29 серпня. Пам’ятні дати

День встановлений «На підтримку ініціатив громадськості та з метою гідного вшанування пам'яті військовослужбовців і учасників добровольчих формувань, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, увічнення їх героїзму, зміцнення патріотичного духу у суспільстві...» відповідно указу Президента від 23 серпня 2019 року.

Саме на ці серпневі дні 2014 року припав пік Іловайської трагедії, коли в результаті протистояння російським військам, українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення.

Як відомо, бої за важливий стратегічний об’єкт Донбасу - місто Іловайськ, тривали з середини серпня. Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, але тут втрутилася російська армія.

В ніч з 23 на 24 серпня 2014 року відбулось наймасштабніше пряме вторгнення збройних сил країни-агресора на територію України. У плани Москви не входило здавати важливий стратегічний пункт, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська. На момент вторгнення сили ЗС РФ складалися з дев’яти батальйонно-тактичних груп: 3500 осіб особового складу, до 60 танків, до 320 БМД (БМП), до 60 гармат, до 45 мінометів та 5 протитанкових ракетних комплексів.

Вже 24-25 серпня батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б» потрапили в оточення ворога.

28 серпня становище наших військових стало критичним. Між керівництвом АТО та Генштабом ЗС РФ відбулися переговори щодо надання гарантій безпечних гуманітарних коридорів для виходу з оточення українських військових за узгодженими маршрутами.

Граючи роль миротворця, президент Росії Володимир Путін, 29 серпня запропонував підконтрольним Росії незаконним збройним формуванням відкрити для українських військових гуманітарний коридор, яким би вони могли вийти з оточення. Насправді путінський «зелений коридор» став для наших військових справжньою дорогою смерті, адже тоді загинуло чимало українських військових.

Впродовж цих років тривають дискусії та ведеться слідство щодо цієї трагедії. Дані про втрати різняться й по сьогодні. Так, за офіційними даними, під час Іловайської операції і подальшого розстрілу в так званому «зеленому коридорі» 366 українських воїнів загинуло, 429 - отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 - потрапили у полон.

Крім того, сьогодні, в останню суботу серпня в Україні відзначається День авіації – спільне свято військових та цивільних авіаторів та працівників авіаційної промисловості і  транспорту. Свято встановлено згідно з Указом Президента від 16 серпня 1993 року. Крім цього дня в Україні, у першу неділю серпня, відзначається День Повітряних Сил Збройних Сил України.

Історія світової авіації тісно пов’язана з українською землею. Тут творили конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Імена киян Ігоря Сікорського та Дмитра Григоровича стали всесвітньо відомими завдяки збудованим літальними апаратами. Безстрашні українські льотчики-аси Костянтин Арцеулов і Володимир Дибовський зуміли «приборкати» пострах перших авіаторів – штопор. Мужній і талановитий пілот Євграф Крутень заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на які спираються і сьогоднішні прийоми повітряного бою. В Одесі промисловцем Артуром Анатра був створений один із перших у Російській імперії авіаційних заводів.

Сьогодні Україна входить до десятки країн, що мають замкнутий технологічний цикл створення і виробництва авіатехніки.

Ювілеї дня:

152 роки від дня народження Людмили Старицької-Черняхівської (1868-1941), української письменниці, літературного критика, громадської діячки. Народилась в сім’ї відомого письменника і громадського діяча Михайла Петровича Старицького та Софії Віталіївни Лисенко – рідної сестри композитора Миколи Лисенка. Перу Старицької-Черняхівської належать поезії, оповідання, драматичні твори, зокрема «Останній сніп», «Милость божа», «Каїн і Авель», «Напередодні», «Розбійник Кармелюк», історичний роман «Перед бурею». Численні праці письменниці присвячені творчості Коцюбинського, Лесі Українки, Садовського. Однією з перших вона привітала талант Максима Рильського, прорецензувавши його збірку «На білих островах». По смерті Миколи Лисенка вона очолювала літературно-мистецький клуб «Родина», належала до Товариства українських поступовців, партії соціал-федералістів, була членом Центральної ради, однією з організаторок Спілки українок, учасницею Собору української автокефальної православної церкви 1921 року. У 1929–1930 рр. розпочався політичний процес «Спілки визволення України», сфабрикований з метою знекровлювання української інтелігенції. До слідства було притягнуто й Людмилу Старицьку та її чоловіка. Майже півроку вони просиділи в Харківській в’язниці, очікуючи суду й вироку. У червні 1930 їх звільнили, засудивши «умовно». На початку 1938 року було заарештовано і розстріляно доньку письменниці – поетесу й перекладачку Вероніку (Рону) Черняхівську. З туги помер чоловік. 20 липня 1941, коли вже під Києвом стояли німецькі дивізії, 73-річну письменницю знову було заарештовано. Разом із сестрою Оксаною Стешенко, академіком Агатангелом Кримським та ще кількома київськими інтелігентами її вивезли до Харкова, далі етапом у Валуйки, а звідти, вкинувши в товарняк, повезли за Волгу. Десь по дорозі до Казахстану й обірвався життєвий шлях Людмили Старицької-Черняхівської.

