Прем’єра рубрики: ПАРАЛЕЛЬНІ СВІТИ. Світ, у якому ми з вами живемо, хоч і прекрасний, але, схоже, не єдиний. Науковці, фантасти та всілякі медіуми стверджують, що різних світів довкола нас, усередині нас, десь поза нами - аж кишить. Є паралельні, меридіанні, перпендикулярні реальності, такі, що рухаються по синусоїдній кривій чи по спіралі, лише зрідка перетинаючись із іншими реальностями, зокрема і з нашою.
Ще дві з половиною тисячі років тому цю багатовимірність Натури зауважив Будда, коли спинився і багатозначно кинув учням:
- Істин багато. Як листя на дереві.
Скільки правд, Будда чомусь не пояснив. Відтак, у кожної людини – своя правда, свої уявлення про світ – правда аматора та професіонала, сучасного міщанина та системного вченого, дослідника та дауншифтера. Ця правда може змінюватися залежно від віку, отримання знань та освіти, життєвого досвіду. А також – від наукового поступу людства, його уявлення про закони світобудови.
Що ми знаємо, зокрема, про наше минуле? Тільки те, що воно було…
Чи, може, не лише БУЛО, а й продовжує десь співіснувати – паралельно з нашим глобалізованим сьогоденням?
Журналіст Олександр Рудяченко разом із фахівцем у галузі археології розмірковують про світ, якому нараховується півтори – дві тисячі років. Про світ готів, і світ гунів – народів, які населяли Україну протягом тривалого періоду часу. Попри добрячу часову віддаленість, ті паралельні нам світи все ж таки мають багато точок перетинання із нашою реальністю. Адже і готи, і гуни залишили в ній дуже багато слідів – на рівні мови, географічних назв, матеріальної культури. Про них аж ніяк не скажеш – погибоша яко обри. Певною мірою, вони живіші від усіх хивих.
Тож розмовляємо з кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником Інституту археології НАНУ Олексієм Комаром.
- Пане Олексію, допоможіть як історик розібратись, що у нас залишилось від готів, які кілька століть жили на українській землі, та гунів, які витіснили їх.
- Багато чого залишилось. Але щоб, так би мовити, «розкласти по поличках», що й від кого до нас “зайшло», маємо чітко відділити для себе реальну історію від міфів.
- Давайте відділяти. Що нам відомо достеменно? Відомо, що у першому столітті нашої ери південне узбережжя Балтійського моря і область нижньої течії Вісли заселили готи - племена східних германців, які прийшли зі Скандинавії?
- Це так вважається, що готи почали рух на південь у першому столітті нової ери…
- Тоді як було насправді?
- Ми, археологи, помічаємо цей рух лише у другій половині другого століття. Саме тоді відбулося помітне пересування балтійських племен у пониззі Вісли, де з’явилися окремі специфічні поховання із використанням каменю. А це була ніяк не місцева традиція, а принесена, наприклад, із острова Ґотланд (шведський острів в Балтійському морі. - О.Р.), звідки Йордан (готський історик VI століття; ?-550. - О.Р) або Кассіодор (487-578; видатний римський письменник епохи правління Теодоріха Великого, короля остготів Італії. - О.Р.) й виводять готів… Ось вам приклад, як ми бачимо перенесення якоїсь північної традиції: спочатку - у пониззя Вісли, а далі - на інші землі.
- Отже, в епоху великого переселення народів наприкінці II століття готи просунулися на південь, розселившись на території від Дону до Дунаю, а в III столітті їхні племена розділилися на західних (вестґоти, візіґоти, тервінґи) та східних (остґоти, остроґоти, ґрейтунґи). Які між ними існували відмінності?
- На наших землях готи з’явилися наприкінці другого століття нової ери. Щоправда, спочатку прийшли інші германці, які відрізнялися від носіїв черняхівської культури (археологічна культура, яка існувала в 100–500 рр. н.е. і була поширена на території лісостепової України між Сіверським Донцем на сході та Дністром, Прутом і вздовж Бугу на заході, а також на південному сході Польщі, у Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії. - О.Р.) - пізній пласт пшеворської культури (археологічна культура залізної доби, поширена на території південної і центральної Польщі; II ст. до н.е.- IV ст. - О.Р.). Трошки пізніше з’явилася вельбарська культура.
- Це яка?
