17 квітня. Пам’ятні дати

17 квітня. Пам’ятні дати

1799
Ukrinform
Сьогодні в Україні - День працівників пожежної охорони. 

Сьогодні українські вогнеборці святкують своє професійне свято. День встановлений Указом Президента від 11 жовтня 2013 року. Пожежники – передовий загін Державної служби з надзвичайних ситуацій. Цю професію обирають за покликом душі, свідомо, адже у вогонь насильно ніхто не піде. Рятуючи життя інших, можна загинути самому. Українські пожежники першими гасили Чорнобильський реактор, вони постійно задіяні в ліквідаціях наслідків інших серйозних надзвичайних ситуацій, як природного так і техногенного характеру. За статистичними даними, тільки від початку року в Україні сталося близько 18 тис. пожеж. Щоденно на цілодобовому чергуванні по всій Україні несуть службу близько 7,5 тисячі рятувальників та 2,5 тисячі одиниць спецтехніки, які здійснюють в середньому 1500 виїздів за добу. Один день роботи вогнеборців-рятувальників – це сотні ліквідованих пожеж, десятки врятованих життів, будівель та техніки, знешкоджених боєприпасів.

Разом з тим, сьогодні Міжнародний день гемофілії. Відзначається з 1989 року з ініціативи Всесвітньої федерації гемофілії та Всесвітньої організації охорони здоров’я з метою привернення уваги громадськості до проблем хворих, які страждають порушенням згортання крові. На сьогодні в Україні проживає майже 3 тис. людей, котрі мають це рідкісне захворювання, характерною ознакою якого є особлива чутливість організму до крововиливів. При захворюванні у людини виникають крововиливи у м’язи, суглоби, внутрішні органи. Також величезну небезпеку для життя хворого несуть будь-які зовнішні травми, поранення та порізи. Тяжкі форми захворювання призводять до каліцтва людини через так звані гемартрози (крововиливи в суглоби) та гематоми (крововиливи у м’язові тканини). Ця хвороба відома здавна, але серйозно вивчати її почали лише з ХІХ століття. Та й сам термін «гемофілія» був уперше використаний лише у 1828 році швейцарським лікарем Хопфом. Без належного лікування середня тривалість життя людини складає приблизно 30 років, а з 12-річного віку люди стають інвалідами – можуть пересуватися на милицях чи візках. За умов надання відповідної медикаментозної терапії тривалість життя такої людини не відрізняється від тривалості життя здорових людей.

Події дня:

Цього дня, у 1991 році, Верховна Рада України, першою серед колишніх радянських республік, ухвалила закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», який і донині становить основу діяльності Української держави з відновлення справедливості стосовно безневинно постраждалих. Кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50 % українці). Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали  масові  репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками в Україні у 30-х роках. Приміром, в Україні в 1937–1938 роках було засуджено 197 617 осіб, з них приречено до страти – 122 237 громадян. Левову частку цих вироків виносили саме «трійки» НКВС. Варто зауважити, що реабілітація жертв незаконних репресій почалася в СРСР майже одразу після початку процесу десталінізації. У 1953 році Верховному Суду СРСР було надано право переглядати за протестами Генерального прокурора рішення колишніх позасудових органів (так званих трійок). В Україні у 1956–1959 рр. за цією категорією справ було реабілітовано близько 250 тис. громадян. Але надалі процес реабілітації фактично було припинено – перевірки проводилися тільки за заявами репресованих або їх близьких. Тому за наступні 28 років було переглянуто лише 85 тис. справ і реабілітовано 60 тис. осіб. За «перебудови» реабілітаційні процеси знову пожвавилися – з 1989 року, за два роки було реабілітовано 180 тис. громадян і завершено перегляд архівних кримінальних справ, рішення за якими ухвалювали позасудові органи.  Прийнятий 17 квітня 1991 року закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» насамперед визначив: реабілітації підлягають особи, які з політичних мотивів необґрунтовано засуджені судами або позасудовими органами (або в будь-якому позасудовому порядку) на території України в період з 1917 і до моменту набуття цим Законом чинності. Реабілітація торкнулася і громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна з політичних, соціальних, релігійних, національних та інших мотивів під приводом «боротьби з куркульством», за так зване «пособництво бандитам» тощо. Було відновлено і чесне ім’я тих, хто постраждав за переконання, у процесі порушення державою права на свободу сумління. У 2010 році до закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» було внесено зміни щодо статусу осіб, які в дитинстві потерпіли від політичних репресій, та гарантії їх соціального захисту.

