Замість терміну і тюрми – браслет і домашні котлети

Україна готується до впровадження системи електронного моніторингу в пенітенціарній сфері. За взірець візьмуть досвід позатюремного утримання не лише підозрюваних, а й засуджених у Латвії і Норвегії. Про підготовку відповідної концепції, яку, згідно з планами уряду, мають розробити до 2020-го, розповів заступник міністра юстиції Денис Чернишов.  

Мета нововведення – заощадити на триманні засуджених за незначні злочини під вартою, а в перспективі – на утриманні та будівництві в’язниць. Також це має позитивно вплинути на ситуацію зі злочинністю в країні загалом. Адже головна перевага електронного браслета – перебування людини на волі, а не в ізольованій від суспільства установі, що має свої далеко не завжди «гуманні» звичаї і правила. Проведені в багатьох країнах дослідження засвідчили, що використання електронних засобів контролю позитивно впливає на рівень злочинності. Відсоток повторних злочинів, скоєних людьми, які колись «оступилися» і за рішенням суду уникнули потрапляння за ґрати, набагато менший. Приміром, за даними дослідження, проведеного у 2000 році в Англії та Уельсі, «рецидив» у таких випадках становив лише 2%. За даними інших досліджень – від 4 до 10%. А серед тих, хто «відсидів» реально, повторно «стають на злочинну доріжку», за різними даними, від 40 до 70% осіб.

«Застосування електронного моніторингу як альтернативи досудовому утриманню в СІЗО і відбуванню покарання за дрібні злочини – важливий крок до гуманізації системи кримінального покарання, – наголосив у коментарі Укрінформу координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко, – Почалося це із внесення у 2012-му році змін до Кримінально-процесуального кодексу, а також ухвалення, як-то кажуть «у розвиток», низки інших законодавчих актів. Відповідно до цих ініціатив нещодавно в Україні запрацювала система пробації (супроводження і контролю осіб, засуджених до кримінального покарання, не пов’язаного із позбавленням волі). Як наслідок – збільшилася кількість судових рішень не пов’язаних із ув’язненням. Те ж стосується й запобіжних заходів для підозрюваних у вчиненні дрібних злочинів, для яких раніше судді, як правило, «безальтернативно» обирали до двох місяців тримання під вартою», – нагадав правозахисник.

При цьому він спростував закиди стосовно того, що надання можливості використання електронного браслета «грає на руку» високопоставленим корупціонерам, які нібито отримують додаткові можливості для втечі. Як це, приміром, було свого часу з екс-ректором податкового університету Петром Мельником чи засновником «піраміди» «Еліта-Центр» Олександром Шаховим-Волконським.

«Без електронних браслетів ці зловмисники утекли б іще швидше. Адже носіння таких пристроїв «дисциплінує» набагато більше, ніж приміром, «застава», «особисте зобов’язання» чи «порука інших осіб», – каже Андрій Діденко. І нагадує, що, згідно із вітчизняним законодавством, носіння електронного браслета – не окремий вид покарання, а додатковий запобіжник при взятті підозрюваних під домашній арешт.

В той же час активніше використання засобів електронного контролю може полегшити досудове утримання так би мовити «рядових» підозрюваних, яких звинувачують у вчиненні дрібних злочинів. Адже зараз у СІЗО перебуває багато людей, яким не «по кишені» виплатити призначені судом застави. До того ж, через нестачу приладів контролю судді дуже обережно ухвалюють рішення про запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Іноді суди просто «перестраховуються», масово виносячи ухвали про двомісячне тримання під вартою.

«Навіть, коли судді обирають для підозрюваного носіння електронного браслета, «вільного» пристрою для виконання такого рішення часто немає. За ними, навіть, «вишиковується» неофіційна черга», – розповідає експерт.

Вартість моніторингу наразі «кусається». Але згодом окупиться

В Україні електронні браслети почали закуповувати у 2012 році. Кожен такий комплект коштував 50 тисяч гривень, загалом витратили 25 мільйонів. Із півтисячі комплектів нині в робочому стані – лише трохи більше сотні. Адже гарантійний термін їх використання – 3 роки. Додатково доводиться платити за обслуговування.

«Якраз «фінансовий аспект» – головний аргумент противників масового впровадження системи електронного моніторингу як альтернативного покарання для «дрібних» злочинців», – каже правозахисник Андрій Діденко, принагідно нагадуючи, що в цьогорічному бюджеті на діяльність пенітенціарної системи країни передбачено лише 40 % від потреби.

