1 березня. Пам’ятні дати

1-2 березня 1943 року сталася трагедія поліського містечка Корюківка, що на Чернігивщині, де гітлерівці знищили майже 7 тис. мирних громадян.

У матеріалах до Нюрнберзького процесу Корюківську трагедію визначено як найбільше масове знищення місцевого мирного населення на окупованих територіях за весь період Другої світової війни. Розправа над безневинними людьми у Корюківці за кількістю жертв перевищує білоруську Хатинь, чеське Лідице, французький Орадур.

За радянських часів інформація про цю трагедію замовчувалася – на думку тодішніх ідеологів режиму, вона кидала тінь на радянських партизанів, адже саме за їхню діяльність нацисти покарали безневинних мешканців Корюківки. Відомо, що саме в районі Корюківки зародився партизанський рух, який з вересня 1941 року очолив Олексій Федоров, майбутній командир Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання. Незадовго до розправи в Корюківці, в лютому, нацисти спалили сусідні села Гуту Студенецьку, Тихоновичі, частину Перелюбів. Саме тоді партизанське з’єднання Федорова повернулося з Брянщини й розпочало збір продовольства в навколишніх селах, вчинило кілька дрібних акцій проти окупантів.

У ніч на 27 лютого 1943 року гарнізон Корюківки, який складався переважно з угорських солдатів, було розгромлено. Одночасно були влаштовані диверсії на залізничній станції, підірвані майстерні, склад пального, ешелон і міст. Миритися з подібним нацисти не могли, тому вранці 1 березня 1943 року за наказом генерала Хойзенберга каральний загін оточив Корюківку й заходився винищувати мирне населення. Людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініку, дитячу консультацію, школи, на церковне подвір’я. Партіями по 50-100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік. 2 березня набиті трупами будинки почали підпалювати, але вбивства тривали. До кінця дня містечко було знищено вщент.

Як розповідають свідки, 9 березня гітлерівці ще раз поверталися на згарище для остаточної зачистки. За офіційними даними, на момент трагедії партизанські загони Федорова розміщувались поблизу Корюківки і налічували близько 5,5 тисяч чоловік, але жодної допомоги мирним жителям не надали, хоча каральні загони СС налічували не більше 300-500 чоловік. За роки Другої світової війни це найбільша за кількістю жертв трагедія в одному населеному пункті.

Події дня:

Чотири роки тому, 1 березня 2014 року, Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Росії Володимира Путіна про дозвіл на застосування збройних сил Російської Федерації на території України, мотивуючи це «захистом прав російськомовних громадян». Це був черговий етап кремлівського сценарію з окупації України, розпочатого, по суті, ще 20 лютого, коли на території Криму з’явилися перші «зелені чоловічки». Як відомо, вже 27 лютого урядові будівлі Криму були захоплені російськими спецназівцями. Де факто чобіт окупанта вже давно топтав українську землю, але російському керівництву знадобилося рішення Ради Федерації, аби надати хоча б якоїсь юридичної легітимності в очах якщо й не світу, то хоча б власних громадян. Самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. 1 березня російський президент направив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим. Цього ж дня Рада Федерації під головуванням Валентини Матвієнко о 17:20 (шокуюче дійство відбувалося у відкритому режимі) одностайно проголосувала за введення російських військ на територію України, і в Крим зокрема. Завершилося «шоу» «бурхливими оплесками» в кращих традиціях СРСР. Далі теж все пішло за заздалегідь розробленим Кремлем планом. 16 березня 2014 року відбувся «референдум» про статус Криму, на якому за російськими офіційними даними 96,77% жителів АРК та міста Севастополь проголосували за возз’єднання відповідних територій з Російською Федерацією. 17 березня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Путін спільно із самопроголошеним керівництвом Криму підписали Договір про прийняття його до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб’єктів федерації – Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією. Проте, вже у червні 2014 року російський президент «запропонував» Раді Федерацій скасувати постанову про застосування російських військ на території України; дозвіл був, звісно ж, відкликаний, але то був лише черговий трюк Путіна (російська пропаганда подала його як «акт доброї волі»), адже відомо, що найкривавіші бої на Сході України за участю російських військ тривали влітку 2014 року, та й потім.

Ювілеї дня:

160 років від дня народження Павла Аполлоновича Тутковського (1858-1930), українського геолога, професора Київського університету. Перший директор і один з організаторів геологічного музею інституту Геологічних наук АН УРСР. Один з основоположників мікропалеонтологічного методу вивчення осадочних гірських порід. Один з авторів еолового (вітрового) походження лісу. Запропонував (1895) проект водопостачання Києва артезіанськими водами, який пізніше було здійснено. Автор багатьох підручників з геології й географії, першого українського словника геологічних термінів; відомий популяризатор геологічних знань.

80 років від дня народження Борислава Брондукова (1938–2004), українського актора. Як кіноактор Брондуков дебютував у 1962 році у фільмі Сергія Параджанова «Квіти на камені». Пізніше знявся у понад 110 фільмах, зокрема, в таких відомих, як «Камінний хрест», «Захар Беркут», «Вавилон-ХХ», «Ми з джазу», «Гараж», «Осінній марафон», «Афоня», «Одруження», «Шерлок Холмс і доктор Ватсон». Про нього знято відеофільм «Небилиці про Борислава» та телестрічку «Борислав Брондуков. Прибуття поїзда».

Сьогодні святкує свій день народження Даля Грібаускайте (1956), президент Литовської Республіки (2009; переобрана на другий термін у травні 2014). Вона стала першою жінкою-президентом Литви і першою переобрана на другий термін поспіль на найвищу державну посаду Литви. Комісар Єврокомісії з бюджету і фінансового планування (2004–2009), міністр фінансів Литви (2001–2004), віце-міністр закордонних справ (2000–2001) і віце-міністр фінансів (1999–2000). Хтось називає її «Балтійською Маргарет Тетчер», хтось порівнює з не менш «залізною» Меркель, але для більшості литовців вона – типовий self made man – людина, котра сама себе зробила, а ще – втілення розуму, далекоглядності, дипломатичної гнучкості, а коли треба – незламної принциповості та рішучості. Народилася Даля Грібаускайте у Вільнюсі (Литва). Випускниця Ленінградського держуніверситету за фахом «політекономія». У 1992 році навчалася за програмою для керівників у Джорджтаунському університеті (Вашингтон, США). Доктор соціальних наук. У великій політиці – з початку 90-х років. Починала керівником програм в уряді Литви, очолювала департамент з європейських справ у міністерстві міжнародних економічних відносин Литви. Брала участь у переговорах, щодо вступу Литви до ЄС. В 1993 році обіймала посаду директора економічного департаменту міністерства закордонних справ Литви. Була єврокомісаром у Брюселі, відповідала за фінансове програмування і бюджет Європейського союзу. У 2005-му тижневик European Voice визнав Грібаускайте комісаром року за зусилля з реформування бюджету ЄС. Грібаускайте нагороджена багатьма урядовими нагородами й відзнаками, як своєї країни, так і інших держав. Крім литовської вільно володіє англійською, французькою і російською. Має чорний пояс з карате. Президент Литви відома своєю безкомпромісною позицією щодо агресивної політики путінської Росії та всебічною підтримкою України й українців у нелегкий час випробувань.