10 січня. Пам’ятні дати

10 січня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні святкує своє 85-річчя перший Президент незалежної України – Леонід Кравчук.

Так вже сталося, що саме йому, радянському партократу найвищого рангу, судилося стати на чолі процесу створення незалежної України. Нині з іменем Леоніда Кравчука пов’язують прийняття Акта про незалежність України, проведення референдуму 1 грудня 1991 року, ліквідацію СРСР, створення нових державних атрибутів, притаманних незалежній державі, та перші кроки щодо інтеграції України до європейських структур.

Леонід Кравчук став Президентом України у 56 років. Сільський хлопчина з Рівненщини, батько якого загинув на фронті, а мати все життя пропрацювала у колгоспі, спромігся не лише стати економістом, кандидатом наук, а й здолати нелегкий шлях до вищих щаблів влади. 23 липня 1990 року сесія Верховної Ради УРСР обрала Кравчука головою парламенту. Вже через рік, після серпневого путчу, Радянський Союз перестав існувати.

24 серпня 1991 року Верховна рада УРСР прийняла Акт про державну незалежність України і з метою його всенародного підтвердження сесія вирішила провести 1 грудня республіканський референдум. На цю ж дату були призначені і перші демократичні вибори президента. На цих виборах Кравчуку опонували п'ятеро висуванців від громадських та національних рухів. Зрештою, отримавши підтримку 61,59% виборців, Леонід Макарович став першим Президентом України.

За часів його президентства держава Україна почала набувати усіх притаманних незалежній державі атрибутів: були затверджені Герб, Прапор і Гімн України, визначені кордони країни, запроваджено власну грошову одиницю, сформовані Збройні сили. Окрім того, Україну як незалежну державу визнали більшість країн світу. І саме Леонід Кравчук як перший незалежний президент прийняв від останнього президента Української Народної Республіки в екзилі Миколи Плав'юка клейноди УНР і грамоту про правонаступництво.

Події дня:

Цього дня, у 1863 році, в Лондоні стала до ладу перша в світі лінія метро. В середині ХІХ ст. Велика Британія переживала економічний бум. В самому Лондоні склалася критична транспортна ситуація – навіть сім залізничних станцій, що приймали пасажирів з віддалених районів міста не спасали ситуацію. Зрештою, виникла ідея про будівництво підземної залізниці. Будівництво «Метрополітен рейлвей» почалось у 1855 році, проте було призупинено з фінансових причин. Лише у березні 1860 будівництво поновилося. Відкриття першого у світі метрополітену відбулось о 6-й ранку 10 січня 1863 року, коли від станції Паддінгтон по освітлених гасовими лампами тунелях з інтервалом 15 хвилин по маршруту відправилось шість поїздів з чотирма вагонами кожний. Загалом за перший день було здійснено 120 рейсів і перевезено 38 тисяч пасажирів. Майже відразу Лондонський метрополітен став найпопулярнішим видом транспорту: за перший рік роботи він перевіз понад 9 млн пасажирів. У наступному 1864 році була збудована ще одна гілка на захід від центру Лондона, а у 1865 - на схід. У 1890 році лондонський метрополітен став одним з перших, де почали використовуватися потяги на електротязі. Нині лондонське метро має 270 станцій на 11 лініях загальною довжиною 402 кілометри і щодня воно перевозить близько 5 млн пасажирів.

10 січня 1951 року у Нью-Йорку відбулось офіційне відкриття постійної штаб-квартири Організації Об’єднаних Націй. ООН почала свою роботу у жовтні 1945 року. Перші засідання Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації пройшли в залі Вестмінстерського палацу в Лондоні. Одним із рішень першої сесії стало місце розташування штаб-квартири організації. Існує версія, що вибір пав на Америку, враховуючи безславну долю Ліги Націй, яка розвалилася напередодні Другої світової війни не в останню чергу через те, що з неї вийшли США. Земельну ділянку під майбутнє будівництво у східній частині Мангеттена, на березі затоки Іст-Рівер придбав міліардер Джон Рокфеллер-молодший за 8,5 млн. дол. США. Історично ця територія розміром у 7 га не є американською, а має статус міжнародної зони. Для створення штаб-квартири ООН були запрошені архітектори, дизайнери та інженери з усього світу. Вважається, що ідея створення концептуального дизайну належить французькому архітекторові Ле Корбюзьє. Передбачалося, що комплекс будівель буде вміло поєднувати різноманітність стилів: високі скляні панелі для офісів і низький круглий купол для залу Генеральної Асамблеї. Основний дизайн був реалізований головним архітектором Уоллесом Гаррісоном і його командою. На момент відкриття штаб-квартира ООН вважалася зразком найсучаснішого архітектурного дизайну. 24 жовтня 1949 року відбулась церемонія закладення фундаменту майбутньої штаб-квартири ООН, а за 15 місяців відбулось її офіційне відкриття. Вартість будівництва склала 65 млн. дол. США. Нинішній адмінкомплекс ООН складається з чотирьох будівель: 39-поверхового хмарочосу Секретаріату ООН (додатково з трьома підземними поверхами), який став всесвітньо відомим символом ООН; будівлі Генеральної Асамблеї, де безпосередньо проходять засідання ООН; конференційного корпусу та бібліотеки ім. Дага Хаммаршельда, яка була прибудована у 1961 році. Організація Об’єднаних Націй також має власну пожежну частину і пошту. Відвідувачі з усього світу люблять посилати додому листівки з марками ООН - пошту з такими марками можна відправляти тільки з комплексу Організації Об'єднаних Націй.

