14 грудня. Цього дня 1986 року було оголошено про завершення спорудження першого саркофагу над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Нині цю дату ми офіційно відзначаємо як День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, день пам'яті в Україні.

Насамперед згадуємо загиблих у перші ж дні. Досі не відомі точно навіть дані по кількості жертв катастрофи: від 30 до 200 пожежників і працівників АЕС, які померли від надмірних доз радіації протягом першого місяця...

Від 90 тис. до загалом 600 тис. ліквідаторів катастрофи, третина мільйона – евакуйованих... Загалом близько 8,5 млн громадян України, які зазнали опромінення...

Укрінформ публікує спогади одного зі свідків тих подій – Бориса Задираки, який під час аварії був головним лікарем Поліської центральної районної лікарні Київської області, куди привозили перших постраждалих від аварії.

- Борисе Івановичу, коли сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції, які обов'язки були на вас покладені? 

- На той час я працював головним лікарем центральної райлікарні в смт Поліське.

Зазначу: ще в жовтні-листопаді 1985 року ми готувалися на випадок аварії на ЧАЕС. Як все це відбувалося: приїхало чимало спеціалістів з Києва, Москви, і протягом двох місяців були розроблені плани громадянської, військової, медичної оборони. Розробили план ліквідації на випадок аварії на Чорнобильської АЕС. До цього такого ніколи не робили. І в лікарні, і в медичних закладах району були закладені спеціальні запаси препарату йоду, інвентар на випадок аварії.

Коли вибухнула електростанція, а це відбулося о 1.30 ночі, мене одразу ж викликали з дому до першого секретаря райкому партії. Там було сказано, що вибухнула атомна електростанція, і ви займайтеся згідно з розробленим планом дій. Приїхавши в лікарню, я перетелефонував до начальника обласного управління охорони здоров'я. Він мені пояснив – що необхідно зробити найперше: виписати 150 хворих із лікарні, розвезти їх по домівках, зібрати весь колектив і бути готовим до прийому уражених опроміненням і вогнем  пожежників, військових та інших. До ранку ми виписали та розвезли всіх 150 хворих по району, викликали весь колектив до лікарні. І саме з того моменту розпочалася моя цілодобова робота.

Вдома я фактично не бував: якщо вдавалося поспати пару годин у машині – то і на тому добре. Наступного дня після аварії приїхали спеціалісти з Харківського інституту радіаційної медицини, і в районній лікарні було розгорнуте спеціальне відділення для госпіталізації ліквідаторів ЧАЕС.

Спочатку були доставлені до нас у Поліську центральну лікарню уражені опроміненням люди, яких протягом трьох днів ми відправили двома літаками в Москву – на подальше лікування. Далі, за рішенням мінохорони здоров'я, на базі районної лікарні було розгорнуто штаб медичної служби. Після цього нам прикомандирували 60 санітарних автомобілів, а також – кожних 15 діб змінювалися (вахтовим способом) 400 лікарів для надання допомоги ліквідаторам і населенню, яке протягом одного дня було вивезено з міста Прип'ять у Поліський район. А це – майже 50 тис. жителів, у тому числі – й дирекція ЧАЕС, і старі жителі сусідніх сіл, і діти.

Тим часом, була визначена 30-кілометрова зона відчуження. Її одразу закрили для в'їзду та виїзду жителів. А медикам  потрібно було по селах, котрі потрапили в цю зону, розташувати бригади лікарів, щоб вони кожного дня обстежували людей, робили їм аналізи крові; і, якщо в когось при огляді помітять порушення в організмі, цих людей відправляли на лікування в Київ та в найближчі медзаклади області. Для цього були надані спеціальні санітарні автобуси.

Потім у районі були визначені місця пропуску для в'їзду й виїзду із зони, де були розміщені й спеціальні медичні бригади.

У кожного, хто перетинав зону відчуження, вимірювали тиск, робили аналіз крові – і лише тоді людину пропускали. Коли вона поверталася, ті самі процедури повторювалися знов: і лікарі вирішували – чи можна тій особі й надалі відвідувати заражену територію.

Взагалі, медики виконували чималий обсяг роботи, тому що було багато опромінених ліквідаторів, яких потрібно було оглянути і надати їм допомогу. Були такі дні, протягом котрих лікарні приймали по 2-3 тисячі людей. Кабінетів не вистачало, тому, якщо був у коридорі вільний закуток, його відгороджували простирадлом – і там лікар продовжував приймати потерпілих. Це була величезна, неймовірно важка й кропітка робота.

