5 січня. Пам’ятні дати

5 січня. Пам’ятні дати

1471
Ukrinform
Цього дня, у 1918 році, Українська Народна Республіка випустила в обіг перші українські банкноти з написами українською, польською мовами та мовою їдиш.

Як відомо, після проголошення ІІІ Універсалом створення Української Народної Республіки, Центральна Рада зініціювала розробку національної валюти. 1 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила «Тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР». Автором оформлення грошового знака був український художник-графік Георгій Нарбут. Цікаво, що з випуском тієї нарбутівської купюри пов’язаний вибір тризуба як державного герба України. Однак, вже 1 березня 1918 року ЦР прийняла Закон «Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів», яким було запроваджено нову грошову одиницю – гривню, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця. Формальне завершення формування структури системи українських грошових знаків відбулося 18 квітня 1918 року, коли Центральною Радою було прийнято Закон «Про надання Міністрові фінансів права випустити розмінних марок». Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади у квітні 1918 року, зберіг систему номіналів: 1 гривня = 1/2 карбованця або 100 шагів та продовжив грошову реформу, але переворот, в результаті якого до влади прийшла Директорія, завадив йому здійснити задумане. Втім, Директорія УНР започаткувала новий проект грошової реформи, запропонований Борисом Матросом. Він визначав єдиними засобами платежу на території України гривні та карбованці, випущені за Центральної Ради і гетьманату Скоропадського. Російські рублі, випущені царським, а затим тимчасовим урядами, були анульовані і не приймались державними установами. До того ж курс із російським рубльом став плаваючим. Директорія оголосила про зміцнення золотого вмісту української валюти. Для цього у населення почали збирати усе наявне золото та срібло для випуску монет, а також було оголошено переплавку усіх мідних пам’ятників російським царям на дрібну монету. На золотих гривнях планувалось розмістити бюст Тараса Шевченка, а на срібних монетах – будинок Центральної Ради. Але розпочати випуск монет так і не вдалось через більшовицький наступ. Після евакуації Директорії до Вінниці, а потім до Кам’янця-Подільського, засновану ще при гетьмані Експедицію Заготівлі Державних Паперів було відправлено у Станіслав, де була в наявності належна друкарська база. У Станіславові керівник Експедиції Микола Данильченко налагодив виготовлення розмінних знаків держскарбниці УНР номіналом 5 гривень. Цю банкноту вважають найгіршою з усіх випущених в Україні. Дрібна сірувата банкнота із зображень мала лише скромні тризуби з обох боків і текст. На деяких з них навіть було допущено помилку в позначенні номіналу. Це пояснюється наспіх виконаним проектом для швидкого випуску грошей. У березні 1919 року було довипущено в обіг банкноти гетьманових емісій. У 1920 році у Варшаві було проведено останню емісію українських грошей. На повернення гривні українцям довелося чекати понад 70 років.

Події дня:

Цього дня, у 1586 році, у Львові було створено Успенське ставропігійське братство – одне з найстаріших братств України. Львівське братство – національно-релігійна громадська організація православних, а згодом – греко-католицьких українських міщан Львова. У 1585 році група українських міщан (Юрій та Іван Рогатинці, Іван Красовський, Дмитро Красовський, Лев Малецький та ін.) розробила статут Львівського братства і подала його в січні 1586 року на затвердження Антіохійському Патріарху Йоакиму ІV Доу. Статут Львівського братства встановлював за братством право зверхності над іншими братствами та контроль за духівництвом, у т.ч. єпископами. Незабаром Львівське братство домоглося права ставропігії – непідлеглості місцевим православним єпископам. Згодом статут Львівського братства став зразком для ряду православних братств Західної й Правобережної України. Прагнення Львівського братства до збільшення участі мирян у громадському і культурному житті була одним з проявів реформації в Україні. Львівське братство протягом тривалого часу брало діяльну участь у боротьбі проти насильницького запровадження Берестейської церковної унії 1596 року, виступало на захист політичних прав українських міщан. Підтримувало тісні зв’язки з релігійними і культурними осередками в православних країнах. Братство намагалося створити у Львові міське самоврядування, незалежне від магістрату і польської влади. Йому належала Львівська братська друкарня, коштом Львівського братства утримувалася Львівська братська школа. Братство організувало у Львові шпиталь – притулок для непрацездатних, подавало матеріальну допомогу своїм незалежним членам. Коштами Львівського братства у Львові споруджено визначну пам’ятку архітектури – Успенську церкву. Храм було збудовано у 1591–1629 рр. за планом польського архітектора італійського походження Павла Римлянина за участю Войцеха Капіноса (відомий як Альберт Муратор) і Амвросія Прихильного. Сьогодні знаходиться під юрисдикцією Української автокефальної православної церкви.