- Від черняхівської вельбарська культура (археологічна культура залізної доби, поширена на території сходу нинішньої Польщі, заходу Білорусі та північного-заходу України, яку ідентифікують з готами; 20-й р. н.е.I-V ст. н.е. - О.Р.) відрізнялася тим, що ці племена у вжитку використовували широкий набір посуду - грубого і некрасивого. Свідомо їхні гончарі ліпили саме такий посуд, а витончений і гончарний посуд черняхівської культури зневажали. І все це синхронно, і все це в один і той самий час.
- Це і вся відмінність?
- Де там. Вельбарці жили в землянках, а черняхівці споруджували наземні будинки, часом великі, так звані “довгі споруди”. Отже, ми бачимо, що це були абсолютно різні племена. Тому потрібно говорити, що на наші землі зайшли не лише готи, а різні германці. Очевидно, з-поміж них домінували готи.
- Готи підкорили чи асимілювали інші племена?
- А як ми про це можемо дізнатися, аби стверджувати? Краще запитати: чи були вельбарці включені в ареал черняхівської культури…
- Так, чи були вони включені в черняхівську культуру?
- …були. Під Фастовом Київської області досліджено поселення вельбарської культури, де місцеві ремісники вирізьблювали кістяні германські гребні - дуже популярні предмети в черняхівській культурі.
- Із яких кісток?
- Переважно – із оленячого рогу. Але в Україні вельбарці проживали компактно: їхні поселення знайдені на Волині, а решта - поодинокі плями, розкидані як анклави. Отже, етнічна картина вимальовується куди різноманітніша, аніж прийшли монолітні готи, а потім поділилися на два племені - остготів та вестготів.
- Гаразд, тоді наступний міф. Це правда, що поділ слов’янських і скандинавських мов почався лише наприкінці другого тисячоліття до нашої ери, але й потім різним нащадкам аріїв - слов’янам та остготам, нескладно було розуміти одне одного?
- Це повна нісенітниці. Такого були не могло!… Лінгвістичні теорії завжди будуються на певних маркерах. Треба десь їх провести. Для індоєвропейського періоду, зазвичай, порівнюються назви міді, бронзи і заліза. Так минали історичні епохи: кам’яна, мідна, неоліт, бронза, залізо... Епоха розділення слов’янської та балтської мовної спільності припадає десь на початок першого тисячоліття до н.е., оскільки є певні паралелі у назвах заліза та залізної руди. А ось розділення германських і балтських мов сталося раніше, взагалі, - до залізного віку, в епоху бронзи.
- Отже, то міф?
- Я ще раз поясню: навколо історії клубочить безліч легенд, гіпотез, версій і реконструкцій. І треба розрізняти: чи є під кожною з них фактаж, чи то просто особиста думка історика – ось у чому проблема.
ГОТСЬКА ДЕРЖАВА ЯК МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ РІВНОСТІ
- Спираючись на історичні джерела, ми можемо описати, якою була створена Ґерманаріхом централізована держава, що обіймала майже всю Східну Європу, верхів’я Волги, Крим, степи Приазов’я?
- Абсолютно потестарна за своєю моделлю! Ніяких слідів будь-якого розшарування суспільства. Поки не знайдено жодного міста, про яке можна було сказати: - “Ось це була фортеця”…
- Хоч столицю назвете?
- Ні. Потестарність - це абсолютна соціальна рівність, ніякого виділення чітких соціальних прошарків, соціальних інститутів та атрибутів, а в матеріальній культурі фахівці не можуть виділили жодного центру, за тим принципом, який діяв, коли виникли первісні феодальні взаємовідносини.
- Тобто…
- Немає багатих поховань із прикрасами, сріблом-золотом… Такого немає. Яке б ми не взяли поселення із ареалу черняхівської культури, одна й та сама картина.
- Є версія, що на наших теренах вождь Ґерманаріх ввів військову повинність та загальний податок, обов’язковий для усіх племен.
- Нема таких історичних даних, а тим паче археологічно це довести неможливо. Тоді б мало виникнути хоч якесь соціальне розшарування, а за ним - столиця і регіони тощо. Якщо хтось би із остготів із когось брав податок, то він мав би кудись йти і в щось матеріальне вкладатися.
- Невже ніяких скарбів?!?
