Цемах нехай під три чорти котиться, а вишиванка – не партквиток

Давайте поговоримо спокійно. Принаймні, спокійніше, передусім відмовившись від лобового поділу і страшенно набридлого поділу всього сущого на «зраду» і «не зраду».

Треба чи не треба було Україні на таких-от умовах погоджуватися на обмін? Не вважаю цю тему можливою для обговорення. Тут все ясно. Ізраїль он майже тисячу засуджених реальних терористів два роки тому віддав в обмін на одного(!) свого полоненого капрала Гілада. Зараз у нас приблизно те саме. Так що, хоч і бере зло, але нехай так буде. Героям слава!

Тоді давайте про Цемаха. У нас не всі, звісно, але добряче переважна більшість коментаторів наполягає на тому, що це ледве не капітуляція, а щонайменше - початок операції під назвою «Порятунок президента Путіна». Та неправда ваша! Я не спеціаліст у галузі дипломатії, і тим більше не розбираюся у нюансах ведення кримінального слідства, але, згідно з логікою, мені здається, що у нас є цілком достатні підстави не приймати все це просто так, на віру.

Що з Цемахом, що без нього - нинішня Росія як не визнавала свою відповідальність за збиття літака рейсу МН-17, так і не визнає. І це, як показує досвід, на міжнародні санкції, нормандську четвірку і війну та мир не впливає. Це матиме значення колись, коли Росія інша, «без Путіна», а дуже ймовірно, що й без «його наступника», буде змушена визнати це за будь-якого складу свідків і підсудних на процесі. Бо докази зібрані й ні в кого давно немає жодних сумнівів у тому, хто злочинець. Це перше.

Друге. Цінність Цемаха як свідка теж доволі умовна. Безпосередньої участі в злочині, тобто в убивстві ракетою «Бук» 298 людей, він не брав. Звісно, якби його допитували і судили десь у Москві, то він би й в планах «викопати тунель до Японії» зізнався б. Але ж нідерландська Феміда на таке не здатна за визначенням, не дарма ж Міжнародний суд працює у них, в Гаазі. Тобто на якісь там свідчення від Цемаха про те, що хтось там дуже високо, у Кремлі, віддавав злочинний наказ, можете не розраховувати, дивно й читати про такі фантазії. Зі свідка можна було б почати розплутувати ланцюжок, який приведе до російських верхів? Ну, припустимо. Але що ви будете робити з наступною його ланкою, навіть коли Цемах назве прізвище. Як ви на неї вийдете? Багато Росія видала своїх злочинців на всі вимоги світу? Жодного. Глухо, як кажуть…

Третє. Нумо, оцінимо рівень «кремлівського щастя» від того, що Цемах тепер у них в руках. Про те, що Москва видала себе ж саму з головою, наполягаючи на його видачі, вже писано-переписано… Але я не вважаю, що це – серйозний аргумент, хоча б і з причини, викладеної в п.1: рашистам реальні докази, а тим більше такі от опосередковані припущення - «до лампади», суцільна «лірика». А от про те, щоби з цемахівської голови й волосина не впала, їм доведеться попіклуватися. Бо якщо таки «впаде» – це буде удар, «падіння бомби» в ту саму точку, що за теорією ймовірностей – ну дуже рідкісний випадок. Цинічні «солсберецькі» брехуни, звісно, через таке не змінюватимуть свою лінію, але все ж таки проблема виросте, і дуже. 

І нарешті – основне. В України був конкретний і надважливий інтерес – порятунок своїх громадян. Це – основна ціль і обов’язок, сенс будь-якої нормальної держави. Від того, як вона це гарантує, залежить те, як громадяни цінують та захищають свою державу. От Нідерланди та Малайзія якось так вирахували свій державний інтерес, що перші й повернення Росії-вбивці до ПАРЄ організували та підтримали, а друга, Малайзія, за власні фінансові інтереси взагалі «ставить під сумнів» російський слід у злочині. Скажете, що Україна не дотягує до рівня цих держав – реальних суб’єктів світової політики, і тому має знати «своє місце»? Боротьбу за те «щоб дотягувала» не починають з відмови від спасіння своїх громадян.

Але що найбільше засмучує – так це наша реакція. Дуже точно вона відображена в заголовку до блогу відомого бізнесмена і в минулому політика, Бродский Михаил Юрьевич, опублікованого на «Обозревателе»: «Обмен неравноценный: отдали убийц, а получили невинных людей». А якого ще «рівноцінного» обміну Ви хотіли, пане Михайле? Щоби їхніх убивць обміняли на убивць наших? Або щоби наших невинуватих обміняли на їхніх невинуватих? Або ще залишається один варіант: щоби наших чортів обміняли на їхніх янголів? Це не моя думка, це дуже точно сформулював Евгений Якунов. 

Отут ми і підходимо до головного. І тому досить про Цемаха. 

Наша величезна проблема полягає в тому, що ми традиційно віддаємо перевагу зовнішньому, беззастережно в нього віримо. Вишиванка для нас важливіша за те, що насправді думає і робить людина, яка її вдягнула. Ти так гарно співаєш разом з нами усіма «Несе Галя воду»? Наш, значить! Саме ця традиційна недалекоглядність, поверховість і завдає нам колосальної шкоди. Дуже багато хто з нас вважає, що походом на виборчу дільницю і «лайком» під гнівним постом когось зі своїх вся його участь у битві за українську Україну вичерпується. А далі що? Обрані вами Порошенко з Вакарчуком зі своїми «супермегафракціями» вашу Україну захистять? У них є така математична можливість?

Здається, що історія з визволенням, через обмін (так, на покидьків), наших бранців дуже яскраво цю нашу біду підкреслила. Влада, як би ми до неї не ставились, має відчувати реальний, але, даруйте, з готовністю до конструктиву, тиск активної частини суспільства. Не вийде? Тоді на вулицю – організовано, цивілізовано, переконливо. Як це, до речі, було 24 серпня 2019 року в Києві. 

Не плачі безкінечні, не звинувачення «сходу» в усіх гріхах, а пошуки методів і каналів саме такої взаємодії. Тоді й опозиції в парламенті буде легше.

Сергій Тихий

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства