У світі стало більше і багатих, і бідних. Щось не те...
Публікація звіту Oxfam — міжнародного об’єднання організацій, які борються з бідністю — збіглася з початком Всесвітнього економічного форуму в швейцарському Давосі (конференція, в якій беруть участь політичні та бізнесові лідери світу. - Ред). У документі йдеться, що 82% всіх багатств світу належать 1% населення Землі, і розшарування суспільства з кожним роком лише зростає.
За даними Oxfam, новий мільярдер з'являвся в середньому кожні два дні. Якщо в 2000 році їх було 322, в 2016-му — 1810, то в 2017-му - 2043. 233 новоспечених мільярдерів за один рік — це погано: “Бум мільярдерів говорить не про розквіт економіки, а про крах економічного порядку”, - заявила директор Oxfam Вінні Бьяньіма. Її колега Йорг Калінскі - керівник Oxfam у Німеччині: “Багата меншість потужно впливає на політичні рішення і безвідповідально скорочує витрати - особливо зарплати і податки, - щоб збільшувати доходи акціонерів”.
Звичайно, багаті та бідні — дискусійна і болюча тема для людства в усі часи. Попри те, маємо питання: тенденція до стрімкого збільшення кількості мільярдерів і поглиблення прірви між багатими і бідними — це справді, як наголошують автори дослідження, крах світової економіки, глобальна соціально-економічна криза? Укрінформу відповідають:
Володимир Ломійчук — директор представництва Sales Capital AG в Україні, погоджується з тим, що збільшення розриву між дуже багатими та дуже бідними — велика загроза для світового економічного ладу. Утім, на його думку, поява нових мільярдерів не передумова кризи, але показник результатів втілення Індустрії 4.0. (“4-та промислова революція”, перехід на повністю автоматизоване цифрове виробництво. - Авт):
“Oxfam у своєму дослідженні посилається на щорічне видання відомого швейцарського банку — Credit Suisse. Деякі висновки дослідників збігаються, деякі — ні. Зокрема, усі згодні, що збільшення розриву між дуже багатими та дуже бідними — велика загроза для світового економічного ладу. Адже справа не тільки в соціальній справедливості, а й у самих ринкових механізмах: бідне населення не створює попит, необхідний для зростання економіки. Особливо велике навантаження припадає на плечі молодого покоління у країнах, що розвиваються — вони обмежені у доступі до фінансових ресурсів (доступних кредитів, іпотеки тощо), або просто не можуть знайти роботу із гідною оплатою.
Тим не менше, Credit Suisse виокремлює і “світлі” плями у своєму дослідженні — мільярдерами стають перш за все люди віком до 30 років, і дедалі більше багатих молодих людей з’являється в Азії та Китаї. Чи можна казати, що тенденція до збільшення мільярдерів є передумовою глобальної економічної кризи?
Соціальна нерівність завжди призводить до протистоянь — релігійних, національних чи ідеологічних, а починається все з банального підвищення цін. Якщо бізнес та держава не інвестуватимуть у розвиток економічного потенціалу суспільства, масові заворушення неминучі, від чого, звісно, страждає і економіка. Інвестувати — значить не давати рибку, але давати вудку, бо простими соціальними виплатами та компенсаціями ми витягуємо гроші із ринку, і нічого не даємо натомість.
Світ неминуче рухається до того часу, коли груба людська праця не буде запитана. Виробничі процеси автоматизуються, праця роботизується. Топ-менеджери отримують космічні гонорари, але що ж робити із тими, хто не потрапляє у цей малий відсоток? По-перше, освіта — передові компанії світу вже переорієнтовують пріоритети своїх інвестицій в освіту, навчання кадрів та підвищення компетенцій. По-друге, це забезпечення базового прожиткового мінімуму.
Поки про це можуть мріяти лише дуже розвинуті країни, але чим більше технології створюватимуть багатств, тим більше стабільність потребуватиме ситого та освіченого споживача. Якщо йти за таким сценарієм, то поява нових мільярдерів - не передумова кризи, але показник результатів втілення Індустрії 4.0. Щоб у цьому переконатися, достатньо придивитися, звідки з’являються нові мільярдери. Насамперед - Microsoft, Facebook, Google, Apple, медіа, технології, дистрибуція. Йдеться, звісно, лише про легальний бізнес-прибуток, а не про диктаторів.
Окрім цього, якщо сумарний прибуток мільярдерів зі списку Forbes сягає 7 трильйонів доларів, то за списком технологічних мільярдерів ми можемо відстежити стабільний ріст їхньої ваги — із часткою в 1 трильйон.
Технології ще не є запорукою багатства усієї планети, але те, як людство живе сьогодні — воно не жило ніколи. Голод, дитяча смертність - зменшуються, доступ до медицини — полегшується. Тобто, хай повільно, але життя покращується (хоч інколи із ТБ-новин все здається навпаки). Але це не значить, що можна нічого не робити і чекати, коли всі будуть щасливі та рівні. Ні, ми маємо формувати стратегічний бізнес, із глобальним баченням свого розвитку та розвитку всього людства. Саме такі тренди задають сучасні візіонери та світові лідери думок, що замислюються про колонізацію Марсу”.
Максим Білявський - радник міністра енергетики та вугільної промисловості України, - вважає, що збільшення розриву між багатими і бідними ще не означає глобальної економічної кризи:
“Глобалізація світової економіки покликана покращувати добробут людей, але не існує жодного процесу без негативних наслідків. Так само і тут, таким наслідком є неоднорідність нової моделі світу у форматі 20:80. Це коли 80% усіх ресурсів планети контролює так званий “золотий мільярд” людства, який охоплює лише п'яту частину населення Землі (зокрема США і країни Західної Європи контролюють 70% світових ресурсів). За статистикою на 20% розвинутих країн припадає 84,7% світового ВНП, 84,2% світової торгівлі і 85,5% заощаджень. Це, повторимо, модель світу, збільшення розриву між багатими і бідними країнами цілком вкладається у неї, тому ніяк не може свідчити про глобальну кризу”.
Юрій Романенко - експерт “Українського інституту майбутнього” каже таке:
“Ця проблема набагато складніша ніж здається на перший погляд, оскільки проста апеляція до цифр не дозволяє зрозуміти суті процесів. Для цього потрібно дивитися на цифри в комплексі з розумінням логіки т.зв. хвиль Кондратьєва і хвиль Кузнеця. Ця логіка добре описана в книзі Бранко Мілановіча «Глобальна нерівність. Новий підхід для епохи глобалізації». Спираючись на останні статистичні дослідження, Мілановіч вказує на кілька цікавих тенденцій.
По-перше, за останні 20 років різко збільшилася чисельність глобального середнього класу з одного до двох мільярдів осіб. Перш за все, за рахунок Азії, а там за рахунок Китаю, який досяг середньозаможного рівня. Середня зарплата в Китаї вже перевищила 600 доларів на місяць. А прошарок середнього класу наближається 800 млн осіб і безперервно зростає. Фактично протягом останніх 30 років Китай кожні 8 років подвоює свій ВВП, що не могло не позначитися на рівні добробуту громадян. В Індії, де населення вже перевищило 1,3 млрд, також зріс прошарок середнього класу до 250-300 млн. осіб, і він продовжує збільшуватися, тому що Індія нарощує темпи зростання економіки і на наших очах перетворюється в «новий Китай» південної Азії.
Таким чином, за останні 25 років більше мільярда людей стали жити краще. Можна сказати, що за всю історію людства воно ніколи не жило так добре, як сьогодні.
По-друге, різке зростання економічної могутності Азії відбувається на тлі розмивання середнього класу на Заході. Саме з цим пов'язаний феномен «трампізації» західної політики. Деіндустріалізація США і Європи привела до скорочення робочих місць і збільшення неповної зайнятості, падіння середніх доходів. За останні 30 років зарплата середнього класу на Заході практично не зростала, а в деяких сегментах навіть знижувалася. Це призвело до того, що з моменту старту глобальної кризи в 2008 році в США і Європі почалося бродіння, яке призвело до зростання впливу популістів на різних флангах політичного спектру. Це бродіння зачіпає не тільки такі країни Заходу як Греція чи Іспанія, де наявний цілий спектр проблем, починаючи від високого безробіття і закінчуючи високими боргами, а й таку успішну країну як Німеччина, де на останніх виборах радикальна «Альтернатива для Німеччини» взяла понад 12% голосів. Таким чином, поки в Азії ситуація почала вирівнюватися в плані соціальної нерівності, на Заході вона почала погіршуватися і відкочуватися до умов Великої депресії 1929 року, коли не існувало держави суспільного добробуту, яка розподіляє більш менш рівномірно доходи між громадянами.
По-третє, потрібно розуміти коріння цієї нерівності. Такі дослідники як Саймон Кузнець і Тома Пікетті звернули увагу на те, коли нерівність почала різко збільшуватися. Це сталося після початку першої індустріальної революції наприкінці XVIII - XIX столітті. До цього нерівність була великою і стабільною, зменшуючись під час воєн і епідемій. Однак промислова революція створила умови для різкого відриву країн Заходу від решти світу, оскільки вони зайняли монопольні позиції в ключових секторах світової економіки. Цей розрив зберігався до Другої світової війни і почав повільно скорочуватися після неї. Нові технології створюють величезні можливості для збагачення тих, хто їх запускає і має якийсь час монопольні позиції. Протягом останніх двох десятків років на наших очах розгортається третя або четверта промислова революція (хто як вважає), яка також кардинально змінює баланс. Творці біткойну казково збагатилися в 2017 році, ми бачимо, що капіталізація нової економіки (Amazon, Facebook, Microsoft, Google, Alibaba і т.д.) досягла жахливих величин і перевищує вартість компаній в традиційному секторі. Нові підприємства діють глобально і монополізують цілі сегменти світової економіки. Наприклад Google і Facebook разом контролюють понад 50% світової цифрової реклами. Природно, що отримуючи такі надприбутки, вони вносять свою лепту в зростання світової нерівності
Тому, зростання кількості мільярдерів та розрив між ними і найбіднішими відображає одразу масу чинників, які збіглися через зростання світової економіки, зміну балансу сил між ключовими регіонами планети, зміну балансу нерівності усередині окремих країн (на Заході вона знову почала зростати, а в деяких країнах Азії зменшуватися), технологічної революції, яка породжує революцію в економіці й суспільних відносинах, породжуючи кризу держави по всьому світу на тлі зростання могутності корпорацій. Ці тенденції несуть в собі жахливі виклики для тих, хто їх ігнорує (Україна належить до таких) і величезні можливості для тих, хто намагається осідлати хвилю чергової індустріальної революції.
Але є й така думка. Професор Каліфорнійського університету США Вільям Робінсон у статті “Глобальний капіталізм та фашизм ХХІ століття” писав про те, що “розрив між багатими й бідними по всьому світу є найбільшою світовою проблемою, яка породжує загрозу глобальної нестабільності та громадянських війн”. Проте не один Робінсон так вважає. Приміром, директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова також висловила схожі міркування щодо згаданої проблеми: “Попри всі зусилля, розрив між багатими та бідними посилюється (йдеться як про країни, так і про окремі верстви населення), а відтак реальністю стають масштабні політичні заворушення і тероризм”.
Мирослав Ліскович, Київ