- По всьому ареалу черняхівської культури гунського періоду археологи знаходять єдині скарби: римські монети. Деякі із знахідок обчислюються сотнями монет. Разом із тим, на ті часи римська монета стала напівфальшивою…
- Чому?
- Бо втратила вміст срібла. Але “варвари” насправді були не дурнями, а збирали виключно високопробні монети… першого і другого століть, коли Рим ще карбував якісно. Третє-четверте століття наших предків уже не цікавило.
- Це лише остготи такими кмітливими були?
- Всі готи. Власне, римські монети вони не за гроші тримали, а використовували як якийсь обмінний еквівалент. Монетообіг той ніякого відношення до державної політики не мав. Аналогічне велике поширення іноземної монети на наших землях спостерігається лише в давньоруський період, коли чималі території раптом накрив срібний арабський дирхам, - одразу бачимо значне соціальне розшарування.
- Як ви помічаєте?
- У когось у похованнях прикраси із золота, у когось - із срібла, у когось - із міді, а у когось і із заліза, а хтось, взагалі, голим і босим лежить. У скарбах з монетами також бачимо присутність дорогих золотих та срібних речей, а в черняхівський час такого немає – лише монети.
- Можливо, у остготів були інші ритуали, і гроші не вважалися символом достатку?
- Ось так і починається гіпотеза, а за нею - ворожіння на кавовій гущі. Археологи мають справу з фактами. Що ми бачимо на поселеннях? Так є досить багато скарбів срібних монет, але на сусідніх могильниках немає поховань зі значною кількістю срібних речей ,як і різноманіття типів прикрас! Ну, не було жодного гота, обвішаного отим сріблом.
- А на жінках?
- Деякі з ним носили невеликі срібні фібулки, досить скромні підвіски. Кілька золотих підвісок виявлено в похованнях візіготів, ближче до Дунаю, але то - найімовірніше, продукція римських ювелірів.
Як би там не було, коли подивитися на ареал поширення черняхівської культури, ми побачимо неокраї території. До цього щось подібне спостерігалося лише в скіфські часи… На півдні черняхівська культура дійшла до Чорного моря, до порогів Дніпра, на сході - до Курщини, аж до під Воронеж, на захід уперлася в Карпати. Далі починалися землі, де мешкали фіно-угорські народи, які були, між іншим, фіномовними, бо більшість складами фіномовні племена.
- Добре… Спробуємо намалювати психологічний портрет самого вождя Ґерманаріха (також - Ерманаріха) із династії Амалів?
- За епічним переказом історика Йордана, відомо що Ґерманаріх був дуже старим.
- Йому, начебто, минуло сто десять років.
- То легенда, звісно. Це можна перекласти, як… “Ґерманаріх був дуже старим”. Скільки років він владарював, який то був період, - ніхто не скаже.
КИМ БУЛИ ГУНИ, РЕАЛЬНО В ЄВРОПІ НІХТО НЕ ЗНАВ…
Таким чином, ми підійшли до переломного моменту в нашій історії. За гіпотезою кандидата історичних наук, доцента кафедри всесвітньої історії історичного факультету Донецького державного університету Олександром Дингеса, начебто все у готів на наших землях йшло добре, кілька століть військова машина остготів працювала безвідмовно. Але це допоки 370-го року армія гунів не підійшла до Сіверського Дінця. Об’єднавши в союз 12 племен, рахуючи аланів, сарматів, венедів (слов’ян), герулів, азовських бургундів і фіннів, вождь Ґерманаріх став на прю із гунами, мовляв, “Не дамо ані п’яді рідної землі!” Так, мовляв, почалася “Перша Вітчизняна війна” із захисту земель, які через багато віків стали Україною. Яка ваша візія тих далеких подій?
- Кхе-кхе-кхе. Ось доктор історичних наук, професор Василь Йосипович Довженок, який був науковим керівником усіх майбутніх класиків слов’янської археології, рахуючи академіка Петра Петровича Толочка, - завжди наставляв (на усмішці стукає долонею по столу): - “Уникайте фантазій як зла!”
- Чому? (Не стримуючи сміху, все-таки запитую я)
- Науковець який намагається реконструювати історію, коли у нас є лише найменший набір потрібних пазлів, - сильно ризикує замістити реальні історичні події власними фантазіями, гіпотезами, здогадками, реконструкціями. Синонімічний ряд можете продовжити. Тобто, якщо коротко відповісти на ваше питання: кількість письмових джерел про цей період обмежена.
