30 березня. Пам’ятні дати

30 березня. Пам’ятні дати

1331
Ukrinform
Цього дня в канадському Монреалі пішов з життя Дмитро Донцов – політичний діяч, публіцист, одна з найяскравіших постатей української політичної думки ХХ ст.

Дмитро Іванович Донцов (1883-1973) народився у Мелітополі. Навчався в Петербурзькому і Віденському університетах. Належав до Революційної української партії та Української соціал-демократичної партії, за що двічі піддавався арешту (1905, 1907). У 1908 році навіть був змушений емігрувати. У 1913, виступаючи на другому всестудентському з’їзді у Львові, накреслив програму побудови Української незалежної держави. У 1917 повернувся в Київ. В період Гетьманату Донцов очолив Українське телеграфне агентство (нині Укрінформ) і Бюро української преси. В 1919-1921 роках – керівник Українського пресового бюро в Берліні. З 1922 року перебував у Львові, де виступив засновником Української партії національної роботи, керував двотижневиком «Заграва» та редакцією «Літературно-наукового вісника», видання якого було поновлено з ініціативи Євгена Коновальця. З 1939 року жив в еміграції - Німеччина, Чехо-Словаччина, Франція. 1947 року оселився в Канаді, де викладав українську літературу в Монреальському університеті. Донцов – автор багатьох публіцистичних праць, в яких обгрунтував необхідність політичної незалежності України і розробив ідейні основи українського націоналізму. Погляди Донцова еволюціонували від соціалізму до беззастережного його заперечення, від войовничого матеріалізму до ортодоксального християнства. Він послідовно обстоював ідею державної самостійності України та її духовно-культурної орієнтації на Захід. Виступаючи проти російського імперіалізму в усіх його проявах, Донцов застерігав від орієнтації на Москву, незважаючи на те, чи вона царська, республіканська, буржуазна, пролетарсько-соціалістична чи ще якась. Ідеї Донцова мали великий вплив на молодь у передвоєнний час і у значній мірі стали ідеологічним обґрунтуванням діяльності ОУН.

Події дня:

54 роки тому (1964) за особистим розпорядженням секретаря Київського обкому Компартії України Бойченка було здійснено акт вандалізму – знищено вітраж на пошану великого Кобзаря в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка, виконаний Опанасом Заливахою, Аллою Горською, Людмилою Семикіною та Галиною Севрук. Мистецький твір було визнано «ідейно хибним». На вітражі був зображений гнівний Шевченко, що однією рукою пригортав до себе скривджену жінку-Україну, а у високо піднятій другій руці тримав книгу. Зображення супроводжувалося словами Кобзаря: «Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю слово». Художники, які брали участь у створенні вітража, були піддані репресіям.

Ювілеї дня:

165 років від дня народження Вінсента ван Гога (1853–1890), голландського живописця. У квітні 1890 року в Салоні Незалежних були виставлені 10 його картин. На виставці побували Моне й Піссаро, які були у захваті від побаченого. Одну картину вдалося навіть продати за 400 франків – для ван Гога це був справжній тріумф. Невдовзі, в «Меркюр де Франс» з’явилася перша критична стаття, присвячена творчості художника. Критик Арбер Орьє називав ван Гога «не просто художником, але мрійником і фанатичним прибічником красивих утопій, що живе ідеалами». Яскрава характеристика досить влучно передає суть творчості ван Гога. «У нього є безкінечність і божевільне, сліпуче виблискування предметів. Це матерія; це природа, шалено переплетена в пароксизмі і піднесена до вершин кризи; це форма, яка стала кошмаром; колір, що перетворився в полум’я, бурхливі потоки і коштовне каміння; вогняні сліпучі фарби, палаюча пристрасть життя». Нині роботи ван Гога є одними з найдорожчих картин, що коли-небудь продавалися у світі.

132 роки від дня народження Михайла Івановича Терещенка (1886–1956), українського землевласника, банкіра, мецената. Син Івана Миколайовича Терещенка. Народився в Києві. Йому не було ще 17 років, коли він майже водночас втратив діда та батька і став спадкоємцем всієї їхньої величезної спадщини. Середню освіту здобував удома. Але у 1904 році склав іспити на атестат зрілості в Першій київській гімназії, після чого вчився в університетах Лейпцига та Петербурга, у 1911 отримав диплом юриста в Московському університеті. Багатий, освічений (до речі, вільно володів французькою, німецькою та англійською, знав давньогрецьку та латинь), затятий театрал і меломан Терещенко зав’язує широкі знайомства з художньою елітою (зокрема з Блоком, Ремізовим), засновує і спонсорує видавництво «Сирин», яке спеціалізувалося на виданні творів найкращих тогочасних поетів і прозаїків. У ці роки він перебуває в Петербурзі, Києві, неодмінно займаючись благодійництвом. Його фінансова підтримка забезпечила перетворення у 1913 році Київського музичного училища в консерваторію. З початком Першої світової війни Терещенко активно працює над створенням мережі шпиталів, очолює Київський військово-промисловий комітет, стає членом Всеросійського. На цих посадах завдяки не лише величезним капіталам та особистим зв’язкам, а в першу чергу енергії та організаційним здібностям Михайло Терещенко здобуває чималий політичний авторитет і відразу після Лютневої революції 1917 року стає спочатку міністром фінансів, а невдовзі міністром закордонних справ Тимчасового уряду. Влітку 1917 року разом з делегацією Тимчасового уряду вів переговори з Центральною Радою щодо автономії України. В ніч на 8 листопада 1917 року разом з іншими членами Тимчасового уряду був заарештований більшовиками в Зимовому палаці та ув’язнений в Петропавлівській фортеці. Лише завдяки матері (Єлизаветі Михайлівні Терещенко) та дружині – француженці Маргарет Ное, які підключили всі свої зв’язки, і вийшли на більшовицьких лідерів, заплативши за звільнення Михайла 100 тисяч крб. – йому вдалося уникнути неволі, або й взагалі – кулі. Його зникнення з фортеці було подано новою владою як втеча. Подружжя Терещенків опинилося в Норвегії (в 1923 році вони розлучились; у 1926 Михайло Терещенко візьме шлюб з норвежкою). Впродовж еміграції Терещенко працював переважно в скандинавських країнах, був досить успішним підприємцем. Справи вів по всій Європі і навіть в колоніях західних країн. Під час Другої світової війни мешкав в Англії, потім в Монако. Помер у Монте-Карло.

Сьогодні святкує свій день народження Селін Діон (1968), всесвітньо відома канадська поп-діва, одна з найбільш високооплачуваних музикантів сучасності. По всьому світу продано понад 200 мільйонів копій її альбомів. Її кар’єра – яскравий приклад успішного прориву і завоювання франкомовним артистом престижного англомовного музичного ринку. Селін народилася в маленькому провінційному містечку Шарлемань, що неподалік від Монреаля (Квебек, Канада). Була наймолодшою з 14 дітей в робочій сім’ї франко-канадців. З дитинства співала. У 1973 році батьки придбали невеличкий ресторанчик. Саме там під супровід акордеону та скрипки, на яких грали батьки, п’ятирічна Селін стала вперше виступати перед публікою. У віці 12 років за допомогою матері та старшого брата вона записує на касету свою першу пісню. Запис відправили знаменитому на той час місцевому музичному менеджеру. Виконання Селін так його вразило, що він пообіцяв зробити з неї суперзірку. Проте це виявилося не так просто. Жодна студія звукозапису не наважувалася вкладати свої гроші у підлітка. Втім, це не завадило випустити два перших альбоми Селін − «La voix du bon Dieu» («Голос доброго Господа») і «Céline Dion chante Noël» («Селін Діон оспівує Різдво»). Після виходу цих альбомів Селін називають сенсацією Канади, і вже через рік вона перемагає на Всесвітньому Пісенному Фестивалі «Yamaha» в Токіо. У 1983 році Селін стає першим канадським виконавцем, який отримує «золоту» сертифікацію у Франції. Вона виграє декілька нагород «Félix Awards», зокрема «найкраще жіноче виконання» та «відкриття року». Але по-справжньому дорогу у світовий шоу-бізнес їй відкрила перемога у пісенному конкурсі Євробачення 1988 року, де молода співачка виступала від Швейцарії. На початку 90-тих років, після серії франкомовних альбомів, Селін Діон почала випускати англомовні. Її пісні очолювали чарти в США, Великобританії, Австралії. Відтоді співачка є досить успішною як в англомовному, так і франкомовному сегменті шоу-бізнесу. Селін Діон стала також першою канадкою, яка отримала «Ґреммі».

Роковини смерті:

41 рік з дня смерті Лева Миколайовича Ревуцького (1889-1977), українського композитора, педагога, музично-громадського діяча, класика сучасної української музики. Народився в с. Іржавець неподалік від Чернігова. Отримав різнобічну освіту, навчався на юридичному факультеті Київського університету, в 1916 році закінчив Київську консерваторію (вчителем був Глієр). У подальшому поєднував композиторську роботу з викладацькою діяльністю. Творча спадщина Левка Ревуцького не надто велика, але його Друга симфонія і Фортепіанний концерт відіграли надзвичайну роль у становленні важливих жанрів нової української музики. Серед учнів Ревуцького були Георгій та Платон Майбороди, Віталій Кирейко, Вадим Гомоляка, Анатолій Свєчников. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-