Ювілеї дня:

86 років від дня народження Умберто Еко (1932-2016), італійського письменника, культуролога, філософа, лінгвіста, університетського викладача, члена провідних світових академій, кавалера Великого хреста і Почесного Легіону, засновника і керівника наукових і мистецьких журналів, видатного колекціонера стародавніх книг. Автор романів «Ім’я троянди», «Маятник Фуко», «Острів напередодні», «Баудоліно». У співавторстві з Кармі написав книгу для дітей «Бомба і генерал», «Три космонавта». Умберто Еко народився в Алессандрії (П’ємонт; Італія). У 1954 році отримав докторський ступінь в університеті Туріна. Протягом п’яти років працював у Мілані редактором на телебаченні, потім читав лекції в Туринському університеті. Крім того, викладав в університетах Мілана, Флоренції та Болоньї, де в 1975 році отримав посаду професора на кафедрі семіотики, а також у Міланському політехнічному інституті. Писати почав наприкінці 50-х років. За його участю були засновані журнали «Marcatre» і «Quindici»; був редактором журналу «Versus» і входив до редколегії журналів «Semiotica», «Degres», «Text», «Structuralist Review», «Communication», «Problemi dell’Informazione», «Alfabeta». З 1979 року є віце-президентом Міжнародної асоціації семіотичних досліджень. Умберто Еко – почесний доктор ряду університетів. Його наукова і літературна діяльність відзначені численними преміями, в тому числі Strega (1981), Viareggio Prize (1981), Anghiari Prize (1981), Medicis Prize (1982), McLuhan Teleglobe Prize (1985). Еко помер 19 лютого 2016 року на 85 році життя. Письменник любив давав поради. Наприклад, радив на пам’ять вчити «Іліаду», поменше сидіти в Facebook. Звісно, великою популярністю подібні слова не користувалися. Одна справа – говорити щось дотепне і яскраве, інша – давати такі понурі поради. А ще Еко ненавидів примітивізм і банальщину. «Байки про те, що читачам треба все легші та простіші тексти, вигадали видавці та головні редактори. Насправді читач неймовірно стомився від примітивізму», - стверджував письменник.

Роковини смерті:

День пам’яті Дарії Ребет (1913-1992), української політичної та громадської діячки, публіцистки. Дарія Ребет (уроджена Цісик) - дружина відомого націоналістичного діяча проф. д-ра Лева Ребета. Народилася 26 лютого 1913 року в Кіцмані на Буковині. І батько, і мати походили з  родин священиків – греко-католицької та православної. Дарія закінчила гімназію, пізніше стала магістром права – навчалася на юридичних факультетах Львівського та Люблінського університетів. Чи не все життя Дарії Реберт присвячене боротьбі за волю України. Вона завжди була в гущі найбільш драматичних і доленосних подій цієї боротьби. На початку 30-х належала до молодіжної структури ОУН у Стрию, очолювала жіночі групи Стрийської окружної екзекутиви ОУН в Стрийській окрузі. В 1934-1938 роках – член Крайової екзекутиви ОУН на Західно- Українських Землях, відповідала за зв’язки з керівництвом українських націоналістів, що перебувало в еміграції. За участь в українському націоналістичному русі кілька разів заарештовувалась польською поліцією, відбувала піврічне ув’язнення в тюрмі (1939). З квітня 1941 року стає членом ОУНР. Під час німецької окупації налагоджувала роботу підпільних осередків ОУНР. У серпні 1943 взяла участь у роботі 3-го Надзвичайного Великого збору ОУНР. З вересня входила до складу ініціативного комітету, який підготував проведення Першого великого збору Української Головної визвольної ради (1944). Була обрана членом І-ї Президії УГВР, брала участь у розробці програмних документів УГВР. У повоєнний час жила в еміграції в Німеччині. Після розколу ОУНР у грудні 1956 року приєдналася до ОУНЗ і була обрана до складу її Політичної ради. З 1979 очолювала діяльність Політичної ради ОУНЗ і перебувала на цій посаді до червня 1991 року. Пішла з життя 5 січня 1992 року в Мюнхені.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-