Донбас буде інший: більшість переселенців назад не збираються

Донбас буде інший: більшість переселенців назад не збираються

Аналітика
893
Ukrinform
Хоча повністю адаптуватися до життя у «нових умовах» вдалося далеко не всім із півтора мільйона внутрішньо переміщених осіб

Хоч би як складно було колишнім жителям Криму й Донбасу пристосуватися до життя у статусі внутрішньо переміщених осіб, більшість із них не планують повертатися до місць постійного проживання, – стверджує, посилаючись на соціологічні дослідження, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Юрій Гримчак.

Експерти пояснюють це зневірою, що розграбований росіянами Донбас, який не лише потерпає від гуманітарної кризи, а й опинився під загрозою екологічних катастроф, колись стане таким, яким був для них до буремного 2014-го…

«У майбутніх тектонічних змінах потрібно шукати нові можливості. Донбас у колишньому «совковському» вигляді існувати в сучасному світі просто не може, – наголосив у коментарі Укрінформу директор Центру суспільно-інформаційних технологій «Форум» Валерій Димов, - Зрозуміло, що зараз регіон – у плачевному стані: зруйнована інфраструктура, затоплені шахти, окупанти намагаються прибрати до рук усе, що «погано лежить». І для відновлення тимчасово окупованих територія після їх повернення в Україну знадобляться багатомільярдні інвестиції. Але відбудовувати колишню «промислову могутність» ніхто не буде. Бо у світі вже мало хто виплавляє чавун у домнах та видобуває вугілля з півторакілометрової глибини, розробляючи пласти у півтора метра, платячи за це шаленими дотаціями і головне – людськими життями. Структура економіки регіону зміниться і потребуватиме зовсім інших знань та навичок і людей», - каже експерт.

Він звертає увагу на те, що потужним критерієм сучасних економік і соціумів є так звана «соціальна мобільність». І наводить приклад США, де люди, живучи і працюючи певний час у одному місці, без проблем погоджуються переїздити за сотні, або й тисячі кілометрів, де з'являться нові можливості для їх професійної, творчої чи особистісної реалізації.

Валерій Димов
Валерій Димов

«Україна, схоже, теж переживає період такого світоглядного осучаснення. Отже, немає нічого дивного у тому, що люди, які протягом чотирьох років війни змогли «прижитися» у різних регіонах країни, набули нових навичок, можливо, здобувши інші професії, у майбутньому планують реалізуватися у цьому ж напрямку», - вважає Валерій Димов.

При цьому вітчизняні і зарубіжні експерти констатують: проблема адаптації внутрішньо переміщених осіб, зважаючи на її масштаби, ще довго буде актуальною для України. Адже, як наголошується в оприлюдненому цими днями звіті представництва Агентства ООН з питань міграції, «Україна переживає найбільшу з часів подій на Балканах у 1990-ті кризу в Європі, пов’язану із переміщенням осіб».

На підконтрольній Україні території нині мешкають понад півтора мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО). І повністю адаптуватися до життя у нових умовах сотням тисяч наших співвітчизників так і не вдалося. Головні проблеми – житло, робота, якісне медичне забезпечення і фахова юридична допомога.

«Квартирне питання»: можливості обмежені

Хоча б частково розв’язати проблему із забезпеченням житлом покликані дві державні програми. Утім, виконання однієї із них – «Доступне житло» – цього року взагалі застопорилося: за сім місяців на її втілення не витрачено жодної копійки із запланованих у бюджеті 100 мільйонів гривень. Причина – банальна: «особливості національної бюрократії», коли чиновники начебто хочуть зробити як краще, а виходить… як завжди. Річ у тім, що ніяк не вдається внести зміни до постанови щодо реалізації програми, згідно з якими переселенці отримають право самостійно обирати забудовника, а не погоджуватися на послуги того, якого запропонує Мінрегіон України.

Щодо програми надання переселенцям тимчасового житла, то на її втілення виділено 34 мільйони гривень. Сума, як-то кажуть не «астрономічна», але у співпраці із владою на місцях вона дозволить забезпечити помешканнями кілька сотень українських родин.

«І тут багатьом міг би прислужитися досвід Маріуполя, – наголошує в коментарі Укрінформу виконавчий директор благодійного Фонду «Свої», волонтер і переселенка Оксана Сухорукова, – місцева влада скористалася підтримкою цієї державної програми і за формулою «50 на 50» (половина – державні кошти, половина – гроші з міського бюджету) придбала у комунальну власність 63 квартири і надала їх у тимчасове користування переселенцям».

Модульні містечка – «потьомкінські села» і «гетто»?

