Загрози білоруської революції: ризик втручання і ризик розколу
У ті нечасті моменти, коли у російської медіаобслуги немає чіткого темника, вона змушена працювати більш-менш об'єктивно. Так довгий час було у білоруському випадку. Але в другій половині серпня російська пропагандистська машина стала на захист Лукашенка. Від колишньої невизначеності залишилися тільки рідкісні і боязкі нагадування, що «нехорошо бить и пытать людей, особенно женщин», а так – жорстка критика білоруської опозиції, рішуча підтримка силовиків, «порядка», Ordnung’а…
Слідом на бік режиму рішуче встала і дипломатична махина сталінського хмарочоса на Смоленській площі, в якому базується МЗС РФ. Донедавна висловлювання Сергія Лаврова були більш-менш акуратними. Але це лише до зустрічі з білоруським колегою у Москві 2 вересня. Суть того, що відбувається, різкість і хвацькість промов виявилися такими, що якби Сергій Вікторович був спортсменом або стендапером, то йому б із залу кричали: «Серёга, жги!» Популярний публіцист Ігор Яковенко дотепно назвав це дійство «Камеди МИД».
І от після цього поточний робочий сценарій російського втручання в справи Білорусі промальовувався досить очевидно.
БІЛОРУСЬКИЙ ПРОТЕСТ - І ТУТ ВСЮДИСУЩІ БАНДЕРІВЦІ
Отже, Сергій Лавров знайшов винуватців дестабілізації у Білорусі. І це не втома електорату від 26-річного правління однієї людини, не погіршення показників через вичерпаність радянської економічної моделі. Не масова садистська жорстокість під час придушення протестів і подальше небажання режиму йти на переговори. Ні, все інакше, і якраз українцям неважко здогадатися, хто винен. «Есть подтвержденные сведения, что подобная деятельность ведется с территории Украины. Там есть и «Трезубец» Степана Бандеры, и С14, есть «Национальный корпус», есть «Правый сектор». Все эти структуры активно занимаются провоцированием радикальных действий в Минске и других городах Белоруссии, финансируя соответствующие мероприятия, науськивая тех, кого они считают перспективными экстремистскими лидерами, к тому, чтобы они вносили силовые элементы в то, что происходит в ходе демонстрации в белорусской столице», – сказав Лавров на пресконференції після зустрічі з білоруським колегою Володимиром Макеєм.
Але це ще не всі подробиці. Він же заявив, що в Україні існують «лагеря подготовки таких экстремистов, по нашим (російським, – ред.) данным в Волынской области, в Днепропетровской области, и мы сегодня это обсуждали». «Я уверен, – добавил глава МИД РФ, – что наши спецслужбы должны этим заниматься более предметно, они в контакте друг с другом находятся. По нашим оценкам, порядка 200 экстремистов, натренированных на украинской территории, сейчас находятся в Белоруссии».
Упізнаєте? Та це ж ті самі 200 бойовиків, які, за словами Лукашенка, нещодавно ховалися по білоруських лісах і були російськими. Три з половиною тижні протестів, сварка Лукашенка з Україною і Заходом і – опля! - це вже українські екстремісти.
Але великою мірою зробленим заявам дивуватися нічого. Так, у першій половині 2020 року Москва могла загравати з частиною антилукашенківської опозиції. Однак, коли справа дійшла до революції, Кремль рішуче став на бік антинародного режиму і проти народу, поки ще налаштованого до Росії загалом позитивно. При цьому дискредитація білоруського протесту, мало в чому схожого на український, буде йти, тобто, вже йде за українським варіантом. А якщо це не збігається з білоруською реальністю,.. що ж, тим гірше для реальності. Тепер російське і білоруське ТБ (з російськими ж фахівцями) випинатимуть неіснуючу агресивність білоруського протесту.
«ОБЩЕНАЦИОНАЛЬНЫЙ ДИАЛОГ» ПІД НАГЛЯДОМ КРЕМЛЯ
Однак вузький коридор для подальшого пропагандистського маневру все ж залишили - у вигляді кількох позитивних тез про нелукашенківську Білорусь. Ось, приміром, хвалебне слово Лаврова з приводу репортажів з Білорусі головного журналіста путінського пулу Андрія Колесникова: «Там очень много интересных наблюдений, когда молодежь объясняет, почему они вышли на эту площадь, почему они хотели бы, чтобы их голос был услышан. Судя по материалам «Коммерсанта» и других наших СМИ, это действительно мирные люди, которые просто хотят, как я уже сказал, быть услышанными».
Але це про тих, хто залишився на волі. А от з приводу тих учасників мирного протесту, яких білоруські «хапуны» и «тихари» затримали, заднім числом буде говоритися, що вони екстремісти, які замишляли недобре. Або, за Лавровим, «люди, которые очень заинтересованы, чтобы эти мирные протесты сорвались в конфронтационную спираль». І вже їх будуть підшивати до вогнетривких «визиток Яроша».
