Мораторій на продаж землі фінішує, і його навряд чи продовжать. Що далі? - 20.09.2017 17:15 — Новини Укрінформ
Мораторій на продаж землі фінішує, і його навряд чи продовжать. Що далі?

Мораторій на продаж землі фінішує, і його навряд чи продовжать. Що далі?

Аналітика
11210
Ukrinform
“Укрінформ” розібрався, яким чином продаються землі сільськогосподарського призначення в Європі і в яку ціну

Земельна реформа, судячи з усього, найближчим часом знову опиниться на політичній авансцені. Такі висновки можна зробити на основі кількох пунктів в проекті держбюджету-2018, що нещодавно був затверджений Кабміном і зареєстрований в парламенті. Серед іншого, там ідеться про проведення загальнодержавної грошової оцінки сільськогосподарських земель. Таким чином, результати “інвентаризації” отримає Мінагрополітики, яке, в разі успішного запуску ринку землі, опікуватиметься державним регулюванням земельних відносин.

Славнозвісний мораторій на продаж землі в Україні доживає останні місяці, адже минулого року його продовжили до 1 січня 2018 року. Чи подовжать мораторій на більш довгий період — питання відкрите, але аргументів щодо закінчення його дії —більше. Зняття земельного мораторію, і, відповідно, запуск ринку землі — донедавна було однією з ключових вимог Міжнародного валютного фонду для надання Україні фінансової підтримки. Зараз питання з порядку денного знято, проте це варто сприймати лише як невелику паузу до закінчення дії обмеження на продаж землі.

Усе йде до того, що ринку землі в Україні бути. І це лише питання часу — чи його очікувати вже в 2018-му, чи його запуск відтермінують до наступного скликання парламенту. А відтак, перед профільним міністерством відкривається широкий спектр питань, на які необхідно знайти відповідь до запуску реформи, головне з яких — цінова політика. Наразі ще невідомо, яким чином вираховуватиметься вартість одиниці землі, втім, прогнози щодо цього “гуляють” вже кілька років.

Наприклад, ще в 2013-му році, перед тим як подовжити мораторій на продаж землі до 2016-го, йшли доволі гострі дискусії. Одною з “гарячих” тем була саме ймовірна ціна на землю. Тоді Державний земельний банк називав цифри від 60 до 500 доларів за гектар і пропонував їх поступово збільшити до 4000 євро за гектар. Проте мораторій подовжили на три роки і розмови втратили свою актуальність.

На початку 2017-го експерти також намагались розраховувати вартість гектару сільськогосподарської землі, називалась цифра в 1000 доларів. Реальна вона чи ні — невідомо. Так само невідомо, чим вона обґрунтована.

“Укрінформ” вирішив розібратись, чи реальна ціна в 1000 доларів для гектару землі в Україні. Яким чином? Порівняти розцінки на сільськогосподарські угіддя в країнах Європи і особливості земельного ринку в обраних країнах. Критеріїв, за якими відбирались країни — два. По-перше, це відкритість земельного ринку. По-друге, в цих країнах площа сільгоспземлі має бути не малою — саме тому до списку не потрапила, наприклад, Мальта, де один гектар коштує… 181 282 доларів.

Польща: дорога земля, антимонопольне обмеження, держава на ринок “не лізе”

Середня ціна гектару польської землі — близько 10 000 євро. Ринок землі унікальний тим, що по-перше, держава цінову політику не регулює, а по-друге, кожна особа не може мати в своїй власності ділянку, площа якої є більшою за 500 гектарів. І це — якнайкращий запобіжник створенню монополії. Наразі фермерство знаходиться на хорошому рівні — у власності приватних фермерів знаходиться до 2 мільйонів гектарів землі.

До травня 2016 року в Польщі діяло обмеження на продаж сільськогосподарської землі іноземцям — але тепер його відмінили. Відтак серед польських “латифундистів” є і німці, і громадяни інших держав, і українці, до речі...

Чи варто Україні йти шляхом західного сусіда? Можна припустити, що обмеження купівлі землі на одну особу в Україні себе не виправдає. Адже ніхто не відміняв старого-доброго способу — оформити земельну ділянку не на себе, а на свою дружину, тещу, брата, свата. А відтак, є ризик, що земля зосередиться у власності сучасних «латифундистів».

Болгарія: іноземцям раді, нема ні обмежень, ні податку

Ціна на гектар землі в Болгарії — близько 4000 - 4500 євро. 98% сільськогосподарських угідь перебувають в приватній власності, як громадян, так і юридичних осіб (дрібних фірм чи великих корпорацій). Іноземні особи чи компанії також можуть придбати землю для ведення сільського господарства, проте лише якщо вони проживають, чи ведуть свою діяльність на території Болгарії більше 5 років. Також землю можуть купляти компанії країн-членів ЄС, або ті, з якими Болгарія уклала відповідний договір.