- Як розглядають період гото-гунських війн тодішні історики - римлянин Амміан Марцеллін та гот Йордан?
- Розумієте, якість кожного письмового джерела неоднакова. Одні, написані сучасниками, інші - належать до більш пізнього періоду, тож автор чув виключно перекази або прочитав щось у попередників, а виклав події… власними словами.
- Чув дзвін, та не знаю, де він?
- Щось типу того… Так ось. Є більш пізні хроніки, де потрібним завданням письменника стало: вибудувати певні історичні традиції, причісувати епос.
- Це загальна візія. Що в сухому залишку маємо по даному епізоду?
- До цього я і веду (поблажливо усміхаються, так само як колись усміхався мій шкільний вчитель історії. - О.Р.)… Аби не ставили на один рівень факти, викладені, Амміаном Марцелліном (давньоримський історик; останній великий представник римської історіографії; 330-400. - О.Р.) та Йорданом (готський історик VI століття; ?-550. - О.Р), ми повинні зрозуміти, що між ними…
- Майже півтора століття!
- Правильно. (Вже лунає обнадійливо, як: - “Сідай “Три”. - О.Р.) Отже, Йордан не був оригінальним автором, а здебільшого переказав факти, позичені з “Книги Кассіодора” - трактату, який до наших часів не дійшов. Кассіодор (487-578; видатний римський письменник епохи правління Теодоріха Великого, короля остготів Італії. - О.Р.) був придворним літописцем, тож створив потрібну правителю історію. Адже Теодоріху Великому хотілося мати величну історію остготів.
- Це типу історіографа Російської імперії Василя Жуковського?
- Ні, ще більш ідеологічніше: щось типу “Давньої Російської історії” Василя Ломоносова, котрий почав історію слов’ян і “росів” від… часів Римської імперії.
- Так, великий помор історію Росії писав украй патріотично…
- …а кляті німці її спотворювали! Мовляв, не все було так патріотично: і Русь, виявляється, заснована норманами, і таке інше, невеличне. Отже, те, що оповідає готський історик Йордан слід пропускати через призму того, що за браком фактів він в оповідь вплітає почуті перекази…
- Гаразд, а якими джерелами користувався Кассіодор, коли писав власну книгу”?
- Слушне запитання. Кассіодор жив значно пізніше подій, які ми називаємо гото-гунськими війнами, значно пізніше Амміана Марцелліна, але звідкись мав брати факти. Що ми у нього читаємо? Якийсь пласт епічних джерел, як би фахівці сказали, “готські билини”…
- Може, пісні?
- Ні, саме билини. Там фігурують якісь історичні особи, але це не жанр скандинавських саг, де від початку до кінця чітко розповідається, хто, яким чином, куди пішов і що з того вийшло… У Кассіодора епічний формат опису подій. Як наслідок, розбіжності між оповідями Амміана Марцелліна та Йордана дуже значні.
- Кому вірити?
- Першоджерело Йордана - це… Кассіодор. Та за браком оригіналу ми не знаємо, що саме він узяв за основу, а що по-авторськи перебрехав. Оригінал книги Кассіодора відсутній, тому не зрозуміти, яким був текст, наскільки він виявився зв’язаним, чи був помпезним чи - навпаки - виключно фактологічним.
- Тому існують дві версії: римська і готська?
- Так, готська версія Йордана, як усе було красиво, та римська - Амміана Марцелліна, як було все некрасиво. Яку з відповідей Ви більше хотіли б почути?
- Звісно, ту, яка нам, українцям, була б миліша…
- Науковці, підкреслюю науковці, а не патріоти, більше довіряють тій версії, яка озвучена в кількох синхронних джерелах і належать римським історикам.
- Чому?
- Бо що вони на власні очі спостерігали? Як величезні скупчення готів, які досі вважалися грозою Римської імперії, - перетворилося на перелякане юрбище варварів, що почали проситися: - “Пустіть нас у Римську імперію, бо зі Сходу щось страшне насувається!” По-перше, навіть римляни не могли собі уявити, із чим вони невдовзі матимуть справу.
- Ким були гуни, римляни не знали?
