9 жовтня. Пам’ятні дати
Саме цього дня 1874 року в столиці Швейцарії Берні був заснований Всесвітній поштовий союз (ВПС) – одна з найстаріших і найбільш представницьких міжнародних і міжурядових організацій, що має статус спеціалізованого закладу при ООН. На сьогодні ВПС є головним форумом для співробітництва між поштовими службами, він допомагає забезпечити універсальну мережу сучасних поштових продуктів і послуг; виконує консультативну і посередницьку роль. ВПС установлює правила міжнародного поштового обміну, надає рекомендації щодо стимулювання росту поштових об’ємів, а також і з підвищення якості обслуговування клієнтів. Членами ВПС є 192 країни – разом вони утворюють єдиний поштовий простір і найбільшу фізичну мережу доставки в усьому світі. Україна є членом ВПС з 1947 року і представлена там «Укрпоштою».
Ювілеї дня:
Цього дня народився Микола Платонович Бажан (1904-1983), український поет, перекладач, громадський діяч. Ось короткий спогад Івана Дзюби: «Колись давно, чи не на початку 60-х, ми з Іваном Драчем піднімалися від Хрещатика до Археологічного музею вулицею, яка тепер зветься Богдана Хмельницького, а тоді звалася, як і належно, вулицею Леніна. По другий бік униз спускався Микола Платонович Бажан. Й Іван Драч вигукнув із захватом (і, як мені здавалося, з деякою заздрістю): «Подивися, як він гордо і владно топче землю!» Так, Бажан не йшов – він гордо і владно топтав землю! Але, чи не так само гордо і владно він топтав матерію життя, матерію слова, свою долю?».
77 років від дня народження Джона Леннона (1940-1980), англійського рок-музиканта, композитора, співака. Один із засновників і учасників гурту The Beatles, поп-ідол 60-70-х років ХХ ст., політичний активіст. Після розпаду The Beatles почав сольну кар’єру, але в 1980 році був убитий одним із фанатів. З усієї бітлівської четвірки Леннон був чи не найсамобутнішим – безбашенний підліток, що з дитинства вважав себе генієм і всім про це розповідав. «Господи, хіба вони не бачили, що я – геній? Такий самий, як і Ван Гог?», - риторично запитував Джон в одному з пізніх інтерв’ю. Звісно, про це мало хто здогадувався, аж поки його тексти, музика, його пісні, та й саме ім’я почали приносити мільйони доларів. Тоді всі все й зрозуміли. Народився Джон у Ліверпулі. Батьки рано розлучилися, хлопець жив і виховувався у тітки. Середовище було переважно жіночим: тітка, бабця, подруги однієї й другої, іноді на горизонті кометою пролітала мати. Розмови теж, звісно були жіночі: про красунь-розумниць жінок та про сволоту-чоловіків. Аби хоч якось абстрагуватись від невтішної й доволі нудної дійсності, Джон знаходив своєрідний прихисток у читанні – серед улюблених авторів – вікторіанці Льюїс Керрол і Оскар Уайльд. Він і сам був схожий на керролівську Алісу в країні див – чим далі, тим більше. А ще розрадою була гітара. До того ж у Британії почалось повальне захоплення молоді рок-н-ролом. Юний Джон разом із друзями засновує шкільний музичний ансамбль Quarrymen. 6 липня 1957 року відбувається подія, яка для затятих бітломанів є такою ж священною, як для шанувальників класичного театру зустріч Костянтина Станіславського з Володимиром Немировичем-Данченком – Леннон познайомився з Полом Маккартні й прийняв його в Quarrymen. Що відбувалося потім – відомо всім: створення The Beatles, феноменальний успіх, шалена всесвітня слава, гастролі, мільйони слухачів і слухачок (зокрема й за «залізною завісою»), великі гроші й наркотики. Але романтику й диваку Леннону стало затісно в акуратному бітлівському костюмчику. «Ми вийшли в тираж… Ми померли… Музика The Beatles померла тоді ж, коли і музиканти. Ми вбили себе самі тоді – заради успіху. І це був кінець», - констатував Леннон під час інтерв’ю Яну Саймону Веннеру (засновник, редактор і видавець журналу Rolling Stone) у січні 1971 року. Натомість Джон відпустив довге волосся, перейшов (не без допомоги наркотиків) на психоделіку й зайнявся власною сольною кар’єрою, ставши справжнім кумиром хіппі. Картину доповнювала японська дружина-художниця, котру багато хто з фанів із ревнощів одразу ж звинуватив у розвалі The Beatles, а потім і в смерті музиканта. На сьогодні з четвірки «бітлів» живі лише двоє: Рінго Старр і сер Пол Маккартні. Останній – вічний старий юнак, продовжує тримати одного разу впійману хвилю, вправно граючи роль дорослого пай-хлопчика. Леннон якось сказав про нього: «Пол… Він талановитий… Він геніальний піарщик. Можливо, найкращий у світі…» А Джон Леннон, так само як і The Beatles, став легендою і міфом.
Роковини смерті:
80 років від дня смерті Михайла Михайловича Лозинського (1880-1937), українського політичного діяча, публіциста, літературознавця, перекладача. Родом з Галичини. Після закінчення Віденського університету працював юристом, співробітничав у газетах «Громадський голос», «Діло», «Рада». Був активним діячем Русько-української радикальної партії. 1918-1919 – секретар закордонних справ уряду ЗУНР. У 1927 році переїхав до Харкова, викладав у вузах. Відстоював право українського народу на державну незалежність, пропагував ідеї духовної єдності України. У 1933 Михайла Лозинського арештували, а у 1937 розстріляли. Реабілітований посмертно.
Рік тому пішов з життя Анджей Вайда (1926-2016), польський режисер театру і кіно. Поставив фільми: «Попіл і алмаз» (приз ФІПРЕССІ у Венеції, 1959), «Попіл», «Весілля», «Пан Тадеуш», «Пейзаж після битви», «Все на продаж», «Людина з мармуру» (приз ФІПРЕССІ МКФ у Канні, 1978), «Без наркозу», «Людина з заліза» (приз «Золота пальмова гілка» МКФ у Канні, 1981), «Дантон» (премії «Сезар», 1983; ВАFТА, 1984), «Катинь» (по суті перше публічне кінематографічне висловлювання про катинську трагедію, безпосередньою учасницею якої стала сім’я Вайди). Засновник Вищої режисерської школи у Варшаві. Автор книги «Достоєвський. Театр совісті». Лауреат численних міжнародних нагород і відзнак, серед яких є і український орден Ярослава Мудрого V ступеня, яким польського митця було нагороджено у квітні 2008 року. Анджей Вайда – не просто цікавий режисер. Він, вірніше вся його кінематографічна творчість – утілення культури своєї країни. Якщо у вас є бажання дізнатися про Польщу і про поляків трохи більше, аніж написано у довідниках, варто дивитися фільми Вайди. У мемуарах кінорежисер пише: «Мої фільми майже півсторіччя супроводжують польський народ у його історії». І ще категоричніше: «До війни в Польщі знімали фільми; ми створили польський кінематограф». «Ми» – це режисери «польської школи», що вразили світ наприкінці 50-х років. Вайда був її безпосереднім лідером, а вайдовський стиль – квінтесенція того нового, що «польська школа» принесла у світовий кінематограф.