Ювілеї дня:

161 рік від дня народження Генріха Цілле (1858-1929), німецького графіка, ілюстратора, карикатуриста, яскравого представника критичного реалізму ХХ ст. Батько Генріха Цілле був годинникарем, але з-за боргів потрапив у в’язницю, довго був безробітним і лише на схилі років отримав роботу механіка в Берліні. Генріх починав як робітник-літограф, а вже згодом здобув професійну художню освіту в Берлінській Художній школі. Рисунки і літографії Цілле відтворюють життя німецького «дна»: він малював робітників, голодних, калік, повій, в’язнів, волоцюг. Художник вважав, що «…повинен допомогти тим, хто стоїть внизу, на узбіччі, хто становить свій окремий світ, який завжди придушували, але ніколи, навіть і не намагалися лікувати». У співвітчизників Цілле користувався повагою і авторитетом: берлінці любовно називали його Генріхом-пензликом. Мешкав він разом із дружиною і трьома дітьми у підвальній кімнатці в одному з бідних районів міста і досить часто полюбляв сидіти у місцевій пивній, спостерігаючи за відвідувачами – майбутніми персонажами своїх малюнків. У 1924 році Цілле став професором і членом Прусської АМ, але стилю й уподобань не змінив. Він був також одним із засновників сатиричного журналу «Ейленшпігель». Серед найвідоміших робіт художника цикли «Діти вулиці» та «Навколо Александерплац». Влітку 2004 року у Берліні було відкрито театр Генріха Цілле, де під популярну німецьку музику тих років можна побачити малюнки художника, на яких «оживає» Берлін 100-річної давнини.

Роковини смерті:

30 років з дня смерті Валентина Петровича Глушка (1908-1989), українського вченого з фізико–технічних проблем енергетики, академіка. Творець першого у світі електротермічного ракетного двигуна і багаторазового ракетно-космічного комплексу «Енергія» – «Буран». Його двигуни підіймали в повітря літаки (Як-3, Су-6, Су-7), космічні кораблі «Восток», «Восход» і «Союз», станції «Салют» і «Мир», автоматичні зонди до Місяця й планет, ракетоносії «Протон». Загалом під керівництвом Глушка до 1988 року були створені понад 50 рідинних ракетних двигунів та їхніх модифікацій, які застосовували й застосовують нині на 17-ти моделях бойових і космічних ракет. Ось декілька цікавих фактів із життя Валентина Петровича. У 15 років він розпочав листування з Костянтином Ціолковським. Одеського підлітка і видатного теоретика і дослідника повітроплавання й космонавтика поєднували спільні мрії про освоєння космосу за допомогою ракет. Вже через рік – у шістнадцять, Валентин Глушко завершив рукопис своєї першої книги «Проблеми експлуатації планет». Школярем креслить перший проект ракети з рідинним двигуном і намагається побудувати її, публікує науково-популярні статті про космічні польоти: «Завоювання Землею Місяця», «Станції поза Землею». Втім не лише космосом цікавився юний Глушко: у 1920-1922 рр. він навчався в Одеській консерваторії по класу скрипки у професора Столярова. Естетичній складовій у формуванні людської особистості Валентин Петрович надавав не останню роль; мабуть саме тому згодом він справляв неабияке враження на жіноцтво і мав на космодромі репутацію найпершого стиляги й донжуана. Не оминули його і сталінські репресії: 23 березня 1938 року молодого вченого арештували. Після декількох днів на Луб’янці він зізнався, що брав участь в антирадянській організації та шпигунстві на користь Німеччини. Втім, коли його перевели до Бутирської в’язниці, де він мав чекати суду, молодий вчений (на ту пору йому виповнилося 30 років) відмовляється від усіх свідчень і починає писати листи до Вишинського, Сталіна, Берії. Останній наказав переглянути справу, внаслідок чого й було пом’якшено вирок – система вирішила за доцільніше використати вченого в одній із «шарашок». Таким чином, Глушко став головним конструктором казанської «шарашки», де створювали ракетні прискорювачі для літаків. Невдовзі там з’явився Сергій Корольов та інші вцілілі ракетники. Глушко використовував щонайменший шанс аби визволити з таборів і тюрем своїх колег. Він домігся, щоб зеки-конструктори мали найкраще обладнання, щоб їх ліпше годували. А ще, за спогадами колег, з верхньої кишені його робочої куртки завжди виднілася білосніжна випрасувана хусточка.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-