Досить довго Лавров говорив і про білоруську Координаційну раду, русофобію, яка в ній панує. Зокрема, нібито в одного з членів КР (а їх, нагадаю, вже кілька тисяч) була така заява: «Русский – это народ-подлец. Белоруссия никогда не была Россией, Белоруссия всегда была Польшей». (Дивні цитати, але тут, мабуть, треба почекати білоруських журналістів і культурологів, який зможуть пояснювати - що це, звідки взято і з якого контексту вирвано, або ж просто вигадано).
Але за всієї критичності Лавров не заперечував можливість спілкування Москви з КР або чимось на зразок неї. Але от яка умова: «Мы считаем, что нам ни к чему встречаться с представителями, до тех пор, пока они не сформируют свою структуру в соответствии с законодательством Республики Беларусь. Мы работаем с оппозицией в разных странах, но с той, которая сама функционирует в легальном, правовом поле». Тобто, Росія погоджується спілкуватися з якоюсь опозицією, але тільки такою, яка буде легалізована у правовому полі, контрольованому сьогодні «президентом Лукашенко».
Про що ж можуть бути ці переговори (мабуть, за посередництва Москви). Про це Лавров на пресконференції казав двічі, заходячи з різних боків (підтвердження того, що це на сьогодні активний кремлівський сценарій): «Убеждены, что при продвижении инициатив, выдвинутых Президентом А. Г. Лукашенко (Лавров вкотре підтвердив, що Росія вважає білоруські «президентские выборы состоявшимися», - ред.) по проведению конституционной реформы в рамках общенационального диалога, с привлечением тех рабочих на промышленных предприятиях, которые недавно посещал президент Белоруссии, студентов и тех самых молодых людей, которые мирно гуляют по улицам Минска (но только чтобы они не нарушали закон), этот процесс весьма перспективен. Нужен общенациональный диалог, к которому руководство Белоруссии готово». (Вражає, як впевнено міністр однієї країни говорить про готовність до діалогу керівництва іншої, це називається – «уважение суверенитета»).
Варто зазначити, як часто і з якого приводу Лавров згадував Лукашенка на пресконференції. Три рази і весь час у контексті «общенационального диалога» щодо обговорення конституційної реформи – показово. До речі, «общенациональный диалог» під наглядом Кремля ... Це вам нічого не нагадує, скажімо, на прикладі України?
ПРИМУС ДО ДІАЛОГУ ПРИ ВІДСІЧЕННІ ПРОЗАХІДНИХ СИЛ
Тож багато чого прояснилося. Залишаються лише кілька питань, на яких поки немає відповіді. Перше - в якій формі збирається Росія утримувати на плаву потопаючу лукашенківську економіку. Поки що найбільш реалістичним видається варіант відхоплення і завантаження найприбутковіших білоруських підприємств і галузей (Схоже, що візит російського прем'єра Мішустіна, у минулому головного податківця РФ, – це своєрідна «инвентаризация описываемого имущества»). Друге - Москва збирається форсувати політичну інтеграцію/приєднання Білорусі чи готова почекати для блезіра.
В іншому ж кремлівський план щодо Білорусі зрозумілий... Лукашенко - обраний президент. Білоруські силовики ні в чому не винні (і не будуть винні надалі), уся вина на екстремістах. Це стартові умови для початку переговорів. При цьому суб'єкти для діалогу з владою (представники робочих колективів, а також молоді, студентства) будуть ще проходити тест на відсутність русофобії і за його результатами затверджуватимуться Москвою. Суть переговорів - нова Конституція. (Поки не зовсім зрозуміло, яку роль в цій схемі буде відігравати і ким стане після закінчення загальнонаціонального діалогу «президент Лукашенко». Але тут, мабуть, багато чого проясниться після його приїзду до Путіна в Москву, який має відбутися «в первой половине сентября»). Москва стоїть на таких рішеннях, і продавлюватиме їх у Білорусі, поки, як вона сподівається, білоруський протест не виснажиться. Мета Росії - підконтрольна Білорусь з контрольованими виборами; при цьому і надалі асимільована, без надій на національне відродження.
А негативне ставлення до Росії та її влади, яке з'являється в країні через підтримку Лукашенка і силовиків, Кремль сподівається пом'якшити за допомогою масованої пропаганди. Там упевнені, що це вдасться, і мають для цього певні підстави. Якщо в Грузії та Україні пропаганда проросійських сил і телеканалів про «усталость от войны и противостояния» виявилася доволі ефективною, то у Білорусі має спрацювати теза про «усталость от протеста». Нехай не відразу. Але в Москві готові грати в довгу. Так, поки московські пропагандисти на білоруському ТБ незручні і незграбні. Але дайте їм час, вони освояться, вловлять місцеву специфіку, дадуть красиву картинку, енергійний монтаж, підучать місцеві, добре підібрані кадри. Для білоруського глядача, який втомився від ТБ кімірсеновського типу, це може виявитися досить привабливим видовищем.
