боях за Донецький аеропорт.
Чимало українських танкістів загинуло, захищаючи батьківщину, чимало з них нагороджено за виявлені мужність і героїзм.
Сьогодні ж в Україні вшановують пам'ять депортованих українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках. Ця пам'ятна дата встановлена відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2018 року, і відзначається кожної другої неділі вересня. Наприкінці Другої світової війни новий польський прокомуністичний уряд, продовжуючи політику міжвоєнного уряду націонал-демократів, поставив собі за мету мати моноетнічну державу, зачищену в різний спосіб від національних меншин, зокрема українців. Депортація українців із територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини, на яких вони споконвіку проживали, сталася внаслідок укладеної між УРСР і Польським комітетом національного визволення Угоди про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян із території УРСР. Договір передбачав виїзд українців до УРСР і повернення до Польщі поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 року були громадянами Польської держави. Територія, на якій відбувалась «евакуація», охоплювала землі Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств. Усю її поділили на 15 районів, у кожному з яких діяла окрема, так звана польсько-українська комісія. До повноважень цих комісій входило збирання заяв від місцевого населення, щодо виїзду, підготовка списків переселенців і евакуаційних карт, організація транспорту, тощо. Однак, акція, що мала бути добровільною, не знайшла особливого відгуку серед українців. Тоді польська влада вдалася до насильницьких дій - повна ліквідація українського шкільництва, будь-яких проявів організованого українського громадського життя, дискримінація українців під час проведення аграрної реформи, непосильні обов’язкові податки, знищення Української Греко-Католицької Церкви тощо. На першому етапі, що тривав від 15 жовтня до 31 грудня 1944 року вивезли понад 20 тис. українців, переважно мешканців Холмщини, що найбільше постраждала від антиукраїнських дій Польщі. Після Холмщини депортація продовжилась на Лемківщині, у Надсянні та Західній Бойківщині. На цьому етапі - від січня до кінця серпня 1945 року - переселили 229 685 осіб. З вересня 1945 року «евакуацію» проводили три спеціально підготовлені дивізії Війська Польського. На збори давалося лише кілька годин, при цьому люди залишали на покинутих місцях практично усе своє надбане добро – житло, майно, землю, худобу. Кілька разів термін виселення українців продовжували - і офіційно депортація закінчилася у червні 1946 року. Хоча зачистка тривала ще до кінця липня. Загалом у 1944-1946 рр., лише за офіційними даними, на територію УРСР було депортовано 482,8 тис. осіб. Очевидно, що реальна кількість вигнаних українців була більшою. У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада в ході Акції «Вісла» депортувала на північ і захід Польщі. Тоді впродовж кількох місяців було депортовано майже 150 тисяч українців. Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948 та 1951 роках.
Ювілеї дня:
217 років від дня народження Ізидора Жерара Гранвіля (1803-1847), французького графіка-карикатуриста. Прославився завдяки злободенним і гострим політичним карикатурам на бюрократію і буржуазію Франції, які друкувалися головним чином у сатиричному журналі «Карикатюр», а також ілюстраціями до «Мандрів Гуллівера» Джонатана Свіфта (1838), «Життя і пригодам Робінзона Крузо» Даніеля Дефо (1840). Помер у 44 роки у божевільні (не зміг перенести смерть дружини і дітей). Гранвіля вважають одним із попередників сюрреалізму (гравюра «Злочин і кара»). Художника вирізняла надзвичайно багата фантазія, тонка спостережливість, гумор.
147 років від дня народження Семена Горука (1873-1920), українського військового діяча, журналіста, отамана Легіону Українських Січових Стрільців і Української Галицької Армії. Закінчив Львівський університет. У довоєнний період був активним членом «Молодої України» та Християнсько-суспільної партії, редагував часопис «Руслан». Став одним з організаторів товариства «Сокіл» в Галичині. В роки першої світової війни – командир сотні, з листопада 1914 роек – куреня Легіону Українських Січових Стрільців. Стрілецькі військові підрозділи під командуванням Горука відзначилися в боях на горі Маківці. В листопаді 1918 входив до складу Українського Генерального Військового комісаріату, який очолив підготовку і проведення Листопадового повстання 1918 року у Львові. Семен Горук брав участь в українсько-польській війні 1918–1919 рр. і українсько-більшовицькій війні 1917–1921 рр. У квітні 1920 року був заарештований більшовиками. Загинув на Соловках.
Цього дня 1944 року народилася Жаклін Біссет (1944), англо-американська кіноактриса. Зажила слави у 60-80-х роках ХХ ст., передусім, завдяки зйомкам у фільмах «Тупик» (1966) Романа Поланського і «Американська ніч» Франсуа Трюффо. Нашому пересічному глядачеві більш відома за кінострічками «Дика орхідея» (хоча зіграла там не головну роль) та «Наполеон і Жозефіна». Крім того, знімалась у фільмах «Булліт», «Аеропорт», «Клас», «Убивство у Східному експресі», «Церемонія», «Бездна» та ін. Останнім часом актриса була задіяна в телевізійних проектах, найпомітнішим з яких став серіал «Частини тіла» (американська 100-серійна телевізійна драма з елементами чорного гумору, де йдеться про будні двох молодих американських пластичних хірургів, власників приватної клініки). Жаклін Біссет вважали однією з найвродливіших і найсексуальніших кіноактрис другої половини ХХ ст. Ця репутація закріпилася за нею після того, як на екрани світу вийшов пригодницький фільм «Бездна», в якому 33-річна актриса брала участь у підводних зйомках, плаваючи в одній лише футболці. Фільм мав неабиякий фінансовий успіх, що дало підстави головному продюсеру картини сказати: «…ця бісова футболка зробила мене справжнім багатієм». Сама акторка цінує в партнерах по знімальному майданчику, передусім, розум, шарм і сексуальність. «Я ціную інтелект… Так, але коли він без сексапильності, то я починаю нудьгувати. Адже це так важливо – хімія між людьми…», – ділиться роздумами Біссет в одному з інтерв’ю. Кінозірка відома також своїми бурхливими любовними романами. Серед її коханців були російський балетний танцівник Олександр Годунов і французький красунчик Венсан Перес, молодший від Жаклін майже на двадцять років.
Роковини смерті:
428 років із дня смерті Мішеля Ейкема де Монтеня (1533–1592), французького філософа, письменника, громадського діяча, «батька» сучасної есеїстики. Одержав класичну домашню освіту, закінчив колеж у Бордо, вивчав юриспруденцію в Тулузькому університеті. В 1581-1584 рр. – мер міста Бордо. Був знайомий з Генріхом Наваррським. Помер у 59 років. Головний твір Монтеня – «Проби» (в ориг. – «Есе»), містить думки, спостереження, враження від прочитаного (особливо від античних авторів) та пережитого; тут порушено теми виховання і навчання, слави й гідності, смерті й багатства тощо.
148 років із дня смерті Людвіга Андреаса Фоєрбаха (1804–1872), німецького філософа. У своїй творчості пройшов шлях одного з послідовників Гегеля до найпалкіших його критиків, що пізніше вилилося в самобутню філософську концепцію матеріалістичного спрямування, яка отримала назву «антропологічний матеріалізм». Упродовж деякого часу обіймав посаду професора Ерлангенського університету, з якого був звільнений після розкриття його авторства анонімної атеїстичної праці «Думки про смерть та безсмертя» (1830). Основні праці: «До критики філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» (1841), «Основні положення філософії майбутнього» (1843), «Сутність релігії» (1845), «Історія філософії Нового часу від Бекона Веруламського до Бенедикта Спінози» (1833) та ін.