Я і мої заступники також піднімали питання про виселення дітей, вагітних жінок, людей похилого віку з цієї зони, тому що вони проживали під впливом сильної радіації. Для вирішення цього питання приїжджали секретарі ЦК Компартії, голова Верховної Ради.

- Отже, ви входили до складу штабу евакуаційної комісії. Які у вас там були обов’язки?

- Я входив до складу обласного штабу евакуаційної комісії, тому брав участь у виселенні сіл не лише Поліського району, а й Чорнобильського. Змушений був їздити також і в Чорнобиль.

У той час було дуже складно працювати. Згідно з посадою, до мене були прикомандировані чимало фахівців, за яких я також ніс відповідальність. Кожну людину потрібно було нагодувати, відповідно одягнути, роздати медичні препарати, роз’яснити новачкам покладені на них обов’язки.

- А пігулки вам давали від радіації?

- Так, але спочатку не всім. Коли вибухнула електростанція, щоб не сіяти паніку серед населення, жителям Прип'яті не дали пігулок.

А в Поліському районі медичні препарати були закладені згідно з планом на випадок аварії. Тому, коли людей вже евакуювали до нас у Поліський район, ми були змушені зі своїх запасів віддати пігулки їм. Після цього я відправив машину в Полтаву, щоб привезли звідти ще ліків і роздати місцевому населенню.

- Були випадки поганого самопочуття під час виконання службових обов'язків?

- Так, були. Я навіть на лікарняне ліжко потрапляв через те, що постійно недосипав та перебував у зоні, де велика радіація.

- Що вас найбільше обурило у діях тогочасного керівництва?

- Це те, що людей із найближчих міст та сіл, принаймні з Прип'яті, було евакуйовано лише через два дні після аварії, від чого багато людей отримали високий рівень опромінення.

На той момент у сусідніх населених пунктах орали й сіяли, а уряд показував і розказував людям, що все добре, щоб не сіяти паніку. А найбільшим злочином було те, що уряд дав указівку виводити і дітей, і дорослих людей на Першотравневу демонстрацію не лише в Києві, а й у Поліському! Саме у той час над головами людей летіли гелікоптери з мішками піску в напрямку палаючого реактора, з одного боку, а з іншого – вони поверталися в радіоактивній кіптяві й пилюці, що сипалися згори на людей.

- Чи можете ви згадати якусь особливу історію з того часу, яка вам запам'яталась найбільше?

- У Поліському районі є село Красятичі, а в цьому селі була дільнична лікарня. Одного ранку, годині так о п’ятій, приїхавши туди, я помітив, що під фундаментом лікарні лежить згорток, схожий на шерстяну ковдру – і він ворушиться. Ми з напарником підійшли до згортка – і розгорнули його. Виявилося, що там лежить старенька бабуся, яку залишили її невдячні діти. Вона була дуже знесилена, геть висохла. Викликавши свій персонал, ми забрали цю літню жінку та відвезли в найближче відділення, щоб її реабілітувати. Потім ми повідомили у відповідні органи про цей випадок. І вже за кілька днів було знайдено її дітей, онуків, найближчих родичів, які бездушно залишили цю бабусю помирати під лікарнею. Вони поспіхом виїжджали з Прип'яті, а її не захотіли брати з собою...

...Перебуваючи під враженням від розповідей про події тих днів, коли нашим співгромадянам доводилося діяти в екстремальних, майже фронтових умовах, мимоволі формуєш аналогії. 1986 рік: самовіддані й мужні – герої-ліквідатори аварії на ЧАЕС... 2014-2017 роки: готові на самопожертву, тепер вже – в ім'я незалежності рідної держави – герої непроголошеної війни на сході України. Знов випробування на готовність до подвигу, відвагу, героїзм...

Довідка. Борис Задирака народився 10 квітня 1947 року в Бухаресті, в сім'ї військовослужбовця – його батько на той час служив у Румунії. У 1962 році, закінчивши 8 класів Володарської середньої школи, вступив до Київського медичного училища, яке потім успішно закінчив. Відслужив у армії – два роки в Польщі та рік у Чехословаччині. У 1968 році був учасником військових подій, що відбувалися на території Чехословаччини, після чого звільнився. Потім працював фельдшером у селі Тарасівка Володарського району. Вступив до Київського медичного інституту, закінчивши який, працював лікарем, заступником головного лікаря у Володарській лікарні. А в 1984 році Бориса Івановича перевели головним лікарем до Поліської центральної районної лікарні Київської області, де він працював по грудень 1986 року...

Валерій Гриша

Фото з фондів УКРІНФОРМу