Про що забули в Лохвиці: перед державою всі церкви рівні

Про що забули в Лохвиці: перед державою всі церкви рівні

Репортаж
3942
Ukrinform
Чому в опорі засиллю Московського патріархату лохвицька громада набагато активніша, ніж місцева влада

Ще в середині червня мешканці райцентру Лохвиця, що на Полтавщині, зібралися на молебень просто неба, щоб влада звернула увагу і надала земельну ділянку під храм — місце, де колись стояла церква Різдва Богородиці, побудована у 1800 — 1806 рр. на кошти кошового отамана Петра Калнишевського, але зруйнована комуністами в 1930 роках — громаді Української православної церкви Київського патріархату. Але місцева влада громаду не чує, саботуючи прийняття рішення. Ситуацію з виділенням земельної ділянки лохвичани коментують так: місцевий піп з Московського патріархату хоче зберегти монополію, а місцева влада, представлена вчорашніми “регіоналами”, його підтримує, адже свого часу він хрестив чи не всіх їхніх дітей.

Кореспондент Укрінформу відправився до Лохвиці, щоб самотужки з’ясувати причини гальмування землевідводу під будівництво храму.

Хто за що у Лохвиці відповідає?

Маршрутка “Київ-Суми” зупинилася в центрі Лохвиці. Неподалік паркується старенький сірий “Форд”, з якого виходить молодий хлопець, вдягнутий у чорні брюки та білу футболку.

- Доброго дня! Я Всеволод.

- Добридень! Радий познайомитися з вами, - здивовано відповідаю йому.

- Якщо не проти, звертайтеся до мене по імені, без усіляких пане і отче. Мені 27 років.

Сідаємо в авто.

- Спочатку відвезу вас до мера і голови Райдержадміністрації. Потім, на околиці, покажу нашу церкву Іоана Хрестителя, Благовіщенську церкву Московського патріархату на центральній площі, а також місце, де був зруйнований храм.

- Зруйнований храм це там, де хочете будуватися?

- …Але влада не дає землю, - підхоплює отець. - Попередня каденція Лохвицької міськради виділила земельну ділянку під храм, але згодом до влади прийшли “регіонали”. Не допускаючи появи в центрі міста ще одного храму, крім “канонічного” - Благовіщенської церкви, вони скасували рішення через суд. Детальніше про це може розповісти колишній пастир лохвицької громади Київського патріархату отець Георгій (Юрій Лобачевський. - Ред.). Нині він настоятель Храму всіх Святих у Лубнах.

Поки отець кермує, передивляюсь свої записи. Приміром, про 46-річного міського голову Віктора Радько є таке: народився 1971 року в селі Коврай Черкаської області, живе у Лохвиці. До 2015 року був директором ПП "Комунсервіс". У 2014 році балотувався до Верховної Ради України за мажоритарним округом № 151 у Полтавській області від партії «Опозиційний блок», але програв Тарасу Кутовому (саме тому Кутовому, який нещодавно попросився у відставку з посади міністра АПК. Ред.).. Роком пізніше, у 2015-му, вже як самовисуванець, Радько переміг на виборах до місцевих органів влади і став мером Лохвиці.

Щодо голови Лохвицької РДА Володимира Рязанова, то інформації про нього менше: киянин, колишній помічник нардепа, все того ж екс-міністра аграрної політики та продовольства Тараса Кутового, який, у зв’язку з переходом на роботу в уряд, висунув п. Рязанова на своє колишнє місце глави Лохвицької РДА.

Без Генплану землю не дамо

Мер запросив нас у кабінет, як кажуть, з ентузіазмом.

- Чим можу допомогти?

- Наскільки нам відомо, рішення про виділення землі для будівництва церкви УПЦ КП формально існує, але воно не виконується. Поясніть, чому?

- Я мер лише півтора року. До цього тут сидів В’ячеслав Демчук, він розпочав роботу над Генеральним планом міста, який розробляє Державний проектний інститут містобудування “Міськбудпроект” (Полтава). Допоки його не затверджено, міськрада не має права виділяти земельну ділянку.

