Фанат і академік музейної справи. Михайло Сікорський

Фанат і академік музейної справи. Михайло Сікорський

Блоги
1071
Ukrinform
95 років з дня народження Михайла Сікорського

Його стараннями райцентр Переяслав-Хмельницький, у якому нині лише 30 тисяч жителів, став туристською Меккою із 26 створеними Михайлом Сікорським музеями, в яких понад 380 тисяч експонатів. Уже важко повірити, що коли 1951 року майбутній подвижник приїхав до міста на роботу, краєзнавчим музеєм гордо йменували три кімнати у будівлі сиротинця. Тут відвідувачі могли побачити 32 експонати, серед яких увагу привертало хіба опудало якогось птаха.

Не дивно, що спантеличене районне начальство відразу відмовилося від направленого зі столиці молодого спеціаліста, заявивши, що випускникові Київського університету в Переяславі завідувати нічим. Тож осиротілому ще в роки Голодомору хлопцеві довелося продати на місцевому базарі єдину цінність — годинник, щоб заплатити за квиток у зворотному напрямку.

Однак на вищому партійному рівні вже ухвалили рішення про створення у Переяславі спеціалізованої експозиції до 300-річчя Переяславської ради, і місцевим начальничкам довелося примиритися з нав’язаними згори клопотами. Під музей вивільнили всю будівлю сиротинця, який колись був домом лікаря Андрія Козачковського, де гостював і написав «Заповіт» Тарас Шевченко.

Усе інше стало турботами Михайла Сікорського, який за три роки фактично на голому місці створив музей із 22 тисячами експонатів. Саме подвижництво музейника стало причиною першого звільнення молодого директора, який, сподіваючись отримати із запасників музейних установ додаткові реліквії, свідомо применшив свої здобутки. Уже за день єдине у його біографії справедливе стягнення скасували, а хитрий задум Сікорського про поповнення колекції експонатами увінчався успіхом.

За лічені дні до початку урочистостей, присвячених ювілею Переяславської ради, місцеві вождики вирішили, що у директора, який навіть свою зарплату витрачав на музей, нереспектабельний вигляд. Так він знову втратив улюблену роботу, і лише особисте втручання майбутнього академіка Петра Тронька відновило справедливість.

Михайло Сікорський, Петро Тронько і Микола Махінчук
Михайло Сікорський, Петро Тронько і Микола Махінчук

Гірко це визнавати, але фанат музейної справи Сікорський майже все життя був незручним і для місцевих начальничків, і для ревнителів «ідеологічної чистоти» зі столиці. Упродовж 17 років директор музею не мав навіть власної квартири, доки її не допомогла отримати чергова спроба позбутися подвижника, який не давав спокійно жити переяславським чиновникам.

Пильні ревізори ніяк не могли відшукати фінансових порушень, доки, на радість начальства, не звернули уваги, що Сікорський, не маючи житла, мешкав одинаком у кімнатці при музеї. Директора звинуватили в тому, що він нічого не платив ні за електроенергію, ні за опалення. Завдані збитки оцінили аж у півтори тисячі радянських рублів, що з тодішніми зарплатами 125 рублів було вагомим злочином і підставою для чергового звільнення. Ніхто не переймався, що Сікорський весь цей час безплатно виконував роботу сторожа, двірника й опалювача, топлячи взимку дровами численні грубки музею. Однак покарали не історика, а його ворогів, нагадавши, що молодого фахівця, яким він приїхав до міста, давно вже мали забезпечити житлом.

Згодом уже знаного музейника, заслуги якого у створенні десятків музеїв і порятунку від втрати сотень тисяч раритетів оцінили поданням на присвоєння звання Героя Соціалістичної праці, замалим не виключили із Комуністичної партії за відкриття музею Шолом-Алейхема у Переяславі-Хмельницькому. Врятувало те, що дискусії довкола єврейського письменника набули міжнародного розголосу.

Свята правда, що створення більшості музеїв потребували величезної праці й авантюризму та особистої мужності, бо навіть за музей хліборобства і діораму «Битва за Дніпро у вересні 1943 року» Сікорського звинуватили в «ідеологічних помилках» і «марнуванні народних коштів». Нині це унікальні музейні установи, що стали предметом гордості і зразком для наслідування.

Юні відвідувачі музейного комплексу
Юні відвідувачі музейного комплексу

Уже в незалежній Україні ще за життя подвижника почали нищити збережені ним безцінні скарби. Гірким почином став музей народного одягу Середньої Наддніпрянщини. Його експозиція була в колишній будівлі Михайлівської церкви, яку повернули Московському патріархатові. На жаль, ідеться про всеукраїнську тенденцію, коли будівлі, що мають слугувати духовному розвиткові українського народу, перейшли у фактичне володіння сусідньої Росії.

Віктор Шпак
«Урядовий кур’єр»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-