Українське волонтерство – явище унікальне, але не без проблем

Українське волонтерство – явище унікальне, але не без проблем

Блоги
730
Ukrinform
Волонтерські об’єднання можуть і повинні стати локомотивом, який би витягнув процес розбудови громадянського суспільства на належний рівень

У нещодавно опублікованому Укрінформом моєму блозі «українське волонтерство – явище унікальне» йшлося про очевидні, незаперечні і  вкрай важливі для нашої  держави і соціуму досягнення українських волонтерів. Продовжуючи цю тему, не можна обійти і деякі проблеми волонтерського руху, що не залишились непомітними для суспільства. Насамперед хотілось би звернути увагу на проблему, що має «світоглядний» характер. Волонтерство визначається як безкорислива, безкоштовна діяльність людей, що не передбачає ніякої винагороди. А деяка частина волонтерів перетворилась на професійних «діставал», які за комісійну винагороду знаходять різне військове обладнання. Інші почали виступати як посередники між тими, хто надає пожертви для військових, і армійськими підрозділами. Вони приймають кошти через свої організації та фонди, нараховуючи з них собі і зарплату і гроші на відрядження. Не думаю, що такі «постачальники» повинні користуватись статусом волонтерських структур.

Ще однією проблемою я назвав би політизацію волонтерства. Справа в тому, що за даними опитування Центру Разумкова (дослідження проводилось в квітні 2017 року), серед державних та суспільних інституцій найбільшою довірою громадян користуються волонтерські організації (їм довіряють 66 % опитаних). Далі йдуть Церква (63,3 %), Збройні Сили України (55,9 %), Нацгвардія (49 %). Для порівняння: президенту довіряють 22 % українців, уряду –12,8, Верховній Раді – 9 %.

Тож зрозуміло, що різні політичні партії створюють і залучають (через депутатські списки) волонтерські організації, які значну частину часу і коштів починають використовувати не на основну роботу, а на пропаганду своєї політичної сили. Подивіться на вихідців з волонтерського середовища у Верховній Раді України та місцевих радах. Хіба більшості з них зараз до своєї громадської роботи? Чи може раніше вони займались волонтерством лише заради шансу стати депутатом?

Звичайно, волонтери зараз мають величезний вплив на громадську думку і українське суспільство в цілому. Але вони повинні формувати і розвивати активне та свідоме громадянське суспільство в нашій країні, контролювати владу і її державні інститути, покращувати їх, а не прикривати своїм статусом сумнівні корупційно-олігархічні політичні клани.

Деякі проблеми створюють волонтери і підрозділам АТО, що базуються безпосередньо на передовій. Офіцери скаржаться, що, не розуміючи елементарних питань безпеки, ці активісти нерідко роблять десятки фотографій прямо на позиціях, а знімки потім викладають в соціальних мережах з відповідними поясненнями відкритим текстом. Противнику вже навіть розвідка не потрібна. Бували випадки, коли волонтери створювали метушню на передовій, і така непотрібна активність викликала ворожий обстріл, при якому ризикують постраждати в першу чергу самі волонтери. Тому все частіше від військових лунають звернення і заклики припинити «туризм» на передову.

На Заході волонтери займаються, в першу чергу, наданням різних послуг певним категоріям громадян – людям похилого віку, інвалідам, наркоманам, засудженим. А в Україні волонтерські організації змушені підміняти собою державу по більш значущим питанням, таким як забезпечення обороноздатності країни, турбота про поранених та переселенців, хоча кожного року на такі цілі виділяється все більше бюджетних коштів. Вирішення цієї проблеми – участь волонтерів у контролі за всіма фінансовими процесами: у кожній державній закупівлі по військовому відомству, у освоєнні цільової міжнародної допомоги, тотальний нагляд за всіма державними програмами і витратами щодо переселенців.

Ще в минулому році у волонтерському русі почало накопичуватись розчарування у сенсі своєї роботи. Згадайте, з яким обуренням у соціальних мережах писали волонтери про чисельні випадки, коли на базарах і в Інтернеті пропонувались для продажу сухі пайки, військове взуття та одяг. А ще вони розповідали про десятки фактів безгосподарності – дорога термобілизна, привезена солдатам, не пралась, а викидалась; сотні буржуйок розкидані в тилу, а на передовій їх не вистачає; по всім питанням бійці звикли звертатись не з рапортом до свого керівництва, а до волонтерів. Навіть коли зарплату на передовій підняли до 7-10 тисяч гривень, прохань привезти рукавиці чи цигарки менше не стало. Тому багато активних волонтерів кажуть, що просто втомились, емоційно вигоріли і не мають бажання і далі цим займатись.

