Розправа над «Україною в огні»

Розправа над «Україною в огні»

Укрінформ
Як 75 років тому в Кремлі влаштували судилище над Олександром Довженком

«31 січня 1944 року мене привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах», — згадував про вікопомну подію в історії української культури Олександр Довженко, над яким вчинили цинічне судилище.

Дослідники зазвичай уточнюють, що видатний митець допустив помилку із датуванням, бо йдеться про 30 січня. Насправді горезвісне засідання чи то політбюро ЦК ВКП(б) за участі Сталіна, Молотова, Берії, Мікояна, Хрущова і т. ін., чи то обговорення кіноповісті Довженка «Україна в огні», на яке викликали вище керівництво УРСР та чільних діячів української культури (Бажана, Рильського, Корнійчука, Богомольця) розпочалось у ніч із 30 на 31 січня 1944 року. Для сталінських часів це була узвичаєна практика, адже вусатий вождь полюбляв найважливіші справи вирішувати вночі, що змушувало всіх наркомів і директорів підприємств всесоюзного значення чергувати біля телефонів до 2—3-ї години вже нової доби.

Стенограма зберегла гнівну заяву Сталіна, що «сценарій «Україна в огні» — це спроба ревізії ленінізму, це виступ проти партії, проти радянської влади, проти колгоспного селянства, проти нашої національної політики». Наближений до Берії кінорежисер Міхаїл Чіаурелі згодом гнівно дорікав Довженку, що він, мовляв, «пожалів вождю десять метрів плівочки, жодного епізоду йому не зробив. Не захотів зобразити вождя, от і загибай тепер».

Насправді йшлося про набагато тяжчі злочини проти тоталітарного режиму, що своєю звіриною інтуїцією відчув Сталін. Вождь прямо заявив, що на сторінках кіносценарію представлено працівника партноменклатури, який «любить лише себе і інструкції». Навіть в образі голови сільради зображено «дурня, ледаря, дармоїда, якого, за словами автора, на цю посаду поставила партія».

«Вустами своїх персонажів-селян Довженко називає Богдана Хмельницького «великим злодюгою», «відомим катом українського народу», який придушив народну революцію в тисяча шістсот якомусь році. Це нахабне глузування із правди», — безапеляційно заявив Сталін, хоча до 1934 року радянська історіографія саме так інтерпретувала всіх царів, князів і гетьманів.

У розпал війни керівник держави і верховний головнокомандуючий не лише особисто проштудіював машинопис сценарію, а й відірвав від справ усе вище керівництво держави для розбору «України в огні». Найімовірніше, справа не мала обмежитись показовим погромом митця, бо вождь кілька разів запитував Довженка, чи не схвалював його позиції хтось із керівників УРСР.

Небезпека нависла насамперед над Хрущовим і головою Раднаркому УРСР Корнійцем, які читали і навіть високо оцінили кіносценарій. Однак Довженко промовчав про це, а врятовані ним навіть допомогли Сталіну гнівно таврувати митця, що стало подальшою вказівкою для численної номенклатурної братії та персонально запрошених на аудієнцію до вождя літераторів.

Погром Довженка провели показово, щоб наочно засвідчити кінець заграванню із простими громадянами загалом і національними почуттями неросійських народів СРСР. На зміну розпачливому зверненню «брати і сестри», що прозвучало із вуст вождя у липні 1941 року, прийшла його звична риторика «непогрішимого керманича». Промовистий факт, що газети «Комуніст» і «Комсомолець України» у розпал війни змінили назви на більш нейтральні «Радянська Україна» і «Молодь України», але тепер усе повернулось на круги своя, показовою жертвою чого став Довженко.

На наш гріх і сором, ми й досі не спромоглись оцінити величі думок митця і мислителя, якого нас привчили сприймати лише геніальним кінорежисером. «Держава не може будувати свій добробут на бідності і обдертості своїх громадян. Історія учить нас, що та держава велична, в якій велична мала людина», — ці слова Довженка стосуються не тільки СРСР і його нинішньої спадкоємиці — путінської Росії, великої за розмірами і військовою потугою, але котра, на відміну від, наприклад, Японії, не може похвалитись ні високим рівнем життя пересічних громадян, ні значним внеском у світову економіку.

Задовго до заяв Путіна, що Росія перемогла б Гітлера навіть без українців, Довженко написав: «Якщо вся доблесть синів України у війні оформиться в єдиний побідний совєтський котел, а на рахунок українців випреться штучно утворена петлюрівщина і антисемітизм, то краще мені вмерти і не знати більше людської підлості, бездонної ненависті і вічної брехні, якою оплутані ми».

Віктор Шпак

«Урядовий кур’єр»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-