Захищати авторів, або Для чого Україні профспілка представників музіндустрії

Захищати авторів, або Для чого Україні профспілка представників музіндустрії

Блоги
Укрінформ
Маємо неодмінно виробити власну, українську модель того, як дієво захищати авторське право

Україна поступово приходить до розуміння того, що авторське право — то не просто гучне юридичне формулювання, а один із чинників, який впливає на імідж держави у світі. І це таки не перебільшення. Наприклад, у своєму спецзвіті 301 Торгове представництво США (USTR) наголошує, що однією з головних проблем в Україні досі залишається відсутність ефективних засобів боротьби з масштабними порушеннями авторських прав.

А це значною мірою тому, що “поступове розуміння” в нашому випадку означає “вкрай повільне” та “не для всіх”. Бо поки що чимала кількість користувачів не квапиться активовувати в собі за замочуванням повагу до авторів.

Чомусь одного дня нам здалася цілком прийнятною думка, що продукт чиєїсь інтелектуальної праці — то автоматично надбання всього людства, яке мусить йому дістатися задарма. Тому-то нам так подобаються піратські сайти, де можна скачати що завгодно, у будь-якій кількості та ще й у найліпшій якості. А от скарги авторів і правовласників — навпаки — видаються чимсь таким, що межує з неподобством. Звісно, поки ми самі не стаємо тими самими авторами. Бо лише тоді усвідомлюємо, що стати ними — непросто від слова “зовсім”. А ще складніше зробити так, аби твоє дітище приносило тобі прибуток, на який ти маєш повне право. І от саме із захистом цього права у нас — ледь не біда. Так, держава ніби й робить усе можливе — маємо й законодавчу базу відповідну, але автори все одно виявляються незахищеними.

У цьому блозі я дещо звужу “коло пошуку” і зупинюсь на тій частині з них, які представляють українську музичну індустрію, або так званий “шоу-бізнес”. І одразу – реверс до тези про незахищеність авторів. Генеральний продюсер агенції Secret Service Entertainment Agency Михайло Ясинський, який співпрацює на сьогодні з Олею Поляковою, Tayanna, Jerry Heil, Аланом Бадоєвим і Максом Барським, називає ситуацію «виживання» авторів і виконавців в Україні «глобальною халтурою», тому що вони все ж залишаються «багато в чому некомпетентними».

генеральный продюсер украинской компании Secret Service Entertainment Agency
Генпродюсер української компанії Secret Service Entertainment Agency

«Поки вся ця сфера в Україні перебуватиме в такому стані, це відображатиметься не тільки на рівні взаємодії органів влади з представниками індустрії, а й тих людей, які могли би її змінити. Так, щоразу, коли я хочу залучити фахівця, який міг би поділитися хорошим бізнес-досвідом, він зазирає до цеху наших авторів і виконавців, і врешті, розводить руками, мовляв, не бачить середовища, в якому може бути ефективним і захищеним, тому що всі люди, які працюють у цій сфері, не є захищеними», – зазначає Ясинський.

Погоджуючись із ним, ловлю себе на думці й про те, що в юридично-правовому плані наш шоубіз досі проходить етап «сліпого кошеняти». Тоді як у творчому ми зробили досить потужний ривок уперед, зокрема, за останніх років із п’ять.

Але повернімось до наших «але». Мало хто заперечить, що бодай раз у житті безкоштовно завантажував із Інтернету пісні улюблених виконавців. При цьому ще менший відсоток таких юзерів справді вважають, що ті, хто написали музику й тексти до цих композицій, заспівали їх, зробили до них аранжування, цілком виправдано претендують на свій шматочок хліба з маслом у вигляді авторської винагороди. Це, власне, стосується й тих випадків, коли ці ж музичні твори ми чуємо у кав'ярнях, магазинах або під час різного роду публічних заходів. Бо здебільшого дозволу на те, щоб “крутити” модний трек фоном, ніхто ні в кого не запитує. І, відповідно, не прагне платити за це.

Тому-то фінансова успішність авторів далеко не завжди залежить від натхнення. Ба більше: в умовах ринку невгамовні музи мусять перевтілюватися на  безкомпромісних менеджерів, які б не лінувалися подеколи навіть вибивати роялті. До такого висновку приходжу після спілкування з українським виконавцем і сонграйтером Владом Дарвіним, чиїми “візитівками” стали зокрема пісні “Жизнь продолжается” у виконанні Тіни Кароль і “Ти найкраща”, яку він заспівав у дуеті зі співачкою Alyosha (хоча Влад написав далеко не дві пісні, звісно ж).

Влад Дарвін & Alyosha
Влад Дарвін & Alyosha

“Сподіваюся, що сьогодні в Україні є хоча б декілька успішних артистів, які самі пишуть для себе пісні та заробляють на авторській винагороді достатньо, аби постійно реінвестувати у свою творчість. Це результат не лише створення якісного матеріалу, а й кропіткої праці менеджерів. Я поки що шукаю шляхи, як вирівняти витрати і прибутки”, — зауважує композитор.

Також він звертає увагу й на інший бік, із яким доводиться мати справу авторам, котрі пишуть пісні для інших виконавців. Це вже такі собі підводні камені шоу-бізнесу, про які, тим не менш, цікаво й важливо знати. Дарвін пояснює, що зазвичай артисти та їхні менеджери схиляють авторів до того, щоби вони повністю відчужували права на власні пісні та фонограми.

“Виходить, що автор живе від продажу до продажу. Пісня, яку він написав, жодним чином не працює на нього, на його матеріальний статок. Саме тому в нашій країні по-справжньому успішними можуть бути лише ті автори, що володіють правами на свої пісні”, — підкреслює мій співзасновник.

Зрештою, на тому, що договір відчуження мусить бути для автора цілковитим “табу”, наголошують в Українському агентстві авторських та суміжних прав. Так, в УААСПі уточнюють, що в такому разі автору залишаються лише немайнові права, які неможливо монетизувати. Наприклад, право на визнання факту авторства як такого або ж на заборону виконавцям згадувати деінде, що він ту пісню написав. І, по суті, це все, на що автор може претендувати в такому разі. Тобто якщо ви продали пісню за умовних там 300 доларів, а потім, за місяць-два, вона “вистрілила” – і, вочевидь, принесла артисту в кілька разів більше прибутку, то на жодні відсотки вам роззявляти свій роток не варто.

У цьому контексті мені пригадалось, як кілька років тому продюсерка співачки Світлани Лободи — Нателла Крапівіна — “відрубала” одному з коментаторів на Фейсбуці. Той дорікнув піарникам некоректністю заголовків на кшталт “LOBODA зняла кліп...”, бо ж у створенні музичного відео – заслуга, передусім, режисера й операторів. Крапівіна ж відповіла, що оскільки вони вже взяли за свою роботу гроші, а всі права належать їй із артисткою, то най члени знімальної групи будуть вдячні хоча би за те, якщо їхні імена десь-колись одним рядком і маленькими літерами згадають у титрах. Тоді мене це, звісно, обурило.  Але з іншого боку, вона має рацію.

...І от, переосмисливши всі ці факти, чистий душею і трохи наївний автор має далі взятися за голову і риторично запитати Всесвіт: а що ж далі робити? А далі, відкинувши емоції, він має спершу озброїтись законами в галузі авторського права... Але тут одразу спойлер: їх мало хто добровільно дотримується. Тому треба шукати, так би мовити, однодумців, які твоє законне авторське право зголосилися б охороняти й берегти, вчасно відбиваючи атаки, себто збиваючи роялті.

І, до слова, таких "однодумців" в Україні вистачає. Досить згадати хоч би організації колективного управління, або ж скорочено ОКУ. Закон каже, що вони мають забезпечують захист прав інтелектуальної власності музикантів, письменників, художників та інших правовласників. На сьогодні їх у нас 19, одна з яких – уже згадана раніше державна УААСП. Ніби й небагато, але представники індустрії запевняють: цього цілком достатньо, аби заплутати й авторів, і правовласників, і промоутерів.