- У тім то й справа: ніхто про це в Європі не знав! Це була абсолютна енігма, новий народ, з яким ніхто не контактував. По-друге, римляни зрозуміли, що якщо того бабая так злякалися готи, то гуни - справді велика сила. Версія Амміана Марцелліна, більш пізніх римських істориків: ймовірно, готів накрила гігантська хвиля паніки. Вони не вірили, що така величезна сила остготів не змогла чинити спротив гунам. Саме про це відкритим текстом зауважив Амміан Марцеллін, буцімто, не витримавши ганьби, правитель остготів Ґерманаріх наклав на себе руки.
- За однією з версій, Ґерманаріх пішов у степи, захирів від ран та хвороб, перетворившись на тінь. Згодом саме із Ґерманаріха сучасні російські історики взялися ліпити бридкий прообраз Кащея Безсмертного.
- Немає такої версії!
- Чому?
- Бо не авторську історичну реконструкцію ми сьогодні вибудовуємо, а говоримо мовою фактів, занотованих давніми істориками та давніми письменниками, а не нашими сучасниками. Останні можуть плодити будь-які фантазії.
ПРО РОЛЬ ВЕЛИКИХ КАЗАНІВ В ІСТОРІЇ
- Як можна змалювати колективний портрет гунів, відомих у тодішній Європі як “бич Божий”? Як огидних варварів, що на своєму шляху - від Пекіну до Риму - нищили та завойовували все?
- Почнемо з того, що справжні гуни, або як правильно було б їх називати - Хунну або сюнну (匈奴), - до Європи не дійшли. До Старого світу дійшли інші племена.
- Чому ви так вважаєте?
- Бо ми, археологи, бачимо великі відмінності у матеріальній культурі. Єдине свідчення про те, що давні сюнну мали щось спільне з, так званими, європейськими гунами, - це величезні бронзові казани, в яких, ймовірно, під час ритуалів готувалася їжа. Потім посуд закопувався в землю, і більше в ньому їжа не готувалася.
- З якого це дива?
- Хто ж вам розкаже? Здійснювався якийсь важливий для гунів ритуал, а потім казани просто закопувалися.
- Це такий по собі шлях гуни у Старому Світі залишали?
- Так. Ці казани ми бачимо на всій території від берегів Волги, потім на території України, Молдови, Польщі, Угорщини, Німеччини.
- Що маркують дивовижні казани?
- Це шлях гунського ядра, яке вирушило в Європу із величезної імперії гуннів. Підкреслю, це не були самі сюнну, а якесь ядро, яке залишило гігантське кочівницьке об’єднання. Ми, не лише історики, звикли спрощувати собі життя.
- Узагальнювати?
- Гаразд, узагальнювати. (Звісно, це говориться на усмішці. - О.Р.) Це як для всіх американців громадяни Радянського Союзу були росіянами. Під назвою “гуни” слід розуміти колосальне об’єднання різних племен і народів.
- Чи можемо назвати найбільші племена та ареал їхнього проживання?
- Це взагалі неможливо.
- Звідки ж вони тоді взялися? Ось ваші колеги пишуть: - “Почавши похід із монгольських та ойратських степів, у II столітті до нашої ери вони скорили могутню імперію Хань, примусивши щороку платити данину”.
- Це все гіпотези, теорії і таке інше.
- Вигадують?
- Зараз поясню, чому я так думаю. Єдиний факт і найдальшу лінію зв’язку європейських гунів, - ядра гунів, умовно так їх назвемо, - із самою імперією гунів маркують лише згадувані мною ритуальні казани.
- Чи якусь назву їм уже дали археологи?
- Просто великі бронзові казани.
- Що значить “великі” ? Які вони за розмірами?
- Від півметра до вісімдесяти сантиметрів висотою. Це точно не казанок.
- А особисто ваша версія, в якому ритуалі вони могли використовуватися? Можливо, піднесення богу Неба?
- У багатьох варварських народів ритуали закінчувалися спільним споживанням їжі. Якщо це було поховання, то це були поминки, які в Україні збереглися як обряд донині. Якщо то був ритуал на честь певного божества, то відомо про грецькі та римські банкети. Такі страви, між іншим, не готувалися для богів, а на ЧЕСТЬ богів. Оскільки ніхто із гунів суть того ритуалу вже не пояснить, ось межа, де справжні вчені повинні зупинитися.
- Кажуть, орду напівдиких завойовників до Сіверського Дінця привів хан (單于, шаньюй) гунів Баламер, він же - Баламбер? Що то був за правитель? Якісь цивілізаційні цінності він ніс?