- А коли планується затвердження Генплану?

- Генплан вже двічі проходив обговорення громадян. Залишилися лише процедурні питання. Надіюся, що до 18 серпня все вирішиться, міськрада затвердить Генплан і після цього виділиться земельна ділянка під культову споруду.

На уточнювальне питання, що тут розуміється під «культовою спорудою» міський голова повторив, що у Генплані вказано собор (а чий – невідомо. Авт.) і відправився на засідання виконкому міськради.

Хто “за” - піднесіть руку?”

Слідом за Віктором Радьком відправляємося на засідання. Мер одразу ж звернувся до колег: “Шановні депутати, знайомтеся, це настоятель лохвицької громади Київського патріархату отець Всеволод і журналіст Укрінформу. Вони будуть присутні на нашому засіданні”.

Депутати почали голосно гудіти, наче бджоли і розгублено переглядатися.

“Сьогодні ми маємо розглянути 12 питань, - продовжив Радько. - Але, дивлячись на те, що в залі присутній батюшка, першочергово прошу розглянути питання стосовно виділення на території зруйнованого храму місця для проведення православною громадою Київського патріархату богослужінь. Пропоную голосувати. Хто підтримує рішення?”

Депутати підняли руки догори: одноголосно. Священник подякував усім за підтримку, а залишивши сесійний зал, отець Всеволод обличчя мав здивоване.

“Навіть таких, хто утримався не було. Повірте, якби не присутність журналіста... - іронізує священник. - Я не розумію лише двох речей. Перше – те, що він казав стосовно культової споруди. Припустимо, мова про будівництво собору, але не зрозуміло чийого: Київського чи Московського патріархату? Ну, і друге — Генплан. Навіщо він узагалі потрібен? Вони просто вишукують причини, щоб перешкодити наданню громаді земельної ділянки. А те, що вони проголосували – це лише дозвіл на проведення богослужінь просто неба, а не право на будівництво ”.

До речі, ми перевірили на сайті Лохвицької ради: останній звіт про засідання виконкому там датований травнем. Події, які ми тут описуємо, - це 28 червня. Нині – перевалило вже за середину липня… Де ж рішення, проголосоване у нашій присутності?

Лохвицька РДА ні при чому… А чому, власне?

Біля будіввлі Лохвицької РДА зустрічаємо її голову.

- Доброго дня, Володимире Володимировичу! – Я журналіст Укрінформу. Можна взяти у вас коментар стосовно будівництва храму Київського патріархату?

- Не даю коментарів. Записуйтесь на прийом, - доволі агресивно відповів В. Рязанов.

- Невже не виділите кілька хвилин кореспонденту, який приїхав до вас з Києва?

Вдавши, що нічого не почув, В. Рязанов швидко забігає в адміністрацію. Я вирішую не відступати, займаю стілець в приймальні. Через кілька хвилин Володимир Володимирович все ж таки запрошує журналіста до себе в кабінет.

- Зрозумієте, до церкви Московського патріархату ходило не одне покоління лохвичан. А тепер що? Ви пропонуєте взяти і зачинати двері до храму? Сказати людям, що віра закінчилася? Ви ж розумієте, що 90% жителів райцентру перейдуть до Київського патріархату.

- Про що ви говорите? Ніхто нічого не закриває, пропонується побудувати в центрі Лохвиці ще одну церкву — Київського патріархату.

- Ми з повагою відносимося до обох громад. Вважаю, що і Московський, і Київський патріархати можуть висловити бажання побудувати там храм. Але це вирішує не райдержадміністрація, а суд. Хто хоче будувати - той бере і будує, допоки інші лише говорять. Ще раз повторюю, райдержадміністрація до цього не причетна.

Дивно. А хто ж тоді причетний до того, щоб політика держави у сфері релігій на місцях була справедливою і не допускала перекосів?

