«Євробляха-Криза»: А ринковою економікою не пробували?

Українська незалежна економіка, здається, ще ніколи не отримувала настільки чіткого ринкового сигналу, як у ситуації з так званими «євробляхами» - автомобілями, завезеними в Україну без розмитнення. За існуючого протекціонізму національного автовиробника та відсутності більш-менш справедливої політики розмитнення, виникли різні схеми нелегального завезення авто з уникненням сплати мита і акцизу. Причому кількість таких автівок в Україні зросла настільки швидко, що інтереси їх місцевих власників увійшли в клінч з інтересами іншої частини суспільства. Державна фіскальна служба заявила, що станом на липень 2017 року в Україні незаконно перебували понад 52 тис. автомобілів на іноземних номерах. Однак громадські організації та активісти наводять цифри на порядок більші.

Люди розділилися на два табори - тих, хто категорично «за» і хто «проти» володіння та використання авто на завідомо протиправних, але економічно обґрунтованих умовах. Протестуючи, «автолитовці» «автополяки» та інші «автоіноземці» намагаються вибратися з глухого правового кута, а суспільство і влада тепер мають шукати компроміс.

Давню істину ніхто не відміняв: що дешево, то дуже сердито

Акція автомобілістів на іноземних номерах "За доступне розмитнення кожному українцю" триватиме в Києві у безстроковому режимі. Про це заявив один із організаторів протестної акції, голова громадської організації "Авто Євро Сила" Олег Ярошевич. "Будемо продовжувати акцію, поки не буде конструктивного вирішення питання", – сказав активіст на прес-конференції 6 вересня. За даними організаторів акції, у ній беруть участь близько 5 тисяч осіб.

Власники автомобілів, куплених задешево в країнах Європи, повинні періодично вивозити її за межі України (у випадку, якщо авто зареєстроване на іноземну юридичну особу) або ж розмитнити протягом 10 днів (якщо авто належить іноземцю фізичній особі), що виливається в нереальні суми. Юридично схема полягає у оформленні довіреності від іноземців на автомобілі з іноземними номерами. Подібний режим користування, звичайно ж не влаштовує нікого, і власників дешевих машин теж - і тому вони вимагають від влади, по-перше, встановити більш справедливі мита, по-друге, зняти обмеження за стандартом Євро 5, згідно з яким в Україну не можна ввозити автівки, старші 2008 року. По-третє, припинити переслідування власників автомобілів на єврономерах до появи доступного розмитнення та скасувати обмеження на їх перепродаж.

Основна суть претензій в тому, що за відсутності доступних механізмів кредитування на придбання імпортного авто в Україні та завищену ціну автомобілів вітчизняного виробництва (тих же «ланосів» найпростішої модифікації), не може ціна розмитнення купленого за кордоном авто бути більшою за вартість самого авто.

Мережею навіть гуляє іронічна історія про те, як «Запорожця» 1991 р.в. в порядку експерименту спочатку продали в Польшу і поставили на польську реєстрацію, все це обійшлося в суму близько EUR700 (вартість авто, розмитнення, техогляд, постановка на облік тощо), а потім ввезли цей же «Запорожець» назад в Україну і поставили на українську реєстрацію, що коштувало вже близько EUR3500.

Іншими словами, сьогодні людина, яка не вміє, не може і не хоче смітити грошима, в Україні поставлена перед вибором, чи купити напівлегально вживане, але цілком придатне і якісне європейське авто за $3-5 тис., не заплативши при цьому податки, чи легально купувати вітчизняні «доробки» за  $8-10 тис. або ж імпортні за $15-20 тис. і вище. Масовий вибір тут очевидно не на користь законних покупок. І, звичайно, цей вибір не влаштовує більш законослухняну та платоспроможну частину суспільства, яка вимагає дотримання усіх законних процедур усіма без винятку (що цілком логічно). Але у вільній економіці вартість товарів і послуг повинні визначатися вільним вибором індивідуумів, тобто, ринковими силами. От цей вибір і спрацював.

Понизити акцизи, дати час переоформити і підбити риску. Раз і назавжди

Держава власними руками створила правову і цінову колізії, які в результаті привели до того, в країні раптом вигулькнуло більше 500 тисяч «нелегальних» автівок. Тепер їх так просто не розженеш, треба домовлятися. «Мито+акциз на імпортні авто складає сьогодні біля 40% і це навіть після якогось там пониження. Тобто є очевидні серйозні бар'єри входу на ринок, створені державою. Місцеві виробники є неконкурентними і це навіть після 20 років невтомної "підтримки вітчизняного виробника" (український «продукт» ніколи не входив навіть в десятку за рейтингом автопродажів – Ред.)", - зазначає економічний аналітик Андрій Герус. - В Україну завезено вже 540 тис. таких автомобілів. Це вже не окрема схема окремих ділків. Такий масовий ефект загальнонаціонального масштабу можуть спричинити тільки серйозні економічні фактори. Причина - в них».

Було б логічно і справедливо, щоб усі власники таких машин заплатили податки за чинним законодавством. А вже далі – потрібно приймати відповідні законодавчі зміни і починати ввезення, як то кажуть, з чистої сторінки. Інакше, усі акції протесту можна оцінювати з позиції: ми вже ухилилися від податків, то легалізуйте нас. Ну, і всіх інших заразом (не за свій же гаманець стоїмо, а за ідею).

Дійсно, у такій патовій ситуації держава зобов'язана провести чітку межу. Наприклад, усе, що ввезено за «сірою» схемою протягом одного року, має бути вивезено і ввезено за новими правилами з можливістю сплати певної встановленої законом суми (як це зроблено в Білорусі або в Молдові). А всі авто, що порушили визначений річний термін, мають бути конфісковані в дохід держави з величезними штрафами, або ж утилізовані, з такими ж штрафами. «Моя пропозиція – мито та акциз для ввезення авто одномоментно знижуються в 3 рази. Це ж нове мито мають сплатити і власники авто на литовських/польських номерах», - пропонує пан Герус.

Слушні пропозиції, між іншим.

Якщо ми вже так активно рухаємось у бік Європи, то звинувачувати людей у економічно обгрунтованому виборі, а тим більше допускати поєднання різних економічних принципів залежно від потреби конкретних зацікавлених осіб – не є ознакою великого державного розуму і таланту. І до добра, як бачимо, не приводить.

Марина Нечипоренко, Київ