Не змушували: батьки першачків в Одесі свідомо обирали державну мову навчання
Батьки понад 9,4 тисячі дітей виявили бажання, щоб їхні діти здобували в Одесі освіту в класах з українською мовою навчання (83% від загальної кількості першокласників)”. Цю новину одразу підхопили користувачі українського сегмента соцмережі Фейсбук, котрі традиційно розділилися на два фронти: на тих, хто обома руками “за” - “Ну, нарешті! Шкода, що не 100%”, “Молодці! Вже давно пора”, “Тим, хто шукає "російські класи" пропонуємо робити це за кордоном. Приблизно 770-800 км на північний схід”, ну і, власне, тих, хто від цього не в захваті - “83% обрали українську мову навчання? Не віримо! Їх просто змусили, позбавили російських класів... У батьків не було можливості вибирати”.
“Укрінформ” вирішив з’ясувати, чи відповідає дійсності критика, тобто, чи справді батьків одеських першокласників змусили вибирати українську мову навчання дітей, чи це їх добровільний вибір. Крім того, поцікавилися: перше – чим пояснюється таке збільшення – одразу плюс 24% на користь української мови навчання відповідно до минулого року (в попередні роки теж спостерігалося зростання – але 3,5%, 6%), друге – чи не виникло проблем з україномовними вчителями?
Ми звернулися до вже згаданої директорки місцевого департаменту освіти і науки Олени Буйневіч, а також депутата Одеської міськради від “Самопомочі” Ольги Квасніцької.
Олена Буйневіч, директор департаменту освіти і науки Одеської міськради:
“Одеські школярі добре знають технічні, природничі науки, прекрасно розмовляють іноземними мовами, але державною - погано. І з цим треба щось робити”
“Про шквал запитань щодо мови навчання. Почну із сухої статистики. Кількість батьків, котрі обирають для своїх дітей в якості мови навчання українську мову, а не російську, збільшується з кожним роком. Приміром, у 2017 році українську мову обрало 59% батьків, а російську - 41%. У 2015 році - українську мову 56%, російську - 44%. Натомість ще 4 роки тому переважала російська мова: у 2014 році російську мову вибрали 51% батьків, українську - 49%, в 2013 році – 53% першокласників пішли в класи з російською мовою навчання, і тільки 47% – з українською. Тепер щодо згаданої цифри. Так, 83% першокласників Одеси навчатимуться державною мовою. Так, це перевірена цифра. Так, я впевнена. Ні, не “підмалювали” - навіщо? Відповідно до Закону України “Про освіту”, мовою навчання в закладах є українська мова. Без усіляких окремих заяв. Батьки, які виявили бажання навчати дитину іншою мовою – не державною – мали змогу вказати про це окремо. Власне, і вказували. Якщо у школі, за якою закріплено їх будинок, не могли відкрити клас з навчанням, приміром, російською, то це означає, що кількість охочих була такою, що відкрити такий клас – неможливо. Наскільки мені пригадується, таких заяв я бачила на власні очі лише дві або три. Ба більше, представники місцевих органів, територіальних відділів освіти пропонували таким батькам змінити заклад, групувавши їх і відкривши для них російськомовні класи на відстані не більше 2-3 кілометрів від дому. Наразі таких класів у нас 17%. Тобто ніхто не змушував батьків обирати українську. Крапка. Інша справа, що десь зо два-три роки тому назад Одеса “пасла задніх” серед інших українських міст зі складання ЗНО з української мови. Відтак наша мета – зробити все можливе, щоб після закінчення школи наші діти були підготовленими до вступу у вищі навчальні заклади, а в майбутньому – конкурентоспроможними на ринку праці. Нині ж, вони добре знають технічні, природничі науки, володіють іноземними мовами, але державною - погано. І з цим треба щось робити. Це перше. Друге – що стосується вчителів. Усі вони пройшли перепідготовку для викладання державною мовою. Тому проблеми вчителя в Одесі нема. Адже володіння державною мовою – це один з компонентів професійної компетентності. Утім, якщо раптом така проблема десь вилізе, тобто, коли якийсь вчитель стане в позу зі словами “я не хочу і не буду викладати українською”, то оперативно її вирішимо, адже це антидержавна позиція, а відтак є сумніви в професійній компетентності такого вчителя”.
Ольга Квасніцька, депутат ОМР:
“Будучи мамою чотирьох дітей, я радію, і, надіюся, що з першого вересня українська мова в Одесі вивчатиметься краще”
“Не влізаючи в усі ці Фейсбук-обговорення, скажу так: це повинно стати нормою, коли навчання у школах проходить державною мовою. А тим, хто не бажає вчити українську – пропоную виїхати в сусідні держави: Росію, Польщу, Угорщину... Інакше ми ніколи не ідентифікуємо себе як українців. На превеликий жаль, свого часу мої діти, а в мене їх четверо, навчалися у російській школі, бо вона територіально знаходилася близько від дому. Нині я бачу, наскільки це погано. Вони втратили можливість вивчити українську досконало. Тому, як мама, я радію, і, надіюся, що з першого вересня українська мова в Одесі вивчатиметься краще. Щодо згаданих 83%, а точніше – звідки взялася така цифра? Тут все просто. По-перше, це правильно проведена політика держави, котра направлена на пріоритетність україномовної школи. По-друге, це проблема складання іспитів. Приміром, цьогорічне ЗНО в Україні вперше не проводилося російською мовою. Для російськомовних випускників одеських шкіл – це проблема. Але, на щастя, батьки потроху починають це розуміти. І це добре, тому що без знання української мови про успішну здачу тестування годі говорити. По-третє, думаю, свою справу зробив і фактор війни. За моїми спостереженнями, одесити з кожним роком все більше і більше ідентифікують себе не просто, як “жителів України”, а саме як українців, при цьому, популяризують все українське: мову, культуру, історію... І це позитивний знак. Так роблять держави, котрі цінують власну державність, вибачте за тавтологію”.
Замість висновку: Про перемогу кричати рано. Але те, що відбувається нині в Одесі як мінімум вселяє оптимізм. Так, мабуть, там не все гладко. Як ситуація розвиватиметься далі – поживемо побачимо. Для повноти картини ми надіслали в Міносвіти інформаційний запит з проханням надати подібну статистику й по інших регіонах – тим же Харкову, Києву, Львову, Закарпаттю. Відповідь обов’язково опублікуємо на сайті Укрінформу.
Мирослав Ліскович. Київ
