Українські політики починають відвертатися від активістів, які привели їх до влади

Відмовившись від консультацій з організаціями громадянського суспільства, українські чиновники відвертаються від тих самих сил, що стояли на чолі революції 2014 року та подальших демократичних реформ.

Співпраця між громадськими активістами, реформаторами та політичними лідерами в Україні тріщить по швах, загрожуючи тим дивовижним демократичним змінам в країні, що були досягнуті після Революції Гідності в 2014 році.

В той час, коли політичні лідери усе частіше приймають важливі рішення без реальних консультацій чи обговорень з громадськістю, а ті, хто прагнуть брати участь у ключових дебатах з політиками, зазнають цілеспрямованих атак, демократичний розвиток України знаходиться на критичному роздоріжжі.

Звільнившись від авторитарного гніту Януковича, Україна розпочала широку програму реформ. Громадянське суспільство відіграє ключову роль в цій програмі, не лише мобілізуючи громадян всієї країни заради підтримки рішень складних проблем, але й постійно підштовхуючи лідерів до необхідних дій та забезпечуючи їм необхідну технічну допомогу. Без громадянського активізму не тільки б не було революції на Майдані Незалежності, але Україна не мала б ані Національного антикорупційного бюро, ані безвізових поїздок до Європейського Союзу, ані нової патрульної поліції та інших важливих досягнень.

Проте, останнім часом Верховна Рада та уряд просувають численні закони і політичні стратегії без будь-яких реальних консультацій з громадянським суспільством, в тому числі ті стратегії, що безпосередньо впливають на громадянське суспільство.

Наприклад, Верховна Рада намагається затвердити кандидатуру нового омбудсмена, який здійснює парламенський контроль за дотриманням прав людини, без урахування жодного кандидата, запропонованого правозахисниками та громадянським суспільством. Що ще гірше, кандидати, запропоновані депутатами, майже не мають досвіду правозахисної діяльності, але мають міцну приналежність до політичних партій. У результаті з’являється вірогідність того, що інститут омбудсмена буде підконтрольний політичним силам, втратить акредитацію ООН за недотримання міжнародних стандартів, відомих як Паризькі принципи ООН, та не буде сприйматися серйозно колегами з Європи, і не тільки. Громадянське суспільство неодноразово закликало до проведення консультацій та прозорості процесу відбору, в той час як політики посилаються на процедуру, передбачену законодавством України, яка, на переконання ОБСЄ, наразі не відповідає  Паризьким принципам. Така залежність від «політичних домовленостей» підриває довіру громадян до влади та відштовхує українців від більш активної участі в житті країни.

Уряд також повністю відмовився від консультацій з громадянськістю перед тим, як запроваджувати вимогу стосовно електронного декларування для активістів громадянського суспільства. Цим рішенням Україна не тільки уподібнює себе до сусідів на сході, які роблять все можливе, щоб не допустити участі своїх громадян в суспільному житті, але вона також піддає себе гострій критиці з боку міжнародних демократичних урядів і організацій, що підтримують Україну. Інші дії держави викликали не менше занепокоєння, наприклад, кримінальне розслідування, спрямоване проти визнаного мозкового центру, Міжнародного центру перспективних досліджень, що тимчасово паралізувало його діяльність, мабуть, у зв'язку з зусиллями центру продовжувати дискусію стосовно того, як досягти миру на Донбасі.

У доповіді Freedom House «Країни перехідного періоду 2017» наголошується, що «громадянське суспільство залишається найсильнішим елементом демократичних перетворень в Україні» та «відіграє важливу роль у забезпеченні реформ, спрямованих на побудову функціональної демократії і верховенства права». Громадянське суспільство доповнювало діяльність реформаторів в уряді «розробкою та підтримкою законодавчих актів, а також повідомленням інформації про життєво важливі реформи ЗМІ і суспільству в цілому», але наразі цю співпрацю зруйновано. Ще більше занепокоєння викликають спроби завдати у відповідь удару наполегливим лідерам реформ, наприклад, активістам, які займаються боротьбою з корупцією. Важко інтерпретувати введення вимоги щодо електронного декларування – яку висунула Верховна Рада і затвердив президент без жодних консультацій – інакше, як розплату за конструктивні зусилля активістів для здійснення реформ.

Активні громадяни повинні спонукати політичних лідерів до дій та іноді критикувати їх, закликаючи виконувати свої обіцянки. Плюралізм, можливість вільно критикувати дії уряду і свобода слова є життєво важливими для будь-якої демократії, і вони особливо необхідні на сучасному етапі розвитку України як суверенної держави. Участь громадськості в розробці політики і політичному житті – це не тільки право людини, вона також має важливе значення для подальшої євроінтеграції України, якої прагне більшість українців, і для демократичної ідентичності країни. Лідери України повинні постійно шукати шляхи залучення окремих громадян і організацій громадянського суспільства, які вони створюють для просування своїх інтересів.

Як зазначив один з коментаторів, у той час, як зростає очевидність реваншу проти Революції Гідністі та її вимог щодо реалізації реформ і підзвітності, «в ситуації хаосу важливо зберігати ясний розум». Громадянське суспільство має підтримувати для себе ясність своєї мети та продовжувати відстоювати демократичні перетворення, наполягаючи на своїй дорадчій ролі і підштовхуючи лідерів України. Зі свого боку, лідери України повинні прийняти внесок активістів як реальні зусилля задля того, щоб зробити Україну кращою, вільною країною.

Метью Шааф, директор представництва Freedom House в Україні

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства