Мамина молитва. Вона сильніша за високоточну зброю

Мамина молитва. Вона сильніша за високоточну зброю

Блоги
1186
Ukrinform
Нам потрібне живе щире слово, яке проникне в кожну душу

– Часто зустрічаюся з матерями, які втратили синів на сході України. Під час останньої одна жінка, вся в чорному, трималася на відстані від інших: ніяк не реагувала на те, що говорили, на її обличчі не було жодних емоцій – мати неначе закам’яніла від болю. Підійшла і взяла її за руку; минула хвилина, друга, третя — жодної реакції. Та коли я спробувала відійти, вона раптом сказала: «Ні, побудь зі мною ще трохи».

Цю історію розповіла рівнянам Ада Роговцева: зустріч із нею відбулася на головній театральній сцені 9 березня. Тепла, як весна. Глибока, як сама актриса, що стала легендою за життя. І зворушлива до глибини душі, насамперед жіночої. Адже залу переповнювали представниці чарівної статі — кохані, мами, сестри.

Вона ж, улюблена моя актриса, неначе уособлювала збірний образ української Матері: глибокі озерця її очей, здавалося, ось-ось розхлюпають добро, зовсім рідна незрадлива усмішка притягувала неначе магніт. А мудрість випромінювало, здається, кожне мовлене слово: було воно вагомим і водночас важким.

Піймала себе на думці, що ми потребуємо ось таких живих зустрічей і слів, що вириваються з глибини душі, – інакше не було б переповненої зали. Погодьтеся, їх не заміниш віртуальними – у Фейсбуці не видно ні очей, ні реакції на щойно мовлене вистраждане і її нелегкою долею, із втратою двох найрідніших чоловіків, слово. Ось чому і в добу високих технологій ми припадаємо до того слова як до життєдайного джерела.

Вона розповідала, як зустрічається з нашими захисниками на передовій, а рівненські матері тримали хустинки біля мокрих очей. І молилися: просто тут, у театральній залі.

…Чи то за іронією долі, чи за збігом обставин того самого дня зустріла Наталію Волошину — маму, чий син Ігор Волошин став першим рівнянином, який віддав молоде життя за Україну в 2014-му. Такого скорботного велелюддя, що проводжало Героя в останню путь, у Рівному більше не було. Ця мама поклала на вівтар України свою єдину кровиночку. А сама стала волонтером.

Наталія йшла рідним містом гордо й упевнено — тільки норовливий весняний вітер куйовдив волосся, в якому стало значно більше срібла…

Скільки їх, матерів, у різних куточках України тужать за своїми синами?! А ми їм з екранів усі ці дні — про доцільність свята 8 Березня.

Тема підмінила інші, вкрай потрібні суспільству, глибокі, злободенні. Не можу зрозуміти, що це — лихо з розуму? Чи намагання начебто майстерно відвести нас від справді болючих проблем? Чомусь пригадала Тарасове: «Та не однаково мені, як Україну злії люди присплять, лукаві…» Далі продовжувати не хочеться…

Мені абсолютно байдуже, буде 8 березня вихідним чи робочим днем. Але зовсім не байдуже, як почуватиметься в Україні жінка: жінка-мати, жінка-берегиня, жінка — продовжувачка життя на землі.

Нам потрібне живе щире слово (його не сплутаєш із черговим вітанням, що лунає з екранів), яке проникне в кожну душу. І материнська молитва, яка інколи сильніша за високоточну зброю. Тож помолімось, українські Матері!

Інна Омелянчук
“Урядовий кур’єр”

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-