- Справді, форма імені “Баламер” згадується у творі дещо пізнішого римського історика Пріска Панійського, а “Баламбер” - у творі VI ст. Йордана, але обидві мають готський фонетичний склад. Швидше за все, це навіть не ім’я, а прізвисько, під яким був відомий цей вождь у готів, підкреслюю, “вождь”, а не “хан”. Тим паче, не “шаньюй”.
- Готуючись до інтерв’ю, я прочитав, що американський історик українського походження Омелян Пріцак вважав ім’я “Баламер” “монгольським”, та виводив його від слів “balamut”, “balamud”, “balamad”, тобто “дикун”, “ризикований”, “зухвалий”?
- Омелян Пріцак був науковцем, схильним до так званих етимологічних пошуків із корекцією звучання під ту чи іншу мову. Проте, слідів пласту монгольської лексики, яка була б більш ранньою за часи монгольської навали, - в Європі немає. (Щира і довга усмішка. Як мені подобається співрозмовник! - О.Р.) Відповідно, що всі ці версії, що на наші терени заходили якісь племена чи народи, які використовували монгольську лексику чи мали монгольські корені, - помилкові. По-друге, існує чималий пласт варварських слів, зібраний за китайськими джерелами, і це свідчить: у степах монголи з’явилися не раніше, ніж доба розвиненого середньовіччя.
- Де в такому разі вони проживали?
- Трохи північніше, на межі лісу і степу, тоді як пустелі і степи сучасної Монголії обжили виключно тюркомовні племена.
- Неймовірно! Якщо звернутися до всіх можливих історичних джерел, який вималюється портрет гунського вождя Баламер?
- Опису зовнішності ми не знайдемо. Навіть його ім’я, швидше за все, було несправжнім. Зберіглося воно в епосі і з’явилось у пізніших істориків у германізованій формі.
ЧИ ХОТІЛИ ГУНИ ПРОСТО ПРОЙТИ КРІЗЬ ЗЕМЛІ ГОТІВ?
- Повернімось до готсько-гуннських війн. Як стверджує той же донецький історик Олександр Дингес, протистояння гунів та остготів на східному березі річки Північний Донець тривало довше, ніж Велика Вітчизняна війна 1941-1945-го років. Ціною власної політичної самостійності наші пращури захищали своїх сусідів…
- Ось яскравий приклад реконструкції. Є свідчення, наприклад, того ж самого візантійського історика кінця V століття Зосима, який стверджував, що то був не процес однієї битви, в якій остготи програли - і крапка. Автор “Нової історії” в шести книгах стверджує, що гуни застосували військову тактику, типову для кочівників.
- Яку це?
- Наскоків. Постійних наскоків: прийшли-пограбували-пішли, прийшли-пограбували-пішли, прийшли-пограбували-пішли. Чомусь остготи виявилися до такої тактики не готові. Подібні випадки траплялися. Пригадуєте історія, як Наполеон переслідував до Москви російську армію? Типу: - “Приймайте бій, приймайте бій!” А росіяни відступали та все палили за собою. Отож, ні французи, ні остготи у даному випадку не могли збагнути, що відбуваються? Це війна чи що?
- Може, гуни просто не бажали влаштовувати одну битву?
- Звичайно. Вони застосовували типову тактику кочовиків, які перебували на низькій стадії організації суспільства. Перепрошую, а другою проблемою була, якщо ви пам’ятаєте, загадкова історія, що трапилася з Ґерманаріхом.
- Начебто в бік мечем вождю вдарили представники племені росомонів.
- ..так-так. Брати Сар и Аммій, аби помститися за свою сестру Сунільду. Давно зауважено, по-перше, племені росомонів… не існувало, і росів із них, навіть – лінгвістично, ніяк не вивести, хоча це намагався зробити радянський академік Борис Рибаков. Адже із готської мови “hrosman” означало “вершник”. Ймовірно, його неправильно переклали латиною.
- А далі помилки тільки множилися?
- Тут Кассіодора можна зрозуміти, він не був готом, а… сірійцем. Звісно, як письменник він писав історію, але всіх нюансів готської культури не розумів. Ось тому і його оповіді з’являються іранські імені - Сар и Аммій. Отже, якщо епос Кассіодора перекласти сучасною мовою, побутова історія перетвориться на алюзію. Це не брати Сар и Аммій, аби помститися за сестру, закололи Ґерманаріха, а в бік готів вдарили алани. Якщо відкинути символіку, просто зрадили вождя Ґерманаріха - ті, кого він вважав надійними союзниками проти гунів.
