2 січня. Пам’ятні дати

Як відомо, 1648 рік став для війська Хмельницького досить успішним: перемоги у битвах під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями. На початку жовтня гетьман здійснив демонстраційний рейд до Львова і Замостя, з яких було узято велику контрибуцію, а потім рушив до Києва.

2 січня 1649 року Хмельницький тріумфально увійшов в Київ через Золоті ворота. Місто зустрічало його як героя - визволителя України. Серед сотень киян, які вітали гетьмана, були єрусалимський патріарх Паісій, київський митрополит Сильвестр Косів, професори і студенти Києво-Могилянської колегії.  Патріарх у привітальній промові називав гетьмана не інакше як «пресвітлим володарем й князем Руси».

У лютому 1649 року у Переяслав прибуло польське посольство, якому вдалося укласти перемир'я, погодившись визнати владу гетьмана на більшій частині українських земель. Проте, це коротке перемир’я закінчилося вже влітку. І цього разу Хмельницького чекали перемоги: у червні, під Збаражем, було розбите військо Яреми Вишневецького, а у серпні 1649 року, під Зборовом - 30-тисячна польська армія на чолі з королем Яном II Казимиром.

Наслідком цих перемог стала укладена з королем Речі Посполитої угода, яка серед іншого визнавала автономність гетьманської влади у межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств і східних районів Волині та Поділля до ріки Случ. Попереду були битви під Берестечком та Батогом. У жорстоких боях Україна під проводом Богдана Хмельницького виборювала власну державність.

Ювілеї дня:

Цього дня народився Платон Симиренко (1821–1863), і український цукрозаводчик, меценат української культури ім’ям якого названо найвідоміший український сорт яблук. Платон Симиренко був одним із керівників фірми «Брати Яхненки і Симиренко», заснованої його батьком, Федором Степановичем Симиренком. Симиренки походили з козацького роду Семиренких, тобто Семируких, від старовинного слова «ренка» - рука. Жили здавна на Платоновому хуторі між Млієвом і Городищем на Черкащині. Рід був козацьким, але за Катерини ІІ його закріпачили: позбавили маєтку і вольностей. З кріпацтва родину викупив Федір Симиренко, який працював на Вільшанських млинах і заробив на тому чималі гроші. Мати Платона Федоровича – Анастасія Яхненко, теж була донькою колишнього кріпака з роду смілянських козаків Яхно. Її батько (Платонів дід) змолоду будь-що прагнув вирватися з кріпацької неволі, багато працював, вичинював шкури, шив взуття, тримав баштани. Згодом він здійснив заповітну мрію. Шлюб Федора з Анастасією був міцним єднанням двох працьовитих і волелюбних українських родин. Після одруження брати Анастасії, які орендували два млини у Смілі і торгували шкірою, запросили Федора у свою спілку. Він уніс свою частку паю, і такою родинною спільнотою утворилася фірма Яхненків і Симиренків. Це сталося приблизно у 1815-1820 році. Офіційно ж фірму було створено 14 липня 1858 року, коли вона вже мала дуже великі обороти, і необхідність у юридичному її оформленні стала нагальною. У Федора Степановича й Анастасії Михайлівни народилося двадцять двоє дітей, щоправда, лише 8 дожили до дорослого віку. Найстаршим був Платон. Хлопець закінчив пансіон Золотова в Одесі, хотів вступати до московського університету, але батько зажадав, щоб він залучався до справ фірми. Коли Платон познайомився з сімейною справою, у нього виникла ідея не тільки торгувати цукром, але й самостійно його виробляти. Платона відправили за кордон для детального ознайомлення з цукровиробництвом. Він вивчав технологію найкращих заводів Франції та Німеччини, і їх прогресивність його вразила – здавалося, реалізувати щось подібне в Україні неможливо. Але повернувшись додому, Платон вмовив родину приєднати до загальної справи виробництва цукру і, як з’ясувалося згодом, це стало новим щаблем успіху сімейного бізнесу. Фірма Яхненків-Симиренка заснувала перший у Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод. У 1839 році розпочалось його будівництво у Ташлику, а Платон Федорович поїхав на чотири роки з України, щоб здобути освіту в Політехнічному інституті в Парижі. Свою роботу цукроварня розпочала у 1843 році. Для роботи на заводі було запрошено з Франції близько 30 кваліфікованих спеціалістів разом із їхніми родинами. Виробництво було повністю оснащене передовою західноєвропейською технікою і реалізовувалося на парових двигунах – вперше на той час у імперії. У 1850 році Платон Симиренко одружився з Тетяною Овчинніковою – дочкою відомого громадського діяча Івана Овчиннікова, який був тоді головою Одеської міської думи, купцем Першої гільдії, мільйонером. Зв’язок з такою родиною зробив Симиренків ще впливовішими у Росії загалом і в Одесі зокрема. Старший син Платона Федоровича і Тетяни Іванівни - Лев, який став одним із видатніших спеціалістів-помологів, сорт яблук, вирощений його батьком, дослідить і назве Ренетом Зеленим Платона Симиренка.