Ще один із варіантів – створення так званих «місць компактного проживання ВПО». Зазвичай, це – приватні гуртожитки, приміщення житлового фонду соціального призначення, готелі, санаторії, бази відпочинку, культові будівлі, гуртожитки навчальних закладів, лікарні. А також – модульні містечка, які вже споруджено на Харківщині, Донеччині та в деяких інших областях. Але, почувши моє запитання щодо перспектив такого варіанту забезпечення переселенців житлом, Оксана Сухорукова обурилася:

Оксана Сухорукова // Фото: Радіо Свобода
Оксана Сухорукова // Фото: Радіо Свобода

«Ви хоч уявляєте, як жити у таких містечках не місяць-другий, а роками! 6 квадратних метрів на людину, без інфраструктури, за кілометри від потенційних робочих місць… Це лише тимчасовий вихід, на нетривалий період. Проблеми із житлом для переселенців такий підхід не розв’язує. Навпаки: створює лише видимість відповіді на питання, до справжнього вирішення якого потім руки можуть і не дійти.

Приміром, те що я бачила в подібних «містечках» у Грузії, жахає. Місця компактного поселення – це своєрідне «гетто», де люди замикаються на своїх проблемах і фактично не мають жодних можливостей звідти вирватись. Вже народилися діти, які ніколи не бачили війни, але змушені день у день іти до машин із гуманітарною допомогою, від якої їхні родини повністю залежні. Більшість мешканців таких «гетто» не працюють, люди змирилася із ганебними умовами проживання і не бачать «світла в кінці тунелю», – каже Оксана Сухорукова.

На щастя, такий варіант розв’язання житлової проблеми обирають для себе далеко не всі переселенці. За даними міжнародних інституцій, зараз у місцях компактного проживання мешкають лише до 2 відсотків внутрішньо переміщених осіб (після початку війни на Донбасі їх було майже 5 відсотків). Більшість же людей вирішують «квартирне питання» самостійно, винаймаючи житло. Невеликий відсоток (переважно представники бізнесу, які мали заощадження, або ті, кому вдалося налагодити свою справу чи знайти престижну високооплачувану роботу), придбали власні помешкання.

Людям потрібна не риба, а «вудка»…

Витрати на житло та його утримання – одна із найбільших статей видатків не лише ВПО, а й кожного «середньостатистичного» українця. Для цього люди потребують роботи із хорошим доходом. Утім, дані останнього опитування, проведеного Агентством ООН з питань міграції, свідчать про погіршення ситуації. Зокрема, станом на червень працевлаштовані були 42% ВПО, що на 6% менше порівняно із березнем. Як зазначається в соцдослідженні, труднощі, з якими люди стикаються при працевлаштуванні, пов’язані, зокрема, із низьким рівнем оплати, відсутністю або браком вакансій, які відповідали б рівню їх кваліфікації, а також із дискримінацією з боку роботодавців.

Як наголошується у звіті Національної системи моніторингу "Ситуація з внутрішньо переміщеними особами", "Середньомісячний дохід на одну особу домогосподарства ВПО значно нижчий порівняно із таким же показником для України в цілому, і становить приблизно 2300 гривень на місяць. А в деяких регіонах він, навіть, нижчий за прожитковий мінімум!»

Та все ж більшість переселенців готові працювати навіть за невелику платню, а не чекати «подачок» від держави чи допомоги від благодійників.

Людина людині – вовк?

Якість життя переселенців багато в чому залежить від загального сприйняття цієї категорії громадян суспільством. А з цим, на жаль, в Україні не все гаразд. Власники квартир часто відмовляються здавати житло тим, хто приїхав зі Сходу. Роботодавці – не завжди беруть їх на роботу. Більше того, час від часу у пресі з’являються повідомлення про конфлікти між переселенцями та «місцевими». А соціологи звітують про тенденції до погіршення ставлення громадян до ВПО.

Причини непорозумінь, що виникають між співвітчизниками, різні – хтось незадоволений тим, що переселенцям держава надає більше пільг, інші говорять про різницю в поглядах і оцінках, дехто відверто звинувачує приїжджих у шахрайстві.

Звісно ж, люди різні – і серед приїжджих, і серед «місцевих» є здирники й шахраї. У всіх різні політичні погляди, дехто, можливо, ще не зовсім позбувся впливу кремлівської пропаганди… Але ж не можна усіх «чесати одним гребінцем». І тут фахівці наголошують на важливості роз’яснювальної роботи і проведення соціальних кампаній, покликаних сприяти порозумінню між переселенцями та місцевим населенням. На жаль, як констатують у міжнародних гуманітарних і правозахисних організаціях, цьому питанню в Україні приділяють усе ще недостатньо уваги…

Владислав Обух, Київ 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>