Саме через фінансові проблеми, на думку правозахисника, ідею впровадження системи електронного моніторингу навряд чи вдасться втілити упродовж короткого періоду. Тому на перших етапах реформи варто зосередитися саме на досудовій пробації, аби мінімізувати кількість людей, котрі місяцями, а то й роками, перебувають у слідчих ізоляторах, фактично майже повністю відбуваючи там терміни, до яких їх зрештою засуджують служителі Феміди.

На поетапності втілення майбутньої концепції електронного моніторингу наполягає і юрист Ірина Дідюк. Одним із перших кроків, на її думку, мало б стати застосування електронних засобів контролю до осіб, які звільнені від відбування покарання з іспитовим терміном:

«У цих випадках використання електронних засобів слугуватиме своєрідним попереджувальним заходом. Адже, перебуваючи під постійним контролем, схильні до вчинення злочинів особи знатимуть, що їхню причетність до кримінального правопорушення буде легко встановити і не вдаватимуться до рецидивів. А в разі вчинення злочину правоохоронці легко зможуть перевірити причетність до нього підконтрольних осіб, проаналізувавши час та місце їх перебування у тій чи іншій місцевості», – каже юрист.

Але для визначення конкретних правових підстав для застосування електронних браслетів як окремої форми покарання потрібно докласти чимало зусиль. Зокрема, розробити додаткові законодавчі та нормативні акти, підготувати методичне забезпечення і навчити персонал. І, звісно ж, знайти кошти на виконання поставлених завдань. Адже при впровадженні нової системи моніторингу Україні знадобиться кілька десятків тисяч комплектів для спостереження, на придбання яких, за «найскромнішими» підрахунками, доведеться витратити до одного мільярда гривень.

Судіть самі. Згідно із підрахунками Мінюсту, орієнтовна чисельність осіб, що перебувають на обліку уповноважених органів з питань пробації, (станом на кінець 2017-го) – майже 16 тисяч. Серед них, зокрема, такі категорії громадян:

• Люди, які зобов’язані дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля (ст. 76 пункт 6 КК України) – 48 осіб;

• Громадяни, що вчинили злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи (ст.152-156 КК України) – 97 осіб;

• Особи, що вчинили злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров'я населення (ст.305-327 КК України) – 8548;

• Засуджені, що вчинили незначні злочини проти життя та здоров'я особи (ст.115-145 КК України) – 3371;

• Звільнені умовно-достроково за поданням уповноважених органів з питань пробації – 95,

• Звільнені за поданням установ виконання покарань – 2796 осіб;

• Звільнені за особистим зверненням до суду (ст. 539 КПК України) з установ виконання покарань – 831 особа.

Для здешевлення електронного моніторингу Україна могла б скористатися досвідом інших країн, більшість яких не закуповують обладнання, а орендують його у компаній-виробників. Тож у перспективі можемо отримати ще й ефект, пов'язаний із освоєнням вітчизняними підприємцями нового виду бізнесу чи з приходом у цю сферу зарубіжних інвестицій.

Ірина Дідюк пропонує придивитися до зарубіжного досвіду фінансування відповідних програм:

«У деяких країнах за використання електронних засобів контролю платять самі засуджені. Зокрема, у США при застосуванні обов’язкових електронних засобів нагляду арештант платить державі до 600 доларів на місяць. Така ж практика і в Австрії. Відповідно до ухваленого у 2011 році Закону про домашній арешт, за користування електронними засобами контролю з арештантів стягують орендну плату – 22 євро на добу. Щоправда, якщо засудженому це «не по кишені», держава бере відповідні зобов’язання на себе. Вважаю такий прагматичний підхід цілком виправданим. Адже особа, яка вчинила злочин, повинна нести за це, в тому числі, і фінансове покарання. Вона має робити свій внесок, а не лише безкоштовно отримувати за суспільний кошт такі «послуги», – каже юристка.

У майбутньому держава зможе подолати низку проблем, пов’язаних із утриманням підозрюваних і засуджених за незначні злочини осіб. Адже щороку лише для того, аби доставити підозрюваних із місць попереднього ув’язнення для участі в судових засіданнях, держава витрачає кількадесят мільйонів гривень. А тримання таких осіб у слідчих ізоляторах обходиться у понад 100 мільйонів. Частину цих коштів, безперечно, можна було б заощадити, активніше застосовуючи систему електронного моніторингу. Не кажучи вже про активне впровадження носіння електронних браслетів як альтернативного покарання. Окрім «фінансового ефекту», це дозволить суттєво розвантажити місця позбавлення волі і поліпшити умови тримання інших в’язнів.

Владислав Обух. Київ