Обмежень щодо площі, що може бути продана, або знаходитись у власності однієї особи чи компанії — нема. Так само нема податку на землю і держава не втручається в процес регулювання цін. Тож складається враження, що така система — занадто лояльна, і можна припустити, що в Україні вона не приживеться, зокрема через ті ж великі ризики монополізації.

Угорщина: земля тільки власним громадянам, але перевагу надають оренді

Земельний ринок в Угорщині не можна вважати відкритим. Там досі діє мораторій на продаж землі іноземцям, а держава усіляко регулює земельні відносини — викуповує у приватних осіб, надає в оренду. Крім того, в Угорщині є система субсидій, які виплачуються тим фермерам, що беруть землю в оренду в приватних власників. Тож бачимо, що оренда вигідна і власникам, і фермерам. Відтак не має дивувати те, що більше половини угорських сільськогосподарських земель знаходиться в обігу.

Максимальна площа землі, що знаходиться у власності — 300 га. А максимальна площа землі, що може використовуватись — 1200 га. Ціна одного гектару — 2500-3000 євро.

Німеччина: земля дуже дорога, держава до неї стосунку не має

На більшості території країни відсутні обмеження щодо максимальної площі землі “в одні руки”. Відтак найпопулярніші там середні та великі фермерства. Також держава не втручається в цінову політику, віддаючи це питання цілком і повністю ринку.

Загалом, Німеччина є визнаним світовим лідером в сільгоспгалузі. А відтак і земля коштує дорого — від 10 тисяч євро за гектар на Сході до 25 тисяч на Заході. Чому такі великі розбіжності? За інформацією доктора Олександра Перехожука, наукового співробітника Лейбніц-інституту аграрного розвитку в країнах з перехідною економікою (Німеччина), щорічно в Німеччині продається близько 0,5% від усіх земель. Крім того, на Заході землю “тримають” великі корпорації, а на Сході — дрібні фермери. Можливо, саме цим і зумовлена різниця цін.

Молдова: “чорний ринок” землі

Молдова – це єдиний у цьому тексті приклад пострадянської країни. Тобто проблеми там, мабуть, будуть характерними і для нас. Діють обмеження на купівлю землі іноземцями. Ціни на сільгоспугіддя в столичному регіоні, під Кишиневом, - близько 4000 євро (зазвичай їх після купівлі “перекваліфіковують” на такі, що призначені для будівництва житла), а на решті ж території — до 1000 євро. Втім, навіть попри відносно низьку ціну, охочих купувати сільськогосподарську землю — небагато.

Процедура купівлі-продажу землі — доволі проста. Для оформлення угоди потрібен лише підпис нотаріуса.

Україна: кажуть, міжнародні інвестори таки зайдуть на ринок

Як бачимо з європейського досвіду, моделі земельного ринку є різні — і ефективні, і не дуже. Який шлях обере Україна наразі невідомо. Втім, судячи з того, яким чином зараз регулюються відносини в аграрній сфері можна зробити окремі прогнози.

Навряд чи варто очікувати мораторію на продаж землі іноземцям. Про це свідчать заяви урядовців, мовляв, Україна є найпривабливішою країною для європейських інвесторів. Минулого року казав про це і екс-міністр АПК Тарас Кутовий, а ще влітку про це заявляв прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Навряд чи наші урядовці кидали на стільки серйозні заяви “на вітер”. Відтак, Україна точно не піде за сценарієм Молдови та Угорщини, які, на суб’єктивну думку автора, є найменш вигідними і для держави, і для власників землі, і для майбутніх покупців.

Якщо припустити, що іноземці матимуть свою частку землі в Україні, та й взагалі, взявши до уваги палкі суперечки стосовно землі поміж політиками, навряд чи буде відмінено державне регулювання цін і оподаткування землі, які досить успішно діють і зараз. Адже який тоді сенс урядовцям дозволяти іноземцям викуповувати землю? Тим паче, що охочих і в Україні знайдеться чимало.

Можна припускати ще багато чого, але як буде насправді — невідомо. Не дарма ж земельна реформа з року в рік викликає активні суперечки і в парламенті, і поза ним — кожна група осіб має свої інтереси, а відтак і не буде ними поступатись. Але головне, щоб усі вони не забували про головне — земля має приносити хліб, і не лише її власникам, а загалом усім нам.

Микола Романюк, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>