«Нам немає різниці, якій ОКУ відраховувати гроші – вони не наші. Нам би хотілося лише, щоб держава сказала, кому саме ми маємо платити авторську винагороду. Хочеться, щоби була єдина база для всіх, прозора і зрозуміла, щодо й тарифів, і власне контролю за виплатами», – наголошує CEO концертного агентства Pop Corn CA Лідія Клов, яке організовує в Україні концерти зокрема для Imagine Dragons і Twenty One Pilots.

Але діяльність ОКУ сконцентрована головним чином на їхній взаємодії із власниками прав. Тож у повітрі застрягає питання, з якого я починав: а що робити авторам? Бо вони ж далеко не завжди є правовласниками.

Вирішити цю колізію збирається всеукраїнська професійна спілка представників музичної індустрії, процес створення якої планують запустити вже до кінця 2019 року. Ініціатор цього «проекту» – генпродюсер Secret Service Entertainment Agency Михайло Ясинський – наголошує: працюватиме вона виключно в інтересах авторів і виконавців.

У чому ж відмінність цієї профспілки від усіх ОКУ та інших «контор», які так чи інакше мають опікуватися авторським правом в Україні? По-перше, вона буде вузькоспеціалізованою (що зрозуміло вже з самої назви). По-друге, як поясняє Ясинський, ця професійна організація зможе брати «повноцінну й ефективну участь у законотворчій діяльності». Так, передбачається, що її члени напряму спілкуватимуться з народними депутатами й обговорюватимуть «профільні» законодавчі ініціативи. Відтак, шоу-бізнес матиме своє лобі на Грушевського.

“Мені хотілося б, аби 85% нашого музичного контенту мали українське походження. Не залежно від мови виконання, він має бути створений тут і виконуватися нашими артистами. А тому я хотів би, щоб і культурні події були пов'язані з українськими авторами та виконавцями. Тому що коли до України прийдуть мейджори, боюся, їхній менеджмент і маркетинг, їхні можливості та ресурси будуть представлені такою мірою, з якою нам буде важко конкурувати,” – поясняє продюсер.

Ідею створення такого профоб'єднання підтримує й директор музичного видавництва Best Music Мар’яна Вороніна. До слова, на цьому лейблі сьогодні виходять релізи зокрема Монатіка, Ірини Білик, Олександра Пономарьова, Сергія Бабкіна та вже згаданих Полякової, Барських і Таянни. Так от,  на переконання Вороніної, така профорганізація може стати одним із тих інструментів, які допоможуть індустрії розвиватися більш стрімко та якісно.

«Європейський і американський ринки побудовані так, що більшість авторів і артистів мають не менше 50% доходу саме за рахунок авторської винагород. На жаль, в Україні це залишається мріями. Світла в кінці тунелю я поки що не бачу, але сподіваюсь, що ситуація таки зміниться. Тому завдяки такій платформі, як профспілка, ми зможемо маленькими кроками наближатися до світових стандартів», – каже вона.

Вороніна розуміє, що роялті є для авторів тією «живою інвестицією», яка мусить бути постійно в обігу, завдяки чому вони зможуть поліпшувати створюваний продукт.

«А це у свою чергу означає, що ми зможемо продавати наш продукт не лише на внутрішньому ринку», – констатує Вороніна.

Звісно, до наміру створити музпрофспілку можна ставитися навіть скептично. Тобто інакше й не виходить, бо поки що ми не знаємо – що вона собою являтиме (статус її поки ніде не оприлюднений) і хто ж до її складу увійде (до речі, охочі приєднатися можуть до 20 грудня подавати заявки ініціаторам). Але вочевидь, ми маємо пройти всі кола цієї невизначеності, щоб знайти свою модель того, як дієво захищати авторське право.

Олександр Трохимчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-