Як священник сім’ю годує

На місці зруйнованого більшовиками храму стоїть залізний хрест. Отець розповідає, що коли у 1748 році в Лохвиці згоріла церква, козацька громада звернулася до кошового отамана Петра Калнишевського. Отаман виділив із козацької скарбниці та від себе кошти. Будівництво дерев’яного собору почали у 1763 році. Простояв він недовго. У 1797 році в храм влучила блискавка, і він — теж згорів. Відновлений кам’яний собор на тому самому місці з’явився у 1804-1809 роках і діяв до 1932 року, коли більшовики розібрали його на цеглу.

Отець везе мене на околицю, подивитися на церкву Іоанна Хрестителя.

- Ось це наш храм. - показує на скромну церкву, яка розмірами нагадує капличку - Щонеділі сюди приходить близько 30-ти парафіян. На свята — в декілька разів більше.

- А де ви живете?

- Неподалік. Орендуємо з дружиною і дитиною кімнату в прихожанки

- Платите господині за проживання?

- А як же? І платимо, і помагаємо з господарством. Сьогодні вранці косив траву на подвір’ї, а дружина поралася на грядках. Це в церкві я священник у рясі, а вдома — звичайна людина, якій потрібно закочувати рукава і ставати до роботи, щоб прогодувати сім’ю, - каже отець, сідаючи в авто.

На питання, “куди тепер?” о. Всеволод сміючись відповідає - “на Москву!”, маючи на увазі Благовіщенську церкву Московського патріархату.

У держави всі церкви – законні, а не лише одна

Біло-блакитну Благовіщенську церкву, вдалося роздивитися лише з вулиці: вхід до храму зачинено на замок. Запитую в перехожих, як потрапити всередину, щоб поговорити з настоятелем церкви о. Михайлом, але всі мовчки знизують плечима. Вказаний на сайті храму телефон не відповідає. Дзвоню в приймальню міського голови з проханням надати телефон настоятеля Благовіщенську церкви. Почувши, що я - журналіст, - відповідають: “Мобільного Михайла Федоровича Товстяка у нас нема. Телефонуйте в церкву”.

Йдемо на вимушені хитрощі. Телефонуємо по тому ж номеру (053)563-15-19 але тепер представляємося благодійниками, які хочуть пожертвувати кошти на “московський” храм. І – чудо! Секретар люб’язно диктує особистий номер о. Михайла.

- Добридень, пане отче! Агентство Укрінформ.

- Так, слухаю вас уважно.

- Пишемо про те, як місцева влада не видає рішення щодо виділення земельної ділянки під будівництво храму громаді Київського патріархату. Хочемо почути вашу позицію стосовно цього питання.

- Місцева влада однаково відноситься до обох конфесій. Але, думаю, правильніше, коли земля належатиме лише одній, законній церкві, а не “розкольникам-філаретівцям”.

- Перед законом України усі відповідно зареєстровані релігійні організації - рівні.

- Нагадайте мені, коли виникла церква Київського патріархату? В 1992 році? А коли у Лохвиці побудували собор? У 1800 році? Вважаю, що в цьому разі влада повинна вчинити правильно, віддавши землю законній церкві.

Ну, що ж є і така думка, а іншої, погодьтеся, годі було і чекати…

Як у Лохвиці о. Георгія судили

Розбитий шлях до райцентру Лубни чимось нагадує рідну Тернопільщину. Час від часу підстрибую на сидінні, поки о. Всеволод розповідає про о. Георгія.

За його словами, саме за о. Георгія попередня каденція Лохвицької міськради виділила земельну ділянку під храм УПЦ КП в центрі міста, але “регіонали” скасували дозвіл через… суд.

Минувши придорожню стелу “Лубни — 988”, заїжджаємо в райцентр де нас чекає сивий дядечко з бородою, одягнутий у чорну рясу.

- Слава Ісусу Хресту! Я отець Георгій.