- Саме так треба дешифрувати історію?
- Ви розумієте, скільки століть знадобилось, щоб з одним місцем у Йордана ми бодай якось розібралися!?!
- Це правда, то гуни просто хотіли пройти через землі готів, це Ґерманаріху пропонували посли Баламера. Їхньою метою був багатий Рим, поневолення Східної і Західної Римських імперій?
- Міф.
- Як водиться у таких випадках, загарбники знайшли шпарину у тісних лавах коаліції…
- Міф
- Алани готів не пропустили, тим часом правителі венедів і слов’ян повірили загарбникам, що відтепер вони знавіснілі податки не платитимуть Ґерманаріху. І - навалу пропустили?
- Міф.
- Це правда, що Баламір форсував Дніпро, а невдовзі взяв остготську столицю - Данарштадт (місто Донара - бога грому и війни). Вона, ймовірно, стояла на місці сучасного Києва.
- Знову міф. Ні історичних джерел, ні відображення таких подій у пам’ятках матеріальної культури того періоду нема. І ніхто їх знайти не може. Скільки не шукали співробітники “Ahnenerbe” (“Спадщина предків”; організація, що існувала в Німеччині в 1935-1945 рр., та вивчала традиціє, історію та спадщину німецької раси з метою окультно-ідеологічного забезпечення функціонування Третього рейху. - О.Р.), скільки офіцери СС не влаштовували експедицій повздовж Дніпра, нічого схожого так і не знайшли. Покажіть мені, хто і що знайшов, і чому це, виявляється, Данарштадт?!?
- Красива легенда?
- Змінюється період, переінакшуються джерела. Адже історія епохи Кассіодора та Йордана, а також германські саги написані вже з точки зору людини, яка живе в ранньофеодальному суспільстві. Тому історик і письменник знає, що в його оповіді просто повинен бути центр, просто мав бути король. І в них у голові просто не вкладалося, що Ґерманаріх міг бути…
- Вождем?
- …ні, першим серед рівних. Ось у чому проблема історичних джерел більш пізнього періоду. За сто років у Європі все геть змінилося: зникло потестарне суспільство, з’явилися королі, васали, піддані. З’явилося нове розуміння влади - король по крові. Аби описувати реалії попереднього століття, західні археологи навіть запропонували таке поняття, як chefdom (вождівство) - за аналогією із kingdom (королівство). А як по-іншому ви опишете первісну форму держави? Українською мовою не милозвучно лунає, але точно описує суть, зміст явища.
- Мене здивував неологізм конунгство!
- Конунг - це король по крові, ось у чому знову-таки проблема! Очевидно, часам Ґерманаріха все-таки точніше пасував би термін «вождівство». Та й у гунів на момент вторгнення також, здається, було вождівство.
- Це як?
- Вождь висувався за свої видатні військові здібності, мав щасливу вдачу і всіма язичниками вважався тією людиною, що має прихильність богів. Подібний порядок речей важко збагнути, озираючи ситуацію с точки зору сучасної людини, бо в питанні державотворення мислимо ми національними, політичними категоріями. Тодішнім людям славний вождь здавався кращим, ніж одноплемінець: алан чи сармат - і приєднатися до нього вважалося за волю богів.
- Саме так сталося з аланами?
- Існувала така теорія, що гуни спочатку винищили всіх аланів, а лише потім пішли війною на готів. Але картина здається іншою. Швидше за все, як це й описано в Амміана Марцелліна, довгими набігами гуни їх виснажили…
- А лише потім поневолили?
- Ось у чому проблема: не поневолили… Схоже на те, що алани-танаїти зрозуміли: - “Очевидно, наші боги нас не захищають. Тож давайте приєднаємося до видатного вождя. Мабуть, у Баламера якийсь могутній покровитель”.
- (Сміємося.) Ймовірно, Баламер щось таки знає!
- Так. Чому археологи вважають, що це правда? По-перше, після середини минулого століття було виділено досить великий пласт поховань алансько-гунського періоду. Найбільше вони концентруються на лівобережжі Дніпра. Тобто відбулося переселення аланів-танаїтів, які раніше жили на Дону, зі сходу прийшли вони сюди. Ще в двадцятих роках минулого століття було розкопано аланський могильник під Кантемирівкою на Полтавщині. А це колишня зона черняхівської культури!