178 років від дня народження Тадея Розеславовича Рильського (1841–1902), відомого українського культурно-освітнього діяча і етнографа, економіста, батька Максима Рильського. Випускник Київського університету (саме там потоваришував з Володимиром Антоновичем). Належав до Старої громади. Підтримував тісні зв’язки з Миколою Лисенком, Володимиром Короленком. Створив у своєму будинку в с. Романівці школу, де вчителював майже 20 років. Автор статей у журналі «Основа», розвідок про українські народні звичаї, побут тощо в «Киевской старине» і статей у «Записках Наукового товариства імені Шевченка», опублікував спогади сучасника про Коліївщину (1887; цікаво, що свого найменшого сина, майбутнього знаного поета, він назвав на честь Максима Залізняка). Автор популярних брошур для народного читання. Високу оцінку діяльності Тадея Рильського дав Іван Якович Франко. «…Як високоідеальний чоловік і чесний характер, як один з немногих поляків, що цілим своїм життям доказали серйозність своєї любові до рідної України і її народу, лишиться Т. Рильський живим у нашій пам’яті» (І. Франко, «Пам’яті Тадея Рильського»). Ховали Тадея Рильського за стародавнім українським звичаєм. Труну, вкриту червоною китайкою везли на чотирьох парах сірих хазяйських волів. Провести його в останню путь прийшло багато люду – як місцевих жителів, так і гостей з усієї України. Приїхало чимало інтелігенції з Києва. «Гордість наповнює серце при думці, що я син того Тадея», - казав на схилі віку Максим Рильський про свого батька.

Цього дня народилася Віра Вовк (справж.– Селянська Віра Остапівна; 1926), знана українська поетеса, літературознавець, прозаїк, драматург і перекладач у Бразилії. Пише українською, німецькою і португальською мовами. У перекладацькій діяльності послуговується англійською, французькою, іспанською, португальською, німецькою, латиною і старогрецькою. Учасниця Нью-Йоркської літературної групи. Народилася у Бориславі (українські землі довоєнної Польщі, тепер Львівська область) в родині лікаря й археолога. Виростала на Гуцульщині в містечку Кути. Навчалася в гімназії у Львові, потім у середній дівочій школі ім. Клари Шуманн у Дрездені. В еміграції з 1945 року (Німеччина, Бразилія). Студіювала германістику, славістику, музикологію у Тюбінгенському університеті. З 1949 року разом з матір’ю переїхала до Ріо-де-Жанейро, де закінчила університет, стажувалася також у Колумбійському (Нью-Йорк) і Мюнхенському університеті, де вивчала і порівняльне літературознавство. Здобула науковий ступінь доктора філософії. Професор німецької літератури в Державному Університеті Ріо-де-Жанейро. З 1957 – завідувачка кафедрою германістики цього університету. Автор збірок «Меандри», «Мандаля», драматичної поеми «Триптих», п’єси «Іконостас України». Зокрема, переклала на українську твори Фрідріха Дюренматта, Федеріко Гарсія Лорки, Поля Клоделя. Лауреат Шевченківської премії 2008, котрої удостоєна за книги: «Поезії» (2000), «Проза» (2001), «Спогади» (2003), «Сьома печать» (2005), «Ромен-зілля» (2007), а також переклади української класики та творів сучасної літератури португальською мовою. Активно пропагує українську культуру, мову, красне слово, втім, є противницею «шароварництва». Виступала з літературними доповідями, лекціями й авторськими вечорами у Нью-Йорку, Вашингтоні, Філадельфії, Клівленді, Чикаго, Детройті, Торонто, Монреалі, Оттаві, Ванкувері, Лондоні, Парижі, Римі, Мадриді, Мюнхені, Буенос-Айресі, Києві, Львові. Її подвижницька наполеглива праця на чужині впродовж багатьох десятиліть – неоціненна.

Сьогодні ж день народження у Галини Яблонської (1928), української актриси. Народилася Галина Яблонська в Умані на Черкащині. Дебютувала 1936 року на сцені Вінницького державного театру в ролі Топсі у п'єсі «Хатина дяді Тома». Грала на сценах обласних театрів Могильова-Подільського, Вінниці та Дніпра. З 1951 року актриса Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка. Зіграла головні ролі у виставах «Безталанна» Івана Карпенка-Карого (Софія), «Макбет» Вільяма Шекспіра (Леді Макдуф), «Маруся Богуславка» (Маруся) та «Не судилось» (Катря) Михайла Старицького, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка (Галя),«Jean Louis DavidПлатон Кречет» Олександра Корнійчука (Ліда), «Фараони» Олексія Коломійця (Катерина), «Самотня леді» Ігоря Афанасьєва (Олеся Богданівна) тощо.

Роковини смерті:

День пам’яті Оксани Мешко (1905–1991), відомої української правозахисниці, учасниці національного відродження 60-х; члена-засновника Української Гельсінської групи. «Вона була рухливим нервом нашого національного життя, супутником і вірним помічником тих, що берегли честь українського імені в роки ганьби й духовного занепаду. За мірою винесених ударів, за надлюдською витривалістю вона - людина виняткова навіть на дорогах української Голгофи». (Євген Сверстюк про Оксану Мешко).