Ювілеї дня:

111 років від дня народження Семена Олександровича Підгайного (1907-1965), українського історика, археографа, музейного працівника, письменника, автора спогадів про українську інтелігенцію на Соловках. Був одним із засновників Української революційно-демократичної партії. Після закінчення Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Т. Шевченка) працював науковим співробітником Музею Слобідської України в Харкові (Харківський історичний музей), викладав історію України у Харківському інституті народної освіти (нині Харківський національний університет  ім. В. Каразіна). Сім років (1933-1940) провів на засланні у Соловецькому таборі особливого призначення, про що згодом написав дві книги: «Українська інтелігенція на Соловках» та «Недостріляні». З 1949 року – в Канаді. Помер і похований у Торонто.

99 років від дня народження Чавели Варгас (Ізабель Варгас Лізано; 1919-2012), відомої чилійської співачки, виконавиці ліричних пісень у стилі ранчера. Народилася і до 14 років мешкала у Коста-Риці. В історію музики Мексики (та й країн усієї Латинської Америки) увійшла як виконавиця, котра зруйнувала стереотипне уявлення про співачку в католицькому суспільстві. Чавела Варгас виступала в чоловічому вбранні, курила сигари, вживала алкоголь, носила при собі пістолет. Хоч співати вона почала досить рано – в 14 років (відтоді як приїхала до Мексики), її професійна кар’єра розпочалась досить пізно – в 30 років. Загалом співачка випустила 80 музичних альбомів, останній вийшов у 2010 році. Чавела Варгас була близькою подругою Фріди Кало і Дієго Рівери, товаришувала з Федеріко Гарсіа Лоркою. Знімалась у кіно й про неї знімали фільми. Педро Альмодовар називав її своєю музою. Пісні у виконанні співачки увійшли до саундтреку фільму «Фріда» (2002). Її мемуари «І якщо хочеш знати про моє минуле», які вийшли друком у 2002 році, одразу ж стали бестселером в іспаномовному світі.

Роковини смерті:

Цього дня у 2014 році пішов з життя Габрієль Гарсіа Маркес (1927–2014), всесвітньо відомий колумбійський письменник, журналіст і громадський діяч. Лауреат Нобелівської премії (1982), автор світового бестселера «Сто років самотності» (1967), роману, який Пабло Неруда розцінив як найбільше одкровення іспанською мовою з часів «Дон Кіхота», а перуанський письменник Варгас Льоса назвав «літературним землетрусом». Перше оповідання Маркес написав у 1947 році. Літературному дебюту передувало знайомство з творчістю Франца Кафки. Загальне враження від оповідань, об’єднаних у збірці «Перетворення», Гарсіа Маркес згодом сформулював таким чином: «Кафка розповідав про світ точнісінько в тій манері, що й моя бабця. Коли я прочитав його… я відкрив для себе, що стану письменником. Побачивши, як Грегор Замза зміг, прокинувшись одного разу, перетворитися в гігантського жука, я сказав собі: «Я не знав, що таке можливе в літературі. Але якщо це так, то мене цікавить письменство…» Я зрозумів, що в літературі, крім академічних і надто раціоналістичних стилів, з якими я був знайомий за ліцейським підручником, існували й інші, набагато ширші можливості. Це було все одно, що скинути пояс невинності». Найбільший вплив на Маркеса, крім Кафки, справили Фолкнер, Вірджинія Вулф, Джеймс Джойс. У біографії видатного письменника існує чимало розбіжностей і дивних неспівпадінь, починаючи ще з народження. Народився Маркес у 1928 році, але його батько-фармацевт наполягав, що у 1927. Отже, переважна більшість довідкових джерел подає дату народження Маркеса 1927 рік. Майбутній письменник навчався в єзуїтському коледжі, потім вивчав право в університеті Боготи, але невдовзі кинув навчання задля журналістики. В 1954 він вже працював у Римі кореспондентом однієї з колумбійських газет. Відтоді мешкав переважно за кордоном: у Франції, Венесуелі та в Мексиці. Перший роман написав у 23 роки, але видавця вдалося знайти лише через сім років. Задум «Ста років самотності» з’явився у нього в 1956, а написаний роман був за 12 місяців. Перший наклад розкупили протягом тижня. Надалі було продано понад 20 мільйонів екземплярів книги; вона перекладена 30 мовами світу.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-