ЯК ГУНИ ЗМІНИЛИ СВІТОБАЧЕННЯ СЛОВ`ЯН
- Які наслідки для слов’ян мали гото-гунські війни?
- Це змінило всю етнічну картину всього регіону. По-перше, поступово зникло населення черняхівської культури, і це відкрило для слов’янських племен, котрі жили тоді, ймовірно, трохи північніше, - лісо-степові землі, що раптом спорожніли. По-друге, це запустило процес слов’янської міграції.
- Як це?
- Слов’яни збагнули: перед ними відкрився якийсь простір, який можна освоїти! Тож по-третє, певні демографічні зрушення спонукали слов’ян до активних переселень. Досі вони були інертнішими, бо не брали участі у походах. Та, коли гуни змели германців, це відкрило величезний простір можливостей. Слов’яни змінили уявлення про власний спосіб життя. Ідеалом більше не було сидіти на одному місці. Який тип землеробства практикували слов’яни?
- Та звідки мені знати!
- Так зване підсічне землеробство. Вони сиділи на найлегших ґрунтах - підзолистих. Його не треба було важким плугом перевертати. Слов’яни просто розпушували підзолисті ґрунти на піщаній основі, сіяли та збирали врожай. Коли земля виснажувалася, вони випалювали сусідню ділянку лісу, корчували, переорювали, переносили туди поле. І цього вистачало, щоб десять-п'ятнадцять років сидіти на одному місці.
- А по закінченні гото-гунських війн вони збагнули, що навколо лежать родючі незаселені землі?
- Вони відкрили новий інструмент обробки землі.
- Що мається на увазі?
- Як виглядає не рало, а плуг!
- А їм хто це показав?
- Черняхівська культура. Якщо створити спеціальну карту, щоб продемонструвати, як між собою співвідносяться вельбарці, слов’яни і черняхівці, то побачимо: черняхівці завжди, де б вони не селилися, вибирали чорноземи, чорноземи, чорноземи, вельбарці могли сидіти що на пісочку, що на чорноземі, тоді як слов’яни завжди вибирали підзолисті ґрунти.
- Неймовірно! Іншими словами, етнічна належність була пов’язана із уподобаними ґрунтами?!?
- Етнос тут ні до чого… Ми маємо справу із традиційним способом господарювання. Отже, готи зламали у слов’ян уявлення, що сидіти на одному місці, зокрема виключно на підзолистих ґрунтах - це добро.
- Значить, опосередковано готи змінили світобачення слов’ян?
- Для слов’ян був то, образно кажучи, культурно-господарчий вибір. Але… Ледь-но ти міняєш стиль життя, як відкривається ящик Пандори. Ти вже готовий до всього: готовий рухатися на незвідані території, готовий торгувати, готовий розвиватися…
- Виходить, у великому злі знайшлося маленьке добро?
- Для слов’ян гуни і виявилися таким добром. Як для території України, я не знаю: слов’яни добро чи зло - у великій цивілізаційній перспективі. (Сміємося, довго. Раптом Олексій серйознішає, я не встигаю. - О.Р.)
- Олексію, чому на останню тему ви не захистили докторську дисертацію?!?
- (Знову сміємося вдвох) Тому що археологи завжди мислять категоріями фактів матеріальної культури. Але… Якби залишилося германське населення, тут давно була б Західна Європа. Під орудою другого готського єпископа Вульфіли християнство вестготи почали приймати ще у шістдесяті роки четвертого сторіччя. Уявляєте, задовго до Київської Русі, ймовірно, і писемність могла з’явитися, і міста би виникли. Іншими словами, ми би з вами отримали додатковий шмат письмової історії тривалістю у півтисячоліття.
***
- Може, проанонсуємо наступний матеріал?
- Який?
- Ну, скажімо, як у 907-му році князь Олег ходив у похід на Царьград та щита на браму Константинополя прибив?
- Ви це серйозно!?! Бо візантійці це навіть не помітили.
- Як це?!? Про таке в усіх підручниках написано!
- Виходить, якось дуже тихенько князь Олег це зробив.
- Ось із цього і почнемо, гаразд?
- Домовилися.
Олександр Рудяченко, Київ