Зокрема їх обурює, що бійці не хочуть займати активну позицію, писати рапорти на своє керівництво (бо ще відпустку скасують), не бажають самі добиватись того, що їм належить (адже генерали рапортують, що підлеглі мають все необхідне). На жаль, держава звикла, що в армії всі дірки латають волонтери і не дуже опікується своєчасним забезпеченням бійців. Про це на своїх сторінках в соцмережах писали волонтери Ю.Євдокимова, О.Коваленко, Ю.Матвієнко, А.Опанасюк та багато інших. Вони вважають за потрібне змінити напрям діяльності – посилити контроль і допомогу тиловій службі, допомагати не новими поставками різних товарів, а сприянням в ефективній логістиці, збереженні, захисті від крадіжок. Деякі (зокрема М.Бурдун) рекомендують колегам перенести роботу на сферу відносин між бійцями і штабами, оскільки люстрації в армії не було і багато керівних посад займають крадії. Саме в сприянні очищенню армії від таких «старих кадрів», допомозі бійцям ефективно добитись належного і своєчасного постачання, юридичній та медійній допомозі може бути сенс майбутньої роботи волонтерів.

Я впевнений, що основні внутрішні проблеми України сьогодні – не корупція, кланово-олігархічна політична система, недосконалість законодавства і суддівського корпусу. Головна біда – відсутність справжнього ефективного громадянського суспільства, яке б, всупереч волі окремих політиків чи бізнес-груп, здолало б усі ці негаразди. Владна верхівка (що в 1990-х забезпечила собі тотальний контроль над усіма структурами суспільства і держави) робила все, щоб процес створення громадянського суспільства відбувався лише на декларативному рівні (для міжнародного вжитку). Проте бажання реальних змін і в 2004 під час “помаранчевої” революції, і в 2014 роках спонукало тисячі громадян до активної боротьби за майбутнє країни.

Більшість дослідників вважають основними рисами та ознаками громадянського суспільства наступне: розмежування компетенції держави та суспільства, наявність та захист прав і свобод громадян, демократія і плюралізм у політичній сфері, правова держава, свобода слова і засобів масової інформації, ринкова економіка та середній клас, як соціальна основа громадянського суспільства. Зріле суспільство характеризується великою чисельністю суспільних інститутів та організацій, їх відкритістю, високою мобільністю та динамізмом, що забезпечують підзаконність державної влади та гарантують неможливість її узурпації. Більшості з цього до 2014 року у нас не було, а на 10 тисяч громадян припадало лише 14 громадських організацій, в той час як в Угорщині – 46, Хорватії – 85, Естонії – 201. І саме завдяки волонтерству вже в 2015 році Україна демонструє найвищий розвиток громадянського суспільства в країнах колишнього СРСР (за винятком Балтії), а опитування показують дуже високий рівень довіри громадян до волонтерських організацій.

Волонтерські об’єднання можуть і повинні стати локомотивом, який би витягнув процес розбудови громадянського суспільства на належний рівень. Адже все необхідне для цього в них є – економічна свобода, незалежність від держави, кооперація та солідарність з великою кількістю людей, спілкування на засадах взаємної довіри, відкритість, різноманітність організаційних форм, висока мобільність (на відміну від держави). Мушу сказати, що держава не в достатній мірі підтримує громадські організації, хоча після Революції Гідності відбувся значний прорив – багато волонтерів і активістів отримали посади в уряді, статус радників президента, депутатські мандати, чого раніше в Україні не було.

Незважаючи на виснаження і емоційну втому, наші волонтери продовжують свою роботу, і ця діяльність поступово, але неухильно змінює країну. За останні роки волонтерський рух зміг вирішити надважкі завдання, пов’язанні з виживанням української держави, набув величезного досвіду у доланні найрізноманітніші перепон. Завдяки йому тисячі молодих людей отримали можливості для самореалізації та усвідомлення своєї ролі в суспільному житті, стали фундаментом громадянського суспільства.

Важко не погодитись зі словами відомого психіатра, громадського діяча та колишнього дисидента Семена Глузмана, який стверджує, що злет волонтерського руху вселяє надії на майбутнє, бо волонтерство – це не просто надання певної допомоги, але й прояв активної громадської позиції. «Тому більшість людей, які займаються волонтерством, уже не будуть мовчки терпіти свавілля мера, депутата чи президента, вони вимагатимуть пояснень. Чиновникам уже найближчим часом доведеться рахуватися з цими людьми», – каже Глузман. І в цьому також є вагоме значення волонтерського руху у побудові демократичної європейської держави.

Михайло Матяш

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-