При цьому Кремль спочатку відсікає білорусів від можливості радикалізації протесту, заздалегідь оголосивши більш рішучі дії «бандеровщиной», яка буде жорстко припинятися з використанням усіх наявних сил. (На 4 вересня анонсований ще один терміновий візит – Міноборони Білорусі їде до Москви).
Не менш важливою є робота з опозицією. За підсумками зустрічі Лавров - Макей вже трохи по-іншому дивишся на подію, яка сталася на початку тижня.
Що приємно дивувало у білоруському протесті тих, хто знайомий з російською опозицією останніх десятиліть? Уміння об'єднуватися, знаходити компроміси, відсутність прагнення винести наверх свою фігуру або ватажка своєї політичної сили. Об'єднаний штаб з «тремя грациями»: Тихановська – Колесникова – Цепкало. Єдиний опозиційний кандидат у президенти, який каже, що єдина мета - перемогти на виборах і одразу ж зайнятися тим, щоб підготувати нові, істинно вільні і демократичні. На тлі чвар в російській опозиції усе це видавалося дивом.
«ВСЕ ГОВОРЯТ, ЧТО МЫ В/МЕСТЕ… НО НЕМНОГИЕ ЗНАЮТ, В КАКОМ»
Але у понеділок ввечері пролунав перший тривожний дзвінок. В Ютубі Віктора Бабарика був викладений ролик, в якому сам Бабарико, а також Марія Колесникова у склеєних послідовно зверненнях оголосили про створення партії «Вместе». Як пояснила наступного дня Колесникова, свою частину виступу Бабарико записав у червні, незадовго до арешту. І от зараз було вирішено, що саме час це звернення випустити…
Що ж з ним не так? Багато чого, майже все. По-перше, Бабарико у зверненні-«консервах» говорить про програні вибори, по-друге, про першочергову важливість «конституционной реформы», по-третє, про об'єднання громадянських ініціатив за допомогою створення партії «Вместе». Чи треба довго пояснювати катастрофічну несвоєчасність подібних заяв? В реальності - не червневої, а вересневої – вибори не програні опозицією, а сфальсифіковані владою; ідея «конституционной реформы» просувається Лукашенком і Кремлем для відволікання від усіх інших вимог; рівень громадянської активності у Білорусі найвищий, і вже є Координаційна рада, тому саме зараз створення вузькопартійної структури «Вместе» – крок, який сприяє поділу протесту.
Ще гіршими були пояснення Колесникової, які слід за цим дали ЗМІ. Вона сказала, що Об'єднаного штабу тепер фактично не існує, серед іншого і тому, що Тихановська поїхала до Литви, а Цепкало – до Польщі. Лише вона, Колесникова, залишилася у Білорусі і тому має право на більше. Колесникова - недосвідчений політик і не розуміє, що в політиці, як і у будь-якому мистецтві, є речі, які, якщо їх проговорити прямо, в лоб, втрачають вагу. Позиція «Колесникова, оставшаяся в Беларуси» виглядала виграшно, поки вона сама про це не говорила. Але коли вона акцентує увагу на цьому, то тим самим породжує (або у когось підсилює) сумніви: а чим пояснюється така її сміливість і невразливість у диктаторській країні?.. Також Колесникова скромно заявила, що дозріла до того, щоб стати національним лідером. При тому, що поки таким за замовчуванням вважається єдиний кандидат у президенти Тихановська, яку змусили до виїзду з країни. Тим більше погано, деструктивно виглядає ця заява напередодні виступів Тихановської у Радбезі ООН (4 вересня) і ПАРЄ (8 вересня).
Природно, що Тихановська висловила незгоду з основними тезами Бабарико - Колесникової (намагалася, за можливістю, пом'якшити свій виступ). На щастя, на цьому суперечка поки затихла. І Колесникова як би очистилася подальшою заявою про намір «выяснить у белорусских властей цель визита в Минск премьер-министра России Михаила Мишустина». Але «осадочек остался» - перетягування ковдри на себе в умовах, коли до перемоги ще далеко. І дуже важливим є питання: а хто, які радники підказали Колесниковій випустити це звернення?.. Хочеться вірити, що білоруська опозиція берегтиметься від подібних розкольницьких ініціатив. Хоча Кремль, як ми знаємо з російського досвіду, почне їх ініціювати і просувати – особливо енергійно, коли більш точно визначиться, хто тут місцевий Медведчук і Шарій.
Що тут скажеш. Пісня Віктора Цоя «Перемен! Мы ждем перемен» стала одним з гімнів білоруської революції. Дуже не хочеться, щоб її похоронним маршем стала інша пісня Цоя – «Бошетунмай». А в ній є такі слова: «Все говорят, что мы в/месте… Все говорят, но немногие знают, в каком».
Олег Кудрін, Рига.
Перше фото: TUT.BY
