«Хлорна криза»: Хто насправді мутить воду в українських водогонах

«Хлорна криза»: Хто насправді мутить воду в українських водогонах

Аналітика
Укрінформ
Вибрики відомого “швейцарського” олігарха знову підняли питання — як довго Україна сидітиме на монопольних гачках, піддаючи загрозі національну безпеку

Зупинка підприємства "Дніпроазот", підконтрольного групі "Приват" Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова може паралізувати роботу очисних систем вітчизняних водоканалів. Підприємство — чи не єдиний в Україні виробник рідкого хлору, дезинфектора, який використовується для водоочищення на більш ніж 170 водоканалах. (Хоча це, м’яко кажучи, не найбільш екологічний спосіб очищення води, він один з найдешевших, його вартість не більше 2% в тарифі). З середини червня підприємство припинило роботу. За офіційною версією, через підвищення цін на газ для промисловості, за неофіційною — заради політичного тиску на владу. Кабмін і РНБО, обіцяють, що постачання хлору відновлять, хоча визнають, що важелів впливу на монополіста наразі немає. От вам іще одне підтвердження тези: монополізація ринку і критично важливої інфраструктури — не менша загроза національній безпеці, ніж збройний напад агресора, чи кібератака на критично важливу інфраструктуру. І тому руйнування “неприродних” монополій — головне економічне завдання для влади в Україні.

Хімічні” атаки - з хлором і без

У повідомленні на офіційному сайті Української асоціації підприємств водопровідно-каналізаційного господарства «Укрводоканалекологія», яка тримає руку на пульсі конфлікту, йдеться: “На жаль, ситуація з поставками хлору досі не вирішена. Використовуючи своє монопольне становище, АТ «ДНІПРОАЗОТ» користується ситуацією, що склалась, та пробує чинити політичний тиск на уряд. Дуже погано, що заручниками стають наші підприємства. Нам варто було підготуватись до такої ситуації та напрацювати альтернативні поставки хлору”.

За даними асоціації зараз в спішному порядку постачальники хлору та гіпохлориту натрію пробують це зробити. Але в необхідній кількості та в короткий строк це зробити дуже важко. Як повідомив в інтерв’ю «Економічній правді» член асоціації "Укрводоканалекологія" директор Житомирського водоканалу Андрій Нікітін, в Україні є потужності, які можуть постачати реагенти, але вагонними нормами постачання це може здійснити найближчий наш сусід Румунія. Хоча й не без труднощів. За словами Нікітіна, для закупівлі хлору потрібні спеціальні технологічні ємності. В Україні на цьому спеціалізувалося єдине підприємство — Аульська хлорпереливна станція. Вона є єдиним ліцензованим підприємством для більшості водоканалів. (Цікавий збіг, кілька днів тому СБУ успішно відбила кібератаку російських спецслужб на мережеве обладнання станції, яка є об’єктом критичної інфраструктури — Авт.). Водоканали великих міст — Києва, Кривого Рогу, Дніпра, Харкова — мають свої переливні станції, і вони можуть купувати рідкий хлор безпосередньо у виробників. Однак є інша проблема - транспортування хлору з Європи. Оскільки хлор — стратегічний техногенний продукт, він обтяжений додатковими зобов'язаннями та бюрократичними регламентами у різних інстанціях України та ЄС, які швидко не вирішуються.

Іншими словами, вихід є, але рішення не прості. Тому проблема вирішується на рівні Ради національної безпеки і оборони, а віце-прем'єр Геннадій Зубко та оперативний штаб займаються цим питанням цілодобово. Зокрема, розглядаються різні способи знезараження води, як альтернативу хлору. Опрацьовується декілька варіантів заміни реагента – на низькоконцентрований гіпохлорит натрію (виготовляється з кухонної солі, дуже близький за типом до рідкого хлору), змішані оксиданти, чи діоксид хлору.

Чиста вода з річки і з-під землі — дві великі різниці

У столиці найближчим часом не планується введення графіку подачі води. «Місто Київ станом на сьогодні в достатній кількості забезпечене рідким хлором, який Київводоканал використовує для знезараження питної води», – повідомив голова правління - генеральний директор «Київводоканалу» Дмитро Новицький. Тому киянам переживати не потрібно. Варто зазначити, чому водоканали міст-мільйонників використовують переважно рідкий хлор. Наприклад, Харків використовує 800 тонн на рік, Київ - 1000 тонн.