- Навіки слава! Хочу написати про будівництво храму в Лохвиці? Намагаюся зрозуміти, як виник конфлікт.

- У 2008 році сесія міськради прийняла рішення про надання Київському патріархату місця, де колись стояв храм під забудову церкви. ЗАТ “Інвестиційна компанія "XXI століття”, де Тарас Кутовий був фінансовим директором, взяла на себе зобов’язання відбудови храму. Ми вже почали підготовку до будівництва, аж раптом райсуд скасовує рішення міськради.

На питання журналіста, на якій підставі суд відмінив рішення міськради о. Георгій відповів, що у позивача сказали, що один з депутатів насправді не голосував рішення про виділення земельної ділянки під храм. Утім, за словами отця, цей депутат просто фізично не міг сказати голосував він чи ні, бо невдовзі після голосування помер.

- А чому ж ви не подавали апеляцію? - питаю священника.

- А позивач подавав в суд не нас, а на міськраду. От мені про це мені випадково і сказали лише через три місяці. І коли громада Київського патріархату взялася оскаржувати рішення суду, то нам відповіли, що термін апеляції минув, - додав він.

За словами священника, після скасування дозволу регіонали почали його “пресувати”, спочатку погрожуючи, а згодом — заводячи кримінальні провадження.

- За кілька місяців нам вдалося швидко збудувати невеличку церкву Іоана Хрестителя і перевести громади ближніх сіл - Ісківці, Юсківці, а згодом і Мехедіївку — під Київський патріархат. Звісно, Московському патріархату це не сподобалося. Спочатку були погрози, а у 2012 році на мене почали заводити кримінальні провадження. Перше в чому мене звинуватили — підробка документів, де йшлося про “незаконний” перехід громад з Московського патріархату до Київського. Останнє провадження стосувалося діяльності злочинної групи, яка самовільно захоплює храми Московського патріархату. Мене записали в організатори цього так званого “угрупування”. Знаєте, якби не прокурори і слідчі, які виявилися нормальними людьми, розуміючи, що все це робиться заради тиску, то, напевно, я б давно сидів за ґратами. Нічого іншого не залишається, як боротися. Але не зброєю, а правдою. Бо де правда – там Бог, де Бог – там завжди перемога, - переконує о. Георгій.

Прислухаючись лише до однієї релігійної організації та ігноруючи думку іншої, місцева влада порушує законодавство

Коротко розказавши про конфлікт між лохвицькою громадою Київського патріархату і місцевою владою, народний депутат Віктор Єленський, - ініціатор законопроекту № 4128 "Про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" — заявив: “Наскільки мені відомо, місцева влада Лохвиці прислухається лише до однієї релігійної організації, усіляко ігноруючи думку іншої, а це — порушення законодавства. Щодо цього я подам депутатське звернення. В Україні є серйозна потреба в прийнятті доповнень до статті 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації", який не визначає, в який спосіб має відбуватися зміна підлеглості релігійної громади. Законопроект №4128 це передбачає", - зазначив п. Єленський.

Замість висновку: у Верховній Раді проблему треба вирішувати!

Ми надали слово всім сторонам конфлікту. І нам здається, що ситуація в Лохвиці чітко демонструє: в опорі засиллю церков Московського патріархату громада іноді діє набагато активніше, ніж державні органи, які або не втручаються, або ще гірше — взагалі гальмують об’єктивні процеси. І свідчить це лише про одне: в Україні досі не вироблено політику державної підтримки розвитку єдиної помісної української церкви на противагу московській, яка наполегливо захищає свою монополію. Ми чуємо лише про наміри і пусті балачки про те, що діяльність такої церкви потрібно обмежувати. У парламент внесено два законопроекти №4128 i №4511, в яких йдеться про особливий статус релігійних організацій із керівними центрами в державі, визнаної агресором та можливість міняти підпорядкованість релігійної общини за згодою більшості членів релігійної громади. Але коли до них дійде черга одному Богу відомо.

Мирослав Ліскович, Київ 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-