145 років від дня народження Лонгина Цегельського (1875-1950), українського громадсько-політичного діяча, дипломата, адвоката, журналіста, видавця. Народився у Кам’янці-Струмиловій (Галичина) в сім’ї церковного і громадського діяча (майбутнього генерального вікарія митрополита Андрея Шептицького). Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Під час навчання брав найактивнішу участь у національному русі, був одним з організаторів студентських виступів у Львівському університеті (1901) і селянських страйків (1902) в Галичині. Лонгин Цегельський входив до складу бойової управи Українських Січових Стрільців, обирався депутатом австрійського парламенту (1910-1918) і галицького сейму (1913-1914). З листопада 1918 року – член Української Національної Ради – вищого органу влади новоутвореної Західно-Української Народної Республіки, державний секретар (міністр) внутрішніх справ і заступник державного секретаря закордонних справ ЗУНР. 1 грудня 1918 року він разом з Левицьким від імені уряду ЗУНР підписав попередню угоду з Директорією УНР про об’єднання двох українських держав у єдину соборну Українську Народну Республіку. Був особисто знайомий з президентом Чехо-Словацької республіки Томасом Масариком, вів з ним переговори щодо допомоги Чехо-Словаччини Україні (на переговорах чехи висловили бажання придбати галицьку нафту, нафтопродукти і збіжжя та засвідчили готовність поставити Україні 600 вагонів вугілля, зброю, промислові товари). У 1919-1920 роках Цегельський був керуючим справами державного секретаріату зовнішніх справ Західної Області УНР і одночасно – заступником міністра закордонних справ УНР. У 1920-1921 роках був послом ЗУНР у США, де й залишився згодом в еміграції. Протягом багатьох років працював у часописі «Америка» (Філадельфія), з 1943 року був її редактором. Залишив ряд історичних праць і мемуарів, деякі з них («Спогади» та «Від легенди до правди») є цінним мемуарним джерелом вивчення історії зовнішньої політики УНР і ЗУНР.

Цього дня народився Майкл Джексон (1958-2009), американський співак, одна з найяскравіших зірок світового шоу-бізнесу, «король» поп-музики 2-ї половини ХХ століття. Майкл Джексон став популярним у віці 12 років як соліст дитячого гурту «П'ятірка Джексонів», а згодом став одним із комерційно найуспішніших сольних артистів в історії. В активі Джексона тринадцять премій «Греммі», стільки ж разів він піднімався зі своїми піснями на перший щабель американських чартів продажів. Двічі його ім'я занесене в Зал слави рок-н-ролу - як учасника «П'ятірки Джексонів» (1997) і як сольного виконавця (2001). В середині 1980-х у співака проявилася генетична хвороба — порушилася пігментація шкіри. Джексон зробив кілька пластичних операцій з пересадки шкіри, був змушений уникати сонячного проміння і регулярно приймати знеболюючі препарати. У 1993 році співака звинуватили в розтлінні 13-річного хлопчика, який був гостем в його будинку, і, незважаючи на припинене кримінальне переслідування, конфлікт було залагоджено виплатою компенсації у 25 млн доларів. Аналогічне звинувачення було висунуто проти Джексона і в 2003 році — після скандального судового процесу в 2005 році, він був виправданий за всіма пунктами звинувачення. На літо 2009 року у Джексона були заплановані кілька концертів. 25 червня 2009 року у своєму домі в Лос-Анжелесі від фатальної комбінації препаратів, наданих особистим лікар, Майкл Джексон помер. Через тривале розслідування смерті артиста публічна церемонія прощання, яка транслювалась на весь світ по ТВ та інтернету, відбулась у Лос-Анжелесі лише 7 липня за присутності 20 тисяч чоловік, після чого тіло було забране сім'єю і поховане на кладовищі «Форест Лаун» 3 вересня 2009 року.

Роковини смерті:

День пам’яті Григорія Тютюнника (1920-1961), українського прозаїка та поета. Брат іншого відомого українського письменника Григора Тютюнника. Творчий доробок митця складають збірка оповідань «Зорані межі» (1950), повість «Хмарка сонце заступить» (1957), поетична збірка «Журавлині ключі» (1963). Найвідомішим твором письменника став роман «Вир», який посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання й відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору. Саме за «Вир» письменник був удостоєний Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1963; посмертно). А ще роман вирізняється надзвичайно досконалим мовним стилем – учителі часто використовують його уривки для диктантів. Народився Григорій Тютюнник в селі Шилівка на Полтавщині. У 1938 році вступив до Харківського університету, але навчання перервала війна. Добровольцем пішов на фронт, був двічі важко поранений, декілька разів тікав з ворожого полону, брав участь у діях партизанських загонів на території Кіровоградщини та Чехословаччини. Після війни був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну літературну діяльність. До кінця життя пам’ятав про війну – лікарі так і не змогли видалити осколок біля серця. Від тих воєнних ран і помер – наприкінці серпня 1961-го, 42-річним. У 2000 році в рідному селі Григорія та Григора Тютюнників було створено музей.