“Більше хлору потрібно тим водоканалам, які беруть воду з поверхневих джерел. У такій воді більше органіки, вірусів і бактерій. Водоканалам, які використовують підземні води, потрібно менше хлору”, - пояснює Нікітін. За його словами, хлор використовується на першому етапі очищення води — для окислення. “Через його відсутність не буде окисного процесу, тому система фільтрації і система гравітаційного відстоювання прийме на себе весь удар. Технологічний цикл буде порушений. Що трапиться після цього з очисними спорудами? Ймовірно, фільтраційний матеріал буде швидко виходити з ладу. Його доведеться швидко міняти, і на це теж знадобляться додаткові кошти. Якщо спробувати налагодити процес, то витрата електроенергії на промивання води і системи збільшиться колосально. Для багатьох водоканалів це додаткові витрати, яких нема у тарифі”, - стверджує директор Житомирського водоканалу.

Екс-депутат Михайло Поживанов наводить в своєму блозі приклади країн Європи, де очищення води відбувається методом озонізації із застосування також біологічних фільтрів з активованого вугілля. “У Гельсінкі на очисних спорудах вода обробляється сульфатом заліза, далі пропускається через піщані фільтри, а потім проходить ще кілька етапів знезараження. У Парижі воду очищують озоном, також пропускають через піщані фільтри, а потім ще раз озонують і «доочищують» активованим вугіллям. У Берліні воду піддають аерації, тобто насичують рідину киснем. Потім за допомогою реагентів абсорбують залізо і марганець, а далі фільтрують через піщані фільтри”, - зазначає автор блогу.

Ігор Коломойський, український бізнесмен
Ігор Коломойський, український бізнесмен

Рівні умови — не для Коломойського

Однак цікаво, чому зупинився "Дніпроазот"? “Все дуже просто, - пояснює директор Консалтингової групи А-95 Сергій Куюн, - з 1 квітня 2018 року закінчився контракт на постачання природного газу "Укрнафтою". І "Укрнафта", і "Дніпроазот" належать групі "Приват" Ігоря Коломойського. У 2011 році останній, знову-таки не без погроз зупинити "Дніпроазот", організував оренду "Укрнафтою" цеху з випуску аміаку на "ДніпроАзот". Таким чином зникла необхідність продавати газ "Укрнафти" державі за низькими регульованими цінами, а продавати його за такими ж низькими цінами своєму підприємству. Так був утворений ще один потужний канал виведення коштів з “Укрнафти”. Напівдержавна нафтовидобувна компанія постачала газ, виробляла аміак і тут же продавала його "Дніпроазоту".

За даними аналітиків групи, тільки в 2017 році "Укрнафта" недоотримала, а значить фактично дотувала завод свого міноритарного акціонера на 1 млрд грн. А якби "Укрнафта" просто продавала свій газ на ринку, то отримала б більше на 1,7 млрд грн.

Схема була настільки невигідною, що голова “Укрнафти” Марк Роллінз був змушений її розірвати (подейкують, що нинішній топ-менеджер досить прихильний до Коломойського — Авт.). Як і очікувалося, завод відразу зупинився. Точніше, він виявився в однакових умовах з іншими хімзаводами, зокрема ОПЗ і "азотами" Фірташа, які раз у раз зупиняються через збитковість переробки газу. “Коломойський так не звик, і зароблені на постачанні дешевого газу мільярди теж витрачати на свій завод не збирається. Тому викручує руки уряду, прикриваючись хлоркою для водоканалів як щитом. Хоча ця позиція в номенклатурі "Дніпроазоту" глибоко периферійна і, кажуть фахівці, може випускатися без запуску всього виробництва. На днях "дніпразотовці" навіть приїхали до Києва на демонстрації та пікетування Кабміну, але місце виявилося зайнято "євробляхерами", - стверджує Сергій Куюн.

Інцидент з начебто дефіцитом хлору змушує замислитися над проблемою монополізації та пріоритетами інвестування в інфраструктуру. В усьому цивілізованому світі воду давно знезаражують іншими методами, тож, може, й добре, що «Дніпроазот» збунтувався проти цін на газ – є привід поговорити про відмову від хлору. В цілому ж зрозуміло, що держава в сфері водопостачання за всі роки незалежності так і не диверсифікувала свої ризики. “Виробництво стратегічного продукту перебуває в руках монополіста і входить до сфери впливу приватних інтересів. Питання "Хто винен?" у цьому випадку таке ж риторичне, як і те, що первинне: курка чи яйце”, - резюмує Андрій Нікітін.

